Південнослов'янські мови

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Південнослов'янські мови
   Країни, де південнослов'янські мови є офіційними
   Країни, де південнослов'янські мови є офіційними
Регіон: Південна Європа, Центральна Європа, Балканський півострів
Класифікація: Індо-Європейська

 Слов'янська

Офіційний статус
Коди мови

Південнослов'янські мови — мовна підгрупа слов'янських мов, поширена на Балканському півострові та Центральній Європі. Має приблизно 30 млн мовців.

Класифікація[ред.ред. код]

Слов'янські мови

Слов'янські мови належать до балто-слов'янськой спільноти, яка належить до індоєвропейської мовної сім'ї. Південні слов'янські мови формують діалектну спільноту від Австрії до Греції та Туреччини.

Німецька, угорська і румунська мови загалом формують пояс, який географічно відокремлює мовців південнослов'янських мов від мовців західно- і східно- слов'янських мов.

Мовна спільність південнослов'янських мов менш очевидна, ніж західнослов'янських і східнослов'янських. Сучасні південнослов'янські мови мають поділ на дві підгрупи, що значно відрізняються між собою: західну та східну. Можливі причини різких відмінностей між цими групами такі:

  • Балкани заселялися слов'янами двома потоками: східним і західним;
  • на мову болгар і македонців зробили великий вплив навколишні неслов'янські народи.

Проблеми класифікації[ред.ред. код]

Докладніше у статті Проблема «мова чи діалект»

На рівні діалектології або лінгвістичної типології, головні діалекти можуть бути визначені, але їх межі стерті завдяки сильним контактам і частим міграціям в минулому. З іншого боку, культурне усвідомлення і національне звільнення від Оттоманської і Австро-угорської імперій, завершилися створенням національних держав в 19-му і 20-му сторіччі, що викликало розвиток національних мов. Ці процеси (майже) закінчилися тільки в кінці 20-го сторіччя, з розпадом Югославії. Більшість мов вибрали один діалект як основу, деякі діалекти розглядають як другорядні. Але національні і етнічні межі не збігаються з діалектними межами в більшості випадків.

Історія[ред.ред. код]

Основні риси[ред.ред. код]

Відмінністю південнослов'янських мов, що впадає в очі, від східно- і західнословянских є система відмінювання дієслів, що збереглася, з великою кількістю минулих часів (імперфект, аорист, плюсквамперфект), в якій, проте, інфінітиву або немає взагалі (у болгарській), або його використання звужене. Для утворення складених форм майбутнього часу як допоміжне дієслово використовується не «бути» або «мати» (як в українській), а «хотіти».

Спрощена відміна (у болгарській до повного зникнення відмінків, залишки яких видно лише у займенників і у фразеологізмах; у сербськохорватській збіглися давальний, орудний і прийменниковий відмінки множини). У лексиці сильний східний вплив (багато слів турецьких і запозичених через турецьке посередництво). Проте з російською мовою південнослов'янські мають певну схожість, пов'язану з багатовіковим впливом на російську мову церковнославянської книжкової традиції, що проникла в усі елементи мови: фонетику, лексику, словотвір тощо.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Докладніше у статті Ізоглоса кентум-сатем
  2. Гіпотетична єдність у далекому минулому слов'янської і балтійської груп мов ґрунтується в основному на великій подібності у їхній лексиці. Балто-слов'янська мовна єдність чи прамова — одна з класичних проблем індоєвропейського мовознавства.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]