Північний олень

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Північний олень
Caribou.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Китопарнокопитні (Cetartiodactyla)
Підряд: Жуйні (Ruminantia)
Родина: Оленеві (Cervidae)
Підродина: [[]] (Odocoileinae)
Рід: Північний олень (Rangifer)
C.H. Smith, 1827
Вид: Північний олень
Біноміальна назва
Rangifer tarandus
(Linnaeus, 1758)
Ареал північного оленя:     — північноамериканські підвиди (карібу)     — євразійські підвиди
Ареал північного оленя:
  
 — північноамериканські підвиди (карібу)
  
 — євразійські підвиди
Посилання
ITIS logo.jpg ITIS: 180701
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 9870
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Rangifer tarandus
Fossilworks: 51308[1]К:Википедия:Статьи с источниками из ВикиданныхК:Википедия:Статьи с неоформленными источниками из Викиданных 51308[1]К:Википедия:Статьи с источниками из ВикиданныхК:Википедия:Статьи с неоформленными источниками из Викиданных

Північний олень, Карібу (Rangifer tarandus) — єдиний представник роду північних оленів (Rangifer), парнокопитний ссавець родини оленевих (Cervidae) ряду китопарнокопитних (Cetartiodactyla). Живе в північній частині Євразії і Північної Америки (де має назву «карібу»). Всеїдна тварина — харчується травою, лишайником, інколи дрібними ссавцями і птахами. У Євразії північний олень одомашнений і є важливим джерелом прожитку і матеріалів для багатьох полярних народів.

Ареал[ред.ред. код]

Дорослий самець

Північний олень широко поширений і численний на півночі Голарктичного регіону. Природний ареал включає Скандинавію, Східну Європу, Росію, Монголію і північний Китай на північ від 50-ї широти. У Північній Америці ареал включає Аляску, Канаду і північні штати США, від Вашингтона до Мена. У 19-му столітті зустрічався також до півдня штату Айдахо. Також зустрічається на островах РоялМічигані), Сахалін, Гренландія і ймовірно за історичних часів існував в Шотландії та Ірландії.

Протягом пізнього Плейстоцену популяції північного оленя існували далеко на південь від сучасного ареалу, до штатів Невада і Теннессі в Північній Америці і Іспанії в Європі[2][3]. Сьогодні дикі північні олені зникли з багатьох областей в межах великого історичного ареалу, особливо його південних частин. Значні дикі популяції все ще існують в Сибіру, Гренландії, на Алясці і в Канаді.

Одомашнені північні олені здебільшого розводяться в північній Скандинавії, Росії і Ісландії (куди цей вид був завезений у 18 столітті), розведення північних оленів носить назву оленярства. Залишки диких популяцій північного оленя в Європі можливо ще мешкають на півдні Норвегії.

Також інтродуковані популяції північного оленя, завезені з Норвегії на початку 20 століття, існують на архіпелазі Південна Джорджія та Південні Сандвічеві острови, розмір цієї популяції складає біля кількох тисяч, що, проте, дозволило помістити північного оленя на герб території. Інша інтродукована популяція мешкає на субантарктичному архіпелазі Кергелен.

Біологія[ред.ред. код]

Будова тіла[ред.ред. код]

Роги північного оленя відростають щороку під шаром хутра. На знімку олень втрачає хутро на одному з рогів.

Вага самок коливається в межах між 60 і 170 кг. Самці дещо крупніші, та можуть важити до 300 кг. Дорослі представники обох статей мають так звані оленячі роги[4], які не є справжніми рогами та (у скандінавського підвиду) відпадають у старих самців в грудні, у молодих самців навесні, а у самок влітку. Оленячі роги зазвичай мають дві окремі групи відгалужень, нижні і верхні. Одомашнені північні олені мають коротші ноги і важчі, ніж їх дикі родичі.

Північні олені мають спеціалізовані носові порожнини, які значно збільшують зовнішню поверхню в межах ніздрі. Холодне повітря, що поступає до носу, нагрівається у носі тварини перед потрапленням до легенів, а вода повітря, що видихається, затримується в носі, зволожуючи поступаюче зовнішнє повітря і, можливо, поглининаєтьься через слизову оболонку.

Копита північного оленя пристосовані до сезону: улітку, коли тундра м'яка і мокра, вони стають губчастими і забезпечують додаткову поверхню контакту з грунтом. Узимку, подушки стискаються і напружуються, виставляючи обідок копита, яке врізується з кригу і вкритий крижаною коркою сніг, що утримує тварину від ковзання. Це також надає їй можливість розкопувати сніг[5][6] для отримання їжи, такої як ягель.

Хутро північного оленя складається з двох шарів, щільного нижнього шару і довгого завнішнього, що складається з порожніх наповнених повітрям волосків.

Харчування[ред.ред. код]

Як і інші жуйні тварини, північний олень має чотирикамерний шлунок, що дозволяє йому перетравлювати жорстку трав'янисту їжу. Взимку ця тварина переважно харчується лишайником, особливо ягелем. Проте, вона може поїдати також листя верб і берез, насіння кедрів та трав. Існують свідоцтва і споживання тваринної їжи за умовами нестачі рослинної, наприклад, лемінгів[7], палії арктичної і яєць птахів[8].

Розмноження[ред.ред. код]

Спаровування відбувається починаючи з пізнього вересня до жовтня або початку листопада. Самці зазвичай вступають в бійки за самок, при цьому два самця зцепляються один з одним рогами і намагаються повалити суперника. Найсильніші самці здатні отримати до 15-20 самок. Протягом цього періоду самець припиняє їсти та втрачає значну частину жирових запасів свого тіла.

Оленята народжуються наступного травня або червня. У віці 45 днів вони вже здатні самостійно пастися, проте продовжують харчуватися материнським молоком до отримання повної незалежності від матері.

Міграція[ред.ред. код]

Стадо карібу на березі річки Телон

Північні олені мігрують найбільші відстані серед всіх наземних ссавців. Північноамериканські карібу можуть досягати швидкості 80 км/год та щорічно подорожують на відстані до 5 тис. км. Міграції зазвичай здійснюються стадами, часто з кількох тисяч особин. Найбільші міграції відбуваються навесні та восені. Протягом осінньої міграції стада зменшуються, а олені починають спаровуватися. Взимку, олені перемішаються до лісових районів. Навесні олені прибувають до районів вирощування потомства. Під час міграцій північні олені можуть і плавати, що вони роблять досить швидко, та що дозволяє їм долати озера та широкі річки.


Класифікація[ред.ред. код]

Виделяют кілька підвидів північного оленя[9]:

Північний олень і людина[ред.ред. код]

Полювання[ред.ред. код]

Полювання на північного оленя має довгу історію, ця тварина мала значний вплив на історію полювання загалом[12].

Людина почала полювати на північного оленя протягом періодів Мезоліту і Неоліту, та навість сьогодні залишається для цієї тварини головним хижаком в багатьох областях. Норвегія і Гренландія мають традиції полювання на дикого північного оленя починаючи з льодовикового періоду і до сьогнішнього дня. У вільних від лісу горах центральної Норвегії, таких як Ютунхеймен, все ще можливо знайти залишки як, обкладених каменем, що використовувалися як пастки, та загорожі, що використовувалися для загону цих тварин. Зазвичай їх датують періодом Великого переселення народів, хоча не маловірогідно, що вони використовувалися і значно пізніше кам'яного віку.

У відсутності інших великих хижаків в області мешкання основних популяцій північного оленя, полювання сьогодні часто залишається необхідним для контролю чисельності тварин та запобігання виснаження пасовиськ та, в результаті, значних коливань чисельності популяцій. Зараз Норвегія готує звернення за номінацією на спатус світової спадшини ЮНЕСКО області із слідами і традиціями полювання на північного оленя в Центральному Серланні (Південна Норвегія). На дикого карібу все ще полюють в Північній Америці і Гренландії. Для народів, що продовжують традиційний стиль життя, таких як інуїти, північних індіанців, тубільних мешканців Аляски і калаалліти Гренландії, дикі карібу все ще залишаються важливим джерелом продовольства, одягу, будівельних матеріалів та інших виробів.

Північний олень в сільському господарстві[ред.ред. код]

Докладніше: Оленярство
Доїння північного оленя в 19-му столітті

Використання одомашненого північного оленя в скотарстві протягом століть практикувалося кількома арктичними і субарктичними народами, зокрема саамами, ненцями, евенками, хантами, юкагірами, чукчами і коряками. Вважається, що приручення почалося на межі бронзового і залізного віків.

Олені вирощуються для отримання м'яса, шкір, оленячих рогів і, до меншого ступеню, отримання молока і як транспорт (більші за розміром сибірські олені використовують для їзди верхи, менші карібу - лише в якості тяглової сили). М'ясо північного оленя популярне в скандинавських країнах. Тефтелі з м'яса північного оленя продаються консервованими в цих країнах. Тушковане м'ясо північного оленя - традиційна страва в Лапландії. На Алясці ковбаса з північного оленя продається у місцевих продовольчих магазинах. Оленячі роги, перетерті в порошок, продаються я якості афродізіаку та харчових добавок на азіатських ринках. Одна компанія з Уельсу навіть планує виробляти папір з целюлозних волокон, що отримуються з екскрементів північного оленя, - відома як Poo Paper[13].

Північні олені не вважаються повністю одомашненими тваринами, оскільки вони загалом вільно блукають на землях пасовища. При традиційному кочовому оленярстві, пастухи мігрують разом із стадами північних оленів між узбережжям і віддаленними від моря областями маршрутами річної міграції цих тварин, і піклуються про стадо протягом подорожі. Проте, північні олені ніколи не народжували в неволі, хоча вони і були приручені для доїння та для використання в якості робочої худоби.

Використання карібу в скотарстві було впроваджене на Алясці в кінці 1800-х років Шелдоном Джексоном як засіб забезпечення прожитку тубільних народів, що мешкають там. Зараз під час регулярного поштового пробігу в місті Уельс використовуються санчата, які тягнуть карібу. На Алясці сучасні пастухи використовують супутникову телеметрію для відстеження стад, використовуючи інтерактивні карти і бази даних для нанесення на карту їх пересування.

Інші факти[ред.ред. код]

Два шотландських північних оленя під час Різдва


Посилання[ред.ред. код]

  1. а б в Fossilworks
  2. Ronald M. Nowak: Walker's Mammals of the World. Johns Hopkins University Press, 1999 ISBN 0-8018-5789-9
  3. Sommer R. S. and Nadachowski A.: Glacial refugia of mammals in Europe: evidence from fossil records. Mammal Rev. 2006, Volume 36, No. 4, 251—265.
  4. Reindeer / Caribou
  5. «All About Caribou». Project Caribou. Архів оригіналу за 2013-06-26. 
  6. «Зображення північного оленя, що розкопує сніг». Архів оригіналу за 2013-06-26. 
  7. Field & Stream - Dream Hunts: Caribou on the Move
  8. Terrestrial Mammals of Nunavut by Ingrid Anand-Wheeler. ISBN 1-55325-035-4.
  9. «Мапа розповсюдження підвидів». 
  10. Повні дані про динаміку чисельності і розповсюдження дикого північного оленя на території Росії в статті Мониторинг охотничье-промысловых млекопитающих
  11. РИЖ — Новоземельский северный олень (Rangifer tarandus pearsoni)
  12. Ernest S. Burch, Jr. The Caribou/Wild Reindeer as a Human Resource // American Antiquity, 37 (1972) (3) С. 339-368.
  13. «Reindeer Poo PaperTM».