Південно-Африканська Республіка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Запит «ПАР» перенаправляє сюди; див. також інші значення.

Південно-Африканська Республіка
Republic of South Africa [1]

Прапор Південно-Африканської Республіки Герб Південно-Африканської Республіки
Прапор Герб
Девіз: !ke e: ǀxarra ǁke (Цхам)    «Єдність в різноманітті»
Гімн: Державний гімн Південної Африки [1]
Розташування Південно-Африканської Республіки
Столиця Кейптаун (законодавча)
Преторія (адміністративна)
Блумфонтейн (судова)
Найбільше місто Йоганнесбург (2006[2]
Офіційні мови Англійська, африкаанс, ндебеле, коса, зулу, північне сото, південне сото, тсвана, свазі, венда, тсонга
Державний устрій Парламентська демократія
Президент
Віце-президент
Джейкоб Зума
Кгалема Мотланте
Незалежність від Великобританії 31 травня 1961 
Площа
 - Загалом 1 221 037 км² (25)
 - Води (%) Незначний
Населення
 - оцінка 2011 р. 50,586,757 (24)
 - перепис 2001 р. 44,819,278
 - Густота 39/км² (163)
ВВП (ПКС) 2011 р., оцінка
 - Повний $555.134 млрд[2] (25)
 - На душу населення $10 973[2] (78)
ВВП (номінальний) 2011 р., оцінка
 - Повний {{{ВВП}}} (29)
 - На душу населення $8 066[2] (70)
Валюта Ранд (ZAR)
Часовий пояс SAST
Домен інтернету .za
Телефонний код +27

Півде́нно-Африка́нська Респу́бліка або ПАР (англ. Republic of South Africa) — країна, розташована на південному краї Африки з 2798 км береговою лінією[3][4] на Індійському та Атлантичному океанах.[5] Вона межує на півночі з Намібією, Ботсваною і Зімбабве, і на північному сході зі Свазілендом і Мозамбіком. Лесото — анклав, який повністю оточений територією ПАР.[6]

Південна Африка відома різноманіттям культур та мов. Одинадцять офіційних мов закріплені конституцією.[5] Дві з цих мов мають європейське походження: африкаанс, мова, яка виникла на основі голландської, якою спілкується більшість населення Південної Африки, а також південноафриканська англійська. Хоча англійська мова грає велику роль в громадському та комерційному житті, тим не менш є лише п'ятою за використанням як рідна.[5]

Південна Африка етнічно різноманітна. 79,5 % населення має африканське походження, розділене між різноманітними етнічними групами, які говорять різними мовами Банту, 9 з яких мають офіційний статус.[5] В Південній Африці також присутні найбільші європейські, індійські та расово змішані громади. Близько чверті населення становлять безробітні[7] які живуть на менш ніж 1,25 долл. США на добу.[8]

Південна Африка є конституційною демократією у вигляді парламентської республіки. Є одним з членів-засновників Африканського Союзу, та має найбільшу економіку з усіх його членів. Крім того, є одним з засновників Організації Об'єднаних Націй і НЕПАД. Південна Африка є членом Співдружності Націй, Антарктичного договору, Групи 77, Південноафриканського митного союзу, Світової організації торгівлі, Міжнародного валютного фонду, G20 та G8 +5.

Історія[ред.ред. код]

Рондавель — типове житло народів банту на території ПАР

Людина з'явилася на території країни ще в доісторичний час (про що свідчать знахідки в печерах біля Стеркфонтейну, Кромдраю і Макапансхату); тим не менш, надійних свідчень про ранню історію цього регіону дуже мало. До приходу племен банту (річки Лімпопо на півночі країни вони досягли в середині I тисячоліття нашої ери) ця територія була населена кочовими племенами кой-кой (готтентотів) і збирачами-бушменами (сан). Землеробці-банту просувалися на південний захід, знищуючи або асимілюючи місцеве населення. Приблизно до 1050 року відносяться археологічні свідоцтва про їх присутність в сьогоднішній провінції Квазулу-Наталь. До моменту прибуття європейців область мису Доброї Надії була заселена кой-кой, а банту (племена коса) досягли вже берегів річки Грейт-Фіш.

Голландці і коса[ред.ред. код]

Прибуття Яна ван Рібека

Перша письмова згадка про постійне поселення європейців датується 6 квітня 1652 року, коли Ян ван Рібек від імені Голландської Ост-Індської компанії заснував поселення на «мисі Штормів», пізніше отримавший назву «Доброї Надії» (сьогодні Кейптаун). В XVII та XVIII століттях в Південну Африку прибували колоністи з Нідерландів, а також французькі гугеноти, що рятувалися від релігійних переслідувань на батьківщині, та поселенці з Німеччини. В 1770-ті рр. колоністи зіткнулися з коса, що просувався з північного сходу. Почалася серія зіткнень, відомих як прикордонні («кафрські») війни і викликаних в основному претензіями білих переселенців на землі африканців. В Капську колонію також звозилися раби з інших голландських володінь, а саме з Індонезії та з Мадагаскару. Більшість рабів, а також автохтонне населення Капського регіону, змішалися з білими колоністами. Їх нащадки називаються «капськими неграми» і тепер складають до 50 % населення в Західно-Капській провінції.

Британська колонізація[ред.ред. код]

У 1806 році Великобританія зайняла Кейптаун для того, щоб він не потрапив у руки Наполеона, а також забезпечити контроль над важливими маршрутами далекосхідної торгівлі.

Англо-бурські війни[ред.ред. код]

Бурські партизани (1900 р.)

Напруженість між британськими поселенцями і трансваальським урядом призвела до Першої англо-бурської війни. Ганебна поразка під горою Маджуба у 1881 році змусила британців відновити самоуправління у Трансваалі. Друга англо-бурська війна вибухнула у 1899 року, коли трансваальський Президент Поль Крюгер і Високий Комісар Капської колонії Лорд Мільнер не змогли розв'язати суперечку щодо прав «уітлендерів» (британських поселенців). На самому початку бойових дій завдяки високій майстерності воєначальників бурських командос, британці зазнавали одну поразку за одною. Проте після введення в дію численних експедиційних сил у 1902 році британці змогли здолати опір і перемогти бурів.

Перша англо-бурська війна[ред.ред. код]

Давні образи бурів викликала широкомасштабний заколот у Трансваалі (під британським контролем, з 1877), що у 1880 році вилився у Першу англо-бурську війну, відому серед африканерів, як «війна за незалежність». Цей конфлікт закінчився майже відразу після блискучої перемоги бурів у битві на горі Маджуба (27 лютого 1881 р.). Республіка відновила свою незалежність як Південно-Африканська Республіка (афр. Zuid-Afrikaansche Republiek). Поль Крюгер, один з керівників повстання, став президентом у 1883 році. Тим часом, британці, які розглядали свою поразку на Мажубі як прикре непорозуміння, йшли вперед у їх бажанні федералізації та об'єднанні південноафриканських колоній і республік. Вони вбачали в цьому найкращий спосіб прийти до згоди з білою більшістю африканерів, що сприяло б просуванню їхніх великих стратегічних інтересів в регіоні.

Друга англо-бурська війна[ред.ред. код]

Ситуація досягла своєї кульмінації у 1899 році, коли англійці зажадали виборчих прав для 60000 іноземних білих у Вітвотерсранді. До цього моменту уряд Крюгера позбавив всіх іноземців права голосу. Крюгер відхилив британські вимоги і закликав до відведення британських військ від кордонів республіки. Коли англійці відмовилися, Крюгер оголосив війну. Розпочалася Друга англо-бурська війна, що тривали довше, ніж перша, а самі британці, навчені гірким досвідом Маджуби, були підготовленими набагато краще. У червні 1900 р., Преторія, останнє з великих бурських міст здалося. Однак опір з боку бурських біттерейндерсів тривав протягом двох років із застосуванням партизанської боротьби, у відповідь на яку англійці у свою чергу використали тактику випаленої землі. До 1902 року 26 000 жінок і дітей померли від хвороб і халатності у концентраційних таборах. 31 травня 1902 р. був підписаний мирний договір Феріініхінзі (Vereeniging). Відповідно до його умов, бурські республіки визнавала суверенітет Великобританії, а англійці у свою чергу, взяли на себе зобов'язання відновлення районів, що перебувають під їхнім контролем.

Створення Південно-Африканського Союзу[ред.ред. код]

Незалежність ПАР[ред.ред. код]

Апартеїд та його наслідки[ред.ред. код]

Південно-Африканська Республіка пройшла шлях розвитку значно відмінний від інших африканських націй, який в перш за все виникає через такі два факти: імміграція з Європи, котра досягла рівня, якого не було в інших африканських державах і рівень багатства країни на мінеральні ресурси, який зробив цю державу надзвичайно важливою для інтересів Заходу, особливо під час Холодної війни. В результаті чого, Південно-Африканська Республіка — дуже розрізнена нація в расовому аспекті. Вона має найбільше населення кольорових (тобто людей, які є нащадками змішаних рас), білих та індійських спільнот в Африці. Чорні південноафриканці складають майже 80 % населення держави.

Расова боротьба між білою меншістю і чорною більшістю відігравала велику роль в історії держави і її політиці, і досягла свого апогею в апартеїді, який був впроваджений в 1948 Національною Партією, хоча сегрегація існувала і до того часу. Закони, котрі визначали апартеїд, почались анульовуватися чи скасовуватися Національною Партією в 1990 після довгої та інколи жорсткої боротьби (включаючи економічні санкції з боку міжнародної спільноти) чорної більшості, також включаючи деяких білих, кольорових та індійських мешканців ПАР.

Це одна з небагатьох африканських країн, в яких ніколи не було путчів і регулярні вибори проводяться ось уже майже століття, хоча переважна більшість чорношкірого населення не мала виборних прав до 1994 року. Економіка Південно-Африканської Республіки є найпотужнішою на континенті.

Південно-Африканська Республіка часто згадується, як Веселкова Нація — термін, придуманий архієпископом Десмондом Туту, і пізніше використаний тодішнім президентом Нельсоном Манделою, як метафора, щоб описати нове відношення до культурного різнобарв'я країни, яке почало розвиватися слідом за сегрегаційною ідеологією апартеїду.

Населення[ред.ред. код]

Природа[ред.ред. код]

Країна з космосу
Fynbos.jpg
Див. Географія Південно-Африканської Республіки
Топографічна карта ПАР

Територія ПАР займає півд. околицю південноафриканського плоскогір'я, крутий схил якого (т.зв. Великий Уступ) на сході обривається до вузької прибережної низовини, а на півдні — до западини Велике Карру, за якою розташовані Капські гори (вис. 2326 м). Найбільш різко уступ виражений на сх., де називається Драконовими горами (висота вершин понад 3000 м), Клімат тропічний і субтропічний. Головні ріки: Оранжева (з притокою Вааль) і Лімпопо.

Розрізняють Центральне плато, Великий Уступ, Намакваленд, Капський і Південний прибережний райони, Трансваальський Низький Велд.

Центральне плато має блюдцеподібну форму і складене горизонтально залеглими осадовими породами. Його центральна частина розташована на висотах близько 600 м над рівнем моря, а краї підняті на понад 1500 м. Поверхня плато переважно пологохвиляста, зі столовими горами, і химерними останцями, усіяними валунами, т.зв. коп'єс («голови»). Плато майже цілком дренують дві ріки — Оранжева (з притокою Вааль) і Лімпопо.

Великий Уступ — це гірська дуга протяжністю 2250 км, що підноситься над прибережними низовинами Південної Африки. Кожна частина тут має власну назву. Виділяються гори Камісберґе і Боккефелдберґе в Намакваленді; гори Роххефелдберґе і Комсберґе поблизу Сатерленда; хребет Нювефелдберґе поблизу Бофорт-Уеста; гори Коуефелдберґе (2130 м) і Сніуберґе (2504 м) над Графф-Рейнетом і гори Стормберґе на півночі від Куїнстауна. Великий Уступ досягає найбільших висот в Драконових горах біля східного кордону Лесото, де в декількох місцях є відмітки понад 3350 м. Найвища вершина ПАР — гора Нджесуті (Njesuthi) (3446 м) — розташована на самому кордоні з Лесото, а вершина Драконових гір Тхабана-Нтленьяна (3482 м) розташована в Лесото. У цьому районі Великий Уступ являє собою систему зубчатих контрфорсів і глибоких амфітеатрів.

Намакваленд — дуже суха територія на заході Північно-Капської і Західно-Капської провінцій. Ця плоска платформа знижується від Великого Уступу у бік Атлантичного океану. Над її поверхнею часто підносяться гранітні останці і відособлені невисокі, але розчленовані гірські хребти. У приморських частинах платформа покрита могутнім покривалом галечників.

Капський і Південний прибережний райони виділяються лінійними гірськими хребтами, що перемежаються з подовжніми долинами. Гори складені переважно осадовими породами і тягнуться в широтному напрямі через Західно-Капську і Східно-Капську провінції. Висоти піків бл. 1830 м над р.м. Плоскі днища долин заслані могутніми товщами алювію, що утворилися внаслідок руйнування навколишніх гір.

Південно-Східний прибережний район розташований між Великим Уступом і Індійським океаном. Характерна поєднанням округлих горбів. Прибережна рівнина розвинена тільки на крайній півночі, поблизу кордону з Мозамбіком. Горби південно-східного побережжя продовжуються північніше, в Трансваальському Низькому Велді.

Див. також:

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

Після закінчення апартеїду в 1994 році, «незалежні» і «напів-незалежні» Бантустани були інтегровані в нові політико-адміністративні структури Південно-Африканської Республіки — були скасовані чотирі колишні провінції (Капська провінція, Наталь, Orange Free State і Трансвааль) і створені дев'ять повністю інтегрованих нових провінції. У цілому, вони менші у розмірах, і їх метою стала якісна робота і взаємодія місцевих органів влади та суспільних прошарків. В свою чергу, провінції діляться на 52 райони: 6 столичних і 46 муніципальних районів. Районні муніципалітети також поділяються на 231 місцевий муніципалітет. Столичні муніципалітети виконують функції, як районних так і місцевих муніципалітетів, водночас.

Провінція[9] Столиця[10] Площа (км²)[10] Населення (станом на 2007)[11]
Східна Капська провінція Бішо 169,580 6,527,747
Фрі Стейт Блумфонтейн 129,480 2,773,059
Ґаутенг Йоганнесбург 17,010 10,451,713
КваЗулу-Наталь Пітермаріцбург 92,100 10,259,230
Лімпопо Полокване 123,900 5,238,286
Мпумаланга Мбомбела 79,490 3,643,435
Північна Капська провінція Кімберлі 361,830 1,058,060
Північно-Західна провінція Мафікенг 116,320 3,271,948
Західна Капська провінція Кейптаун 129,370 5,278,585
Загалом 1,219,080 48,502,063
Провінції Південно-Африканської Республіки

Релігія[ред.ред. код]

В Південно-Африканській Республіці представлено широкий спектр релігій та віросповідань. Багато релігійних доктрин переплітаються з етнічними і регіональними відмінностями та особливостями мешканців Південної Африки. Послідовники традиційних спіритичних віровчень представлені Койсанами (Khoisan) і Банту (Bantu), тоді як переважаючими є послідовники християнських віровчень, представлені голландськими, а пізніше, британськими поселенцями. Іслам поширювався серед Капе-малайських (Cape Malay) рабів завезених голландськими поселенцями, індуїзм був привнесений, згодом, слугами, яких імпортували з Індійського субконтиненту, а буддизм завезли індійські і китайські іммігранти. Віра Бахаї була ввезена в 1911 року після переселення Багаїв з Канади, Сполучених Штатів та Німеччини[12]. Іудаїзм в Південній Африці, з'явився якийсь час опісля відкриття мису Доброї Надії, за активної участі гєбрейських астрономів і картографів у португальському відкритті морського шляху до Індії. Вони допомагали Бартоломеу Діашу і Васко да Гама, які першими здійснили кругосвітню подорож, й побували поблизу мису Доброї Надії в 1488 і 1497 роках, але найбільше поселення євреїв почалося від 1820-х років.

Релігія Послідовники % Послідовники %
2001[13] 2007[14]
Християнство 35750641 79.77 29684861 73.52
Атеїзм 6767165 15.1 3262428 8.08
Інші общинні 283815 0.63
Буддизм 12113 0.03
Іслам 654064 1.46 585460 1.45
«Невизначилися» 610974 1.36
Індуїзм 551668 1.23 504707 1.25
Афріканс релігія (традиційна) 125898 0.28 6056487 15
Іудаїзм 75549 0.17 68640 0.17

Зрештою, як випливає з переписів населення — основна більшість населення країни сповідує християнство, майже 80 % населення. Це включає в себе: 11,1 % послідовників релігійної течії «християн Сиону» (Zion Christian), 8,2 % — п'ятидесятники (Pentecostal (Charismatic)), 7,1 % — римо-католики (Roman Catholic), 6,8 % — методисти (Methodist), 6,7 % — голландські реформатори (Dutch Reformed), 3,8 % — англіканська церква та інші християнські віровчення — 36 %.[15][16]

Не існує підтверджених доказів того, що Іслам, був відомий племенам зулу, сісваті або кхоса на східному узбережжі до колоніальної епохи. Зате, більшість південноафриканських мусульман уже з'явилися опісля «відкриття» цих територій й нарекли їх «кольоровими» (Coloureds), особливо їх багато в Західній Капській провінції, оскільки їх предків завезли, як рабів, з індонезійського архіпелагу (або ще називають їх «малайці»). Інші послідовники вчення пророка Мохаммеда — індійці, особливо їх багато в провінції Квазулу-Наталь, в тому числі ті, чиї предки перебралися сюди як торговці з Південної Азії; вони на тій землі гуртувалися ще з інших частин Африки, а також тут мешкають і" білі" або «чорні» південноафриканці з новонавернених мусульман. Демографи відмічають, що іслам є найбільш швидко зростаючою релігією в країні[17] , і число «чорних» мусульман зростає в шість разів швидше за інші релігійні вчення з 12000 в 1991 році до 74700 в 2004 році[18].

Економіка[ред.ред. код]

Докладніше див. в статті Економіка Південно-Африканської Республіки

ПАР — індустріально-аграрна країна, найрозвиненіша в економічному відношенні в Африці. Іноземний капітал займає сильні позиції в економіці. В добувних галузях переважає англ. капітал, у нафтопереробній, автомобільній — капітал транснаціональних компаній країн Зах. Європи і США). Провідні галузі промисловості — гірнича (найбільший світовий продуцент платини, золота, хрому), автомобільна, металообробна, металургійна, машинобудівна, хімічна, нафтопереробна, цементна, текстильна, харчова. Сильні позиції ПАР на світовому ринку визначаються передусім багатством її надр.

Див. також : Корисні копалини Південно-Африканської Республіки, Гірнича промисловість Південно-Африканської Республіки, Гідрогеологія Південно-Африканської Республіки, Історія освоєння мінеральних ресурсів Південно-Африканської Республіки

Наука[ред.ред. код]

Марк Шаттлворт, перший африканець у космосі

Ряд важливих науково-технічних досягнень походять з ПАР. Перша пересадка серця від людини до людини була виконана кардіохірургом Крістіаном Барнардои у 1967 році. Максом Тейлером було розроблено вакцину проти жовтої лихоманки. Аарон Клуг впровадив техніку кристалографічної електронної мікроскопії. Ці досягнення були удостєні нобелівських премій. Марк Шаттлворт заснував компанію Тавте (Thawte) з інтернет-безпеки, що згодом була викуплена світовим лідером Верісайном (VeriSign). У ПАР знаходиться південноафриканський великий телескоп, найбільший оптичний телескоп у південній півкулі. Зараз Південно-Африканська республіка будує телескоп MeerKAT в рамках проекту радіоантени, площею квадратний кілометр.

Туризм та відпочинок[ред.ред. код]

Найпопулярніші місця, що відвідують туристи:

  1. Кейптаун і Капський півострів
  2. Йоганнесбург
  3. Національний парк Крюгер
  4. Острів Роббен
  5. Блайд Рівер Каньйон природний заповідник

Культура[ред.ред. код]

Спорт[ред.ред. код]

В Південно-Африканській Республіці найпопулярніші види спорту — Футбол, регбі і крикет. Крім того, значну підтримку мають плавання, легка атлетика, гольф, бокс, теніс та нетбол. Хоча футбольні команди отримують найбільшу увагу від молоді країни, але й в інших видах спорту спостерігаються суттєві зміни, особливо в баскетболі, серфінгу і скейтбордингу … Спортивний рух в Південній Африці розвивається завдяки громадським та суспільним інституціям, окремими випадками ще є вплив етнічних груп на певні види спорту, що пов'язане з наслідками негативних тенденцій в суспільстві за часів апартеїду. Так для приміру, найпопулярнішим видом серед чорношкірого населення, є футбол, оскільки цей вид спорту найменше постраждав від расових сегрегацій владних інституцій в ті часи, на відміну від регбі чи крикету, або ж легкої атлетики.

Грем Сміт, нинішній капітан збірної ПАР з крикету
Персі Монтгомері, відомий південноафриканський регбіст, чемпіон світу 2007

Відомі боксери країни — Бебі Джейк Якоб Матлала (Baby Jake Jacob Matlala), Вуяні Банґу (Vuyani Bungu), Велком Нкіта (Welcome Ncita), Дінгаан Фобела (Dingaan Thobela), Джеррі Кутзее (Gerrie Coetzee) і Браян Мітчелл (Brian Mitchell). В 1979 році в Формулі 1 сенсаційно став чемпіоном світу південно-африканець Джоді Шектер (Jody Scheckter). Відомі світу гравці крикету з Південної Африки — Гершеле Ґіббс (Herschelle Gibbs), Грем Сміт (Graeme Smith), Жак Калліс (Jacques Kallis), ДжіПі Думіні (JP Duminy)… більшість з них виступають в найпрестижнішій та популярнішій Індійській Прем'єр-лізі (Indian Premier League).

Найважливішим видом спорту в «білих» південноафриканців це регбі, а потім уже йде крикет. Регбі популярне також і серед африканців, в той час як крикет грають і по сьогодні більш традиційно «англомовні білі». Найбільші спортивні успіхи «Спрінґбокс»(Springboks), національної збірної Південної Африки з регбі сталися по тому, як їм було дозволено брати участь в міжнародних турнірах з 1995 року, після закінчення епохи апартеїду. І в своєму першому офіційному міжнародному турнірі представницького класу вони здобули Кубок світу з регбі в 1995 році, згодом уже в 2007 році їм підкорилася ця ж вершина в Франції. Південна Африка також підготувала численну плеяду регбістів світового класу, в тому числі Франсуа Піенаар (Francois Pienaar), Йост ван дер Вестгюзен (Joost van der Westhuizen), Дані Крейвен (Danie Craven), Фрік дю През (Frik du Preez), Наас Бота (Naas Botha) і Браян Габана (Bryan Habana). Багато інших відомих регбістів грають в одній з найсильніших регбійних ліг світу — Національній лізі регбі «Керрі Кап» (Currie Cup), деякі з цих команд грають у одній з найсильніших командних ліг світу — міжнародній лізі трьох південних велетнів регбі (SANZAR) — «Super Rugby» (чи Super 15).

Збірна Південно-Африканської Республіки з футболу, яку вболівальники нарекли «Бафана Бафана» (що на мові isiZulu — «наші хлопці»), після закінчення епохи апартеїду і відновлення членства в ФІФА — двічі брала участь у фінальних турнірах Чемпіонату світу з футболу (1998 і 2002 років). Відомі футболісти, які грали в відомих іноземних клубах (здебільшого Європи): Лукас Радебе (Lucas Radebe) і Филимона Masinga (Philemon Masinga) грали в «Лідс Юнайтед», Кюінтон Фортуне (Quinton Fortune) — грав «Атлетіко (Мадрид)» і «Манчестер Юнайтед», Бенні МакКарті (Benni McCarthy) — виступав за «Аякс», «Порту» і «Блекберн Роверс», Аарон Мокоена (Aaron Mokoena) — виступав за «Аякс», «Блекберн Роверс» і «Портсмут»), Делрон Баклі (Delron Buckley) — грав в «Боруссія Дортмунд» і Стівен Пінаар (Steven Pienaar) — виступав за «Аякс» і «Евертон».

На Олімпіадах спортсмени з Півдня Африки не добивалися значних успіхів, що пов'язано, знову ж таки, з періодом стагнації в часи апартеїду та вимушеної тоді ізоляції спортивних (і не тільки) структур країни відносно міжнародних зусрічей та змагань. Ще в далеких 1920-х роках спортсмени з Південної Африки здобували золоті медалі на олімпіадах. І лише по закінченні епохи апартеїду світовий спорт починає відкривати для себе спортсменів з Півдня Африки. Так, у 2004 році олімпійська команда з плавання — Роланд Шуман (Roland Schoeman), Ліндон Фернс (Lyndon Ferns), Даріан Таунсенд (Darian Townsend) і Рік Нетлінґ (Ryk Neethling) сенсаційно здобули золоту медаль на Олімпійських іграх 2004 року в Афінах, одночасно встановивши світовий рекорд на дистанції 4x100 вільним стилем. А Пенні Гейнс (Penny Heyns) вигравала олімпійське золото у 1996 році на Олімпійських іграх в Атланті — заклавла почин відомої уже «школи плавання» Південної Африки. У гольфі Ґарі Плаєр (Gary Player), вважається одним із найвеличніших гравців усіх часів, котрий, завоювавши кубок Кар'єра Великого Шолома (Career Grand Slam), є одним із п'яти гравців, які цього досягли. Інші південноафриканські гольфісти, що вигравали великі гольфові турніри — Боббі Локе (Bobby Locke), Ерні Елс (Ernie Els), Ретіф Гусен (Retief Goosen) і Тревор Іммельман (Trevor Immelman).

Після закінчення епохи апартеїду Південно-Африканський спорт став повноцінним учасником світового спортивного руху, тому, починаючи з 1995 року в країні почали систематично проводити різні міжнародні представницькі змагання з різних видів спорту. Найвідоміші з яких: Кубок світу з регбі в 1995 році (Rugby World Cup), Кубок африканських націй з футболу (African Cup of Nations) в 1996 році, Кубок світу з крикету (Cricket World Cup) в 2003 році і світова серія «Twenty20» Чемпіонат світу з крикету (World Twenty20 Championship) в 2007 році. Південна Африка у 2010 році була господарем фінального турніру Чемпіонату світу з футболу 2010 року (2010 FIFA World Cup), який вперше провадиться на африканському континенті.


Географія ПАР Це незавершена стаття з географії Південно-Африканської Республіки.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Republiek van Suid-Afrika
    IRiphabliki yeSewula Afrika
    IRiphabliki yaseMzantsi Afrika
    IRiphabliki yaseNingizimu Afrika
    IRiphabhulikhi yeNingizimu Afrika
    Rephaboliki ya Afrika-Borwa
    Rephaboliki ya Afrika Borwa
    Rephaboliki ya Aforika Borwa
    Riphabliki ra Afrika Dzonga
    Riphabuiki ya Afurika
  2. а б в г «South Africa». International Monetary Fund. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2012-September-21. 
  3. «South African Maritime Safety Authority». South African Maritime Safety Authority. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2008-06-16. 
  4. «Coastline». The World Factbook. CIA. Процитовано 2008-06-16. 
  5. а б в г «South Africa Fast Facts». SouthAfrica.info. April 2007. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2008-06-14. 
  6. «Encyclopædia Britannica Online». Encyclopædia Britannica, Inc. Архів оригіналу за 2013-06-23. 
  7. «South Africa’s Unemployment Rate Increases to 23.5%». Bloomberg.com. 2009-05-05. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-05-30. 
  8. «HDI». UNDP. Архів оригіналу за 2013-06-23. 
  9. «Chapter 6 - Provinces». Constitution of the Republic of South Africa. Government of South Africa. 1996. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2009-09-04. 
  10. а б Burger, Delien, ред. (2009). «The land and its people». South Africa Yearbook 2008/09. Pretoria: Government Communication & Information System. с. 7–24. ISBN 978-0-621-38412-3. Процитовано 23 September 2009. 
  11. «Community Survey 2007: Basic results» (PDF). Statistics South Africa. с. 2. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2009-09-23. 
  12. «Bahá'ís in South Africa - Progress of the Bahá'í Faith in South Africa since 1911». Official Website. National Spiritual Assembly of the Bahá'ís of South Africa. 1997. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2008-03-29. 
  13. «Table: Census 2001 by province, gender, religion recode (derived) and population group.». Census 2001. Statistics South Africa. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2009-04-27.  Select all 26 religions, click «Continue».
  14. «Country Profile: South Africa (Republic of South Africa)», Religious Intelligence, Republic of South Africa: Religious Intelligence, 2007-8, http://www.religiousintelligence.co.uk/country/?CountryID=158 
  15. «South Africa - Section I. Religious Demography». U.S. Department of State. Архів оригіналу за 2012-04-18. Процитовано 2006-07-15. 
  16. For a discussion of Church membership statistics in South Africa please refer to Forster, D. «God's mission in our context, healing and transforming responses» in Forster, D and Bentley, W. Methodism in Southern Africa: A celebration of Wesleyan Mission. Kempton Park. AcadSA publishers (2008:97-98)
  17. «In South Africa, many blacks convert to Islam». Архів оригіналу за 2013-06-23. 
  18. «Muslims say their faith growing fast in Africa». Архів оригіналу за 2013-06-23. 

Джерела[ред.ред. код]

  • A History of South Africa, Third Edition. Leonard Thompson. Yale University Press. 1 March 2001. 384 pages. ISBN 0-300-08776-4.
  • Emerging Johannesburg: Perspectives on the Postapartheid City. Richard Tomlinson, et al. 1 January 2003. 336 pages. ISBN 0-415-93559-8.
  • Making of Modern South Africa: Conquest, Segregation and Apartheid. Nigel Worden. 1 July 2000. 194 pages. ISBN 0-631-21661-8.
  • Religion and Politics in South Africa. David Hein. Modern Age 31 (1987): 21-30.
  • South Africa: A Narrative History. Frank Welsh (writer)|Frank Welsh. Kodansha America. 1 February 1999. 606 pages. ISBN 1-56836-258-7.
  • South Africa in Contemporary Times. Godfrey Mwakikagile. New Africa Press. February 2008. 260 pages. ISBN 978-0-9802587-3-8.
  • The Atlas of Changing South Africa. A. J. Christopher. 1 October 2000. 216 pages. ISBN 0-415-21178-6.
  • The Politics of the New South Africa. Heather Deegan. 28 December 2000. 256 pages. ISBN 0-582-38227-0.
  • Twentieth-Century South Africa. William Beinart Oxford University Press 2001, 414 pages, ISBN 0-19-289318-1
  • The Diamond Mines of South Africa. Gardner F. Williams, General Manager De Beers, Buck & Co, 1905, 845 pages, Vol I and II. Online full text version: Diamond Mines Vol. I and Diamond Mines Vol. II
  • Aus Politik und Zeitgeschichte 1/2010: Südafrika.
  • Jörg Fisch: Geschichte Südafrikas. dtv, München 1990. ISBN 3-423-04550-7
  • Albrecht Hagemann: Kleine Geschichte Südafrikas. . 2., durchgesehene Auflage, Verlag C. H. Beck, München 2003. ISBN 3-406-45949-8
  • Martin Pabst: Südafrika. 2., völlig überarbeitete und ergänzte Auflage, Verlag C. H. Beck, München 2008. ISBN 978-3-406-57369-9
  • François-Xavier Fauvelle-Aymar, Histoire de l'Afrique du Sud, Paris, Seuil, 2006, ISBN 978-2-0204-8003-4
  • Guillaume Chassang, L'Afrique du Sud, en territoire Xhosa, Paris, La Société des Écrivains, 2007, ISBN 978-2-7480-3642-8
  • Dominique Lapierre, Un Arc-en-ciel dans la Nuit, Édition Robert Laffont, S.A., Paris, 2008, ISBN 978-2-221-11105-5
  • Tidiane N'Diaye, Mémoire d'errance, Chap La bataille d'Isandhlawana éd A3, Paris, 1998, 206 p. ISBN 2-84436-000-9
  • Tidiane N'Diaye, L'Empire de Chaka Zoulou, L'Harmattan, coll. " Études africaines ", 2002, 218 p. ISBN 2-7475-1920-1
  • Tidiane N'Diaye, "Par-delà les ténèbres blanches", Gallimard, coll. « Continents noirs », septembre 2010 (ISBN 978-2-07-013041-2)

Посилання[ред.ред. код]