Велика Північна війна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Північна війна
Велика Північна війна:Полтавська битва; Гангутська битва, битва при Нарві
Дата: 1700-1721 Місце: Східна Європа Результат: Перемога антишведської коаліції
Сторони
Швеція, Османська імперія, Річ Посполита, Гетьманщина (після 1708)	Росія, Данія, Саксонія, Гетьманщина (до 1708), Пруссія, Ганновер
Командувачі
- Карл XII † Станіслав Лєщинський Ахмед III Іван Мазепа†	Росія - Петро І

Велика Північна війна — війна між Московським царством (згодом - Російська імперія) та Королівством Швецією у 1700-1721 рр. за панування на Балтиці, й вцілому - за домінування у Східній Європі. Також використовується термін Північна війна.

Спочатку Росія вступила у війну в коаліції з Данією і Саксонією — у складі так званого Північного союзу, але після початку військових дій союз розпався і був відновлений в 1709 році. На різних етапах у війні також брали участь: на стороні Росії — Англія (з 1707 Великобританія), Ганновер, Голландія, Пруссія, Річ Посполита; на стороні Швеції — Англія/Великобританія і Ганновер. Війна закінчилася поразкою Швеції в 1721 році з підписанням Ніштадтського мирного договору.

Зміст 1 Причини війни 2 Початок війни 3 Російський похід Карла 4 Війна приходить в Україну 4.1 Полтавська битва 4.2 Наслідки війни 5 Посилання 6 Дивись також

[ред.] Причини війни

До початку 1700 року пераважна територія Балтійського моря відносилась до Швеції: все узбережжя Фінської затоки, сучасна Прибалтика, частина південного узбережжя Балтійського моря. Кожна з країн Північного союзу мала свої мотиви для входження у війну зі Швецією.

Для Росії отримання виходу до Балтійського моря було в цей період часу найважливішим зовнішньополітичним і економічним завданням. У 1617 році за Столбовському мирниму договором Росія була вимушена поступитися Швеції територією від Івангорода до Ладозького озера і, тим самим, повністю позбулася балтійського узбережжя. В ході війни 1656—1658 років вдалося захопити частину території в Прибалтиці. Були захоплені Нієншанц, Нотебург і Динабург; обложена Рига. Проте відновлення війни з Річчю Посполитою змусило Росію підписати Кардисській мирний договір і повернути Швеції всі завойовані землі.

Данію підштовхувало до конфлікту з Швецією давнє суперництво за панування на Балтійському морі. У 1658 році Карл X Густав розбив данців в ході походу в Ютландію і Зеландію і відторгнув частину провінцій на півдні Скандинавського півострова. Данія відмовилася від збору мита при проході судів через Зундську протоку. Крім того, дві країни гостро змагалися за вплив на південного сусіда Данії — герцогство Шлезвіг-Голштейн.

Вступ до союзу Саксонії пояснювався зобов'язанням Августа II повернути Речі Посполитій Ліфляндію у разі його обрання польським королем. Ця провінція опинилася в руках Швеції за Олівським мирним договором 1660 року.

Спочатку коаліція була оформлена договором 1699 року між Росією і Данією, причому Росія повинна була вступити у війну тільки після укладення миру з Османською імперією. Восени того ж року до переговорів долучилися представники Августа II.

[ред.] Початок війни

Початок війни характеризується безперервною чергою шведських перемог. 12 лютого 1700 року війська Саксонії взяли в осаду Ригу, проте успіху не добилися. У серпні того ж року датський король Фредерік IV почав вторгнення в Голштейн-Готропське герцогство на півдні країни. Проте війська 18-річного шведського короля Карла XII несподівано висадилися під Копенгагеном. Данія була вимушена укласти Травентальський мирний договір і відмовитися від союзу з Августом II (про союз з Петром І тоді ще не було відомо, оскільки Росія не почала військових дій).

Приблизно в цей же час прийшла звістка про укладення Константинопольського мирного договору з турками і Петро оголосив війну Швеції і обложив Нарву. 19 листопада 1700 року війська Карла XII завдали російським військам важкої поразки в битві при Нарві. Після цієї поразки на кілька років в Європі затвердилася думка про повну недієздатність російської армії, а Карл отримав прізвисько шведського «Олександра Македонського».

Шведський король ухвалив рішення не продовжувати активні військові дії проти російської армії, а завдати основного удару по військах Августа II. Історики розходяться в думках, чи було це рішення шведського короля обумовлено об'єктивними причинами (неможливістю продовжити наступ, залишивши в тилу саксонську армію) або особистою неприязню до Августа і зневагою до військ Петра.

Шведські війська вторглися на польську територію і завдали кілька відчутних поразок саксонській армії. У 1701 році була взята Варшава, в 1702 отримані перемоги під Торунню і Краковом, в 1703 — у Данцига і в Познані. А 14 січня 1704 року сейм позбавив влади Августа II як короля Речі Посполитою і вибрав новим королем шведського ставленика Станіслава Лещинського.

Тим часом на російському фронті не велося масштабних військових дій. Це дало Петру можливість відновити сили після поразки під Нарвою. Вже в 1702 році росіяни знов перейшли до наступальних операцій.

В ході кампанії 1702—1703 років в руках росіян опинився вся течія Неви, що охороняється двома фортецями: у витоках річки — фортеця Шліссельбург (фортеця Горішок), а в гирлі — заснованим 27 травня 1703 року Санкт-Петербургом (там же, при впаданні річки Охта до Неви знаходилася узята Петром I шведська фортеця Нієншанц, розібрана пізніше для будівництва Санкт-Петербурга). Нарешті, в 1704 році російські війська захопили Нарву. Штурм фортеці наочно продемонстрував збільшену майстерність і оснащеність російської армії.

Дії Карла XII викликали незадоволеність в Речі Посполитій. В 1704 році зібралася Сандомирська конференція, щоб об'єднати прихильників Августа II і оголосила про невизнання Станіслава Лещинського королем.

19 (30) серпня 1704 року була укладена Нарвська угода між Росією і представниками Речі Посполитої про союз проти Швеції; згідно з цією угодою Річ Посполита офіційно вступала у війну на стороні Північного союзу. Росія спільно з Саксонією розвернула військові дії на польській території.

У 1705 році були здобута перемога над військами Лещинського у Варшави. В кінці 1705 року основні російські сили зупинилися на зимівлю в Гродно. Несподівано в січні 1706 року Карл XII висунув в цьому напрямі великі сили. Союзники розраховували дати бій після підходу саксонських підкріплень. Але 13 (24) лютого 1706 року шведи завдали нищівної поразки саксонської армії в битві при Фрауштадті, розбивши втричі більші сили супротивника. Залишившись без надії на підкріплення, російська армія була вимушена відступити у напрямі Києва.

Але Карл знов не послідував за військами Петра, а розвернув свою армію проти саксонців. Цього разу шведи вторглися вже на територію самої Саксонії. 24 вересня (5 жовтня) 1706 року Август II в таємниці уклав мирну угоду з Швецією. За договором він відмовлявся від польського престолу на користь Станіслава Лещинського, розривав союз з Росією і зобов'язувався виплатити контрибуцію на утримання шведської армії.

Проте, не наважуючись оголосити про зраду у присутності російської армії під командуванням Меншикова, Август II вимушений був з своїми військами брати участь в битві при Калиші 18 (29) жовтня 1706 року. Битва закінчилася повною перемогою російської армії і полоненням шведського командувача. Ця битва стала найбільшою за участю російської армії з початку війни. Але незважаючи на блискучу перемогу, Росія залишилася у війні з Швецією наодинці.

[ред.] Російський похід Карла

[ред.] Війна приходить в Україну

Докладніше у статті: Північна війна в Україні

Після успішного завершення воєнних дій на території Речі Посполитої та Саксонії, король Швеції Карл XII вирішив завдати остаточної поразки Московській державі. З цією метою навесні 1708 його армія розпочала похід через білоруські землі на Смоленськ і далі на Москву. Однак протидія московських військ та хід таємних переговорів Карла XII та його союзника польського короля С. Лещинського з гетьманом І. Мазепою змусила шведське командування змінити початковий план воєнних дій. Український гетьман зважився на ведення переговорів з метою створення українського шведського воєнно-політичного союзу після того, як дізнався про намір московського царя Петра І ліквідувати політичну автономію України. Цьому сприяло різке зростання податкових, військових та інших тягарів, яких зазнавала Гетьманщина під час Північної війни з боку московської адміністрації, а також вимога царського уряду повернути Правобережну Україну до складу Речі Посполитої. Крім того, І.Мазепа прагнув забезпечити незалежність України у випадку перемоги у війні шведів. У жовтні 1708 шведська армія вступила на українські землі. Такий розвиток подій змусив І.Мазепу відкрито перейти на сторону шведських військ і об'єднатися з ними для ведення війни з Московією. Відсутність більшої частини козацьких військ в Україні, жорстокість царських репресій та інші причини не дали можливості гетьману надати шведам суттєвої допомоги. Сувора зима 1708-09, серія військових невдач, відсутність обіцяної допомоги з Криму, Туреччини та Польщі значно погіршили становище армії Карла XII. Лише підтримка кошового отамана Запорізької Січі К. Гордієнка, який на чолі 8000 загону козаків у квітні 1709 приєднався до шведського війська, дещо покращила ситуацію. В таких умовах Карл XII вирішив розпочати наступ на Москву через Харків та Курськ. Суттєвою перешкодою на цьому шляху була Полтава, розташована на перехресті важливих шляхів. Захищав місто російський гарнізон --- 4300 чол., який очолював полковник 0. Келін, а також 2600 жителів міста.

[ред.] Полтавська битва

Докладніше у статті: Полтавська битва

На початку травня 1709 шведські війська здійснили спробу штурмом здобути місто, але невдача змусила їх приступити до довготривалої облоги Полтави. Вперта оборона міста московським гарнізоном надовго скувала головні сили Карла XII і завдала їм значних втрат (понад 6 тис. чол. було вбито). Це дало можливість московському командуванню зосередити сили і підготуватися до генерального бою, який Петро І планував провести 29.6.(10.7.) 1709. Царськими військами було збудовано укріплений табір, підступи до якого охороняли 6 поперечних та 4 поздовжніх редути. Армія Петра І нараховувала 42500 чол. та 102 гармати. Крім того, вірне цареві українське козацьке військо гетьмана І. Скоропадського перетинало шведам шлях до відступу у напрямі Дніпра. Шведське армія складалася з 31000 чол. та 6 гармат. Гетьманські війська безпосередньої участі у Полтавській битві не брали. Вони охороняли шведський обоз, частково брали участь в облозі Полтави, що не дозволило московській армії оточити військо Карла XII або гарнізону Полтави здійснити вилазку проти шведів. Карл XII, дізнавшись вночі 26.6. про можливість прибуття на допомогу Петру І 40-тисячного війська хана Дюки, вирішив випередити московське командування і першим розпочати битву. Будучи пораненим напередодні, король передав командування фельдмаршалу К. Г. Реншільду. О 5 год. ранку 27.6.(8.07).1709 шведська піхота розпочала штурм редутів, але була відкинута московською кавалерією. Вступивши в бій шведська кіннота успішно вела боротьбу з кавалерією противника, але під сильним гарматним вогнем змушена була відступити. За цей час шведська піхота перегрупувалась і розпочала новий штурм редутів, два з яких були здобуті, але знову нищівний вогонь московської артилерії змусив шведів залишити зайняті позиції. Спроба Карла XII обійти редути з півночі також зазнала невдачі. Навальний наступ шведської піхоти був зупинений гарматним вогнем і шведи були змушені відступити в напрямку Будищинського лісу. Біля 9 год. ранку обидві армії, перегрупував свої сили, вступили у рукопашний бій, у результаті якого шведи не витримали натиску і почали залишати поле бою. До 11 години ранку битва закінчилась цілковитою поразкою шведського війська. У Полтавській битві шведи втратили 9234 чол. вбитими та 2874 чол. пораненими. У полон потрапили фельдмаршал К. Г. Реншільд, перший міністр Швеції граф Пінер, багато генералів та офіцерів. Втрати московської армії становили 1345 чол. вбитими і 3290 чол. пораненими. Рештки шведського війська під командуванням генерала А.-Л. Левенгаупта відступили вздовж р. Ворскли у напрямку Дніпра. Біля Переволочної Карл XII, І. Мазепа, К. Гордієнко та ще близько 50 старшин, разом із загонами шведів та козаків (всього бл. 3000 чол.) переправилися через Дніпро і відійшли у турецькі володіння. 30.6.(11.7).1709 армія А.-Л. Левенгаупта (16000 чол.) у районі Переволочної була оточена кіннотою під командуванням О. Меншикова і здалася у полон Особливу жорстокість проявила Москва, яка знищила дощенту гетьманську столицю Батурин під проводом того ж таки Меншикова. Було не тільки знищено усі укріплення, пограбовано скарбницю, але й сплюндровано гробниці січових отаманів.

[ред.] Наслідки війни

З дня Полтавської битви, як зазначає шведський історик Петер Енглунд, «закінчився період шведського панування, Росія почала звільнятися від свого старого ворога, могутнього сусіда, який закривав вихід до Балтійського моря. Водночас, Полтавська битва стала колосальною катастрофою не тільки для Швеції, але й для Європи; вона зламала колишній баланс влади, — могутність після Полтави переходить від Швеції до Росії, яка міцніє і перетворюється у велику державу». Україна з 1709 року втрачає свою незалежність, юридичні і міжнародноправові чинники, а тому перестає існувати як держава.

[ред.] Посилання

[ред.] Дивись також

• Військові реформи Петра I

Ця стаття не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цю статтю, додавши посилання на надійні джерела. Матеріал без джерел може бути підданний сумніву та вилучений.

Це незавершена стаття про війну. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.