Північна Естонія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Північна Естонія (також Північна Естляндія) — історично-географічний, етнокультурний, а також економічний регіон, розташований у північній частині республіки Естонія, уздовж південного узбережжя Фінської затоки. В економічному сенсі це найбільш густонаселений, найбільш урбанізований та найрозвиненіший в сенсі інфраструктури регіон країни, на території якого розміщена її столиця — місто Таллінн, а також дві найбільших промзони країни, що з'явились за радянських часів — Хар'юмаа та прикордонний з Росією Іда-Вірумаа. Історично Північна Естонія є змішенням кількох мов і культур, які проникли сюди в різні часи — фіно-угорської (естонці, фіни), німецької (шведи, данці й німці) та слов'янської (росіяни, українці, білоруси).

Історія[ред.ред. код]

У XIII столітті Північна Естонія виділилась в особливий регіон країни, увійшовши до складу королівства Данія (Див. Данська Естонія, пізніше також Шведська Естонія). У той період племена південної частини країни здебільшого зберегли традиційний сільський уклад і продовжили перебувати під впливом балтійських та слов'янських народів.

Природа й пам'ятки[ред.ред. код]

Північна Естонія відома своїми піщаними пляжами, острівцями та крутими скелями, що обриваються поблизу берегів Фінської затоки. Місцями зберігаються лісові стежки, болота. Тут розташований і найбільший заповідник Естонії — Лахемааський національний парк, що також називається «Країна заток». Проте головні пам'ятки регіону — численні старі садиби та руїни орденських замків і фортець, церкви та монастирі[1].

Примітки[ред.ред. код]