Північний олень
| Північний олень | ||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 |
||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||
|
||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||
| Rangifer tarandus (Linnaeus, 1758) |
||||||||||||||||||||
 Ареал північного оленя: |
||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||
|
Північний олень, Карібу (Rangifer tarandus) — єдиний представник роду північних оленів (Rangifer), парнокопитний ссавець родини оленевих (Cervidae) ряду китопарнокопитних (Cetartiodactyla). Живе в північній частині Євразії і Північної Америки (де має назву «карібу»). Всеїдна тварина — харчується травою, лишайником, інколи дрібними ссавцями і птахами. У Євразії північний олень одомашнений і є важливим джерелом прожитку і матеріалів для багатьох полярних народів.
Зміст |
Ареал [ред.]
Північний олень широко поширений і численний на півночі Голарктичного регіону. Природний ареал включає Скандинавію, Східну Європу, Росію, Монголію і північний Китай на північ від 50-ї широти. У Північній Америці ареал включає Аляску, Канаду і північні штати США, від Вашингтона до Мена. У 19-му столітті зустрічався також до півдня штату Айдахо. Також зустрічається на островах Роял (в Мічигані), Сахалін, Гренландія і ймовірно за історичних часів існував в Шотландії та Ірландії.
Протягом пізнього Плейстоцену популяції північного оленя існували далеко на південь від сучасного ареалу, до штатів Невада і Теннессі в Північній Америці і Іспанії в Європі[1][2]. Сьогодні дикі північні олені зникли з багатьох областей в межах великого історичного ареалу, особливо його південних частин. Значні дикі популяції все ще існують в Сибіру, Гренландії, на Алясці і в Канаді.
Одомашнені північні олені здебільшого розводяться в північній Скандинавії, Росії і Ісландії (куди цей вид був завезений у 18 столітті), розведення північних оленів носить назву оленярства. Залишки диких популяцій північного оленя в Європі можливо ще мешкають на півдні Норвегії.
Також інтродуковані популяції північного оленя, завезені з Норвегії на початку 20 століття, існують на архіпелазі Південна Джорджія та Південні Сандвічеві острови, розмір цієї популяції складає біля кількох тисяч, що, проте, дозволило помістити північного оленя на герб території. Інша інтродукована популяція мешкає на субантарктичному архіпелазі Кергелен.
Біологія [ред.]
Будова тіла [ред.]
Вага самок коливається в межах між 60 і 170 кг. Самці дещо крупніші, та можуть важити до 300 кг. Дорослі представники обох статей мають так звані оленячі роги[3], які не є справжніми рогами та (у скандінавського підвиду) відпадають у старих самців в грудні, у молодих самців навесні, а у самок влітку. Оленячі роги зазвичай мають дві окремі групи відгалужень, нижні і верхні. Одомашнені північні олені мають коротші ноги і важчі, ніж їх дикі родичі.
Північні олені мають спеціалізовані носові порожнини, які значно збільшують зовнішню поверхню в межах ніздрі. Холодне повітря, що поступає до носу, нагрівається у носі тварини перед потрапленням до легенів, а вода повітря, що видихається, затримується в носі, зволожуючи поступаюче зовнішнє повітря і, можливо, поглининаєтьься через слизову оболонку.
Копита північного оленя пристосовані до сезону: улітку, коли тундра м'яка і мокра, вони стають губчастими і забезпечують додаткову поверхню контакту з грунтом. Узимку, подушки стискаються і напружуються, виставляючи обідок копита, яке врізується з кригу і вкритий крижаною коркою сніг, що утримує тварину від ковзання. Це також надає їй можливість розкопувати сніг[4][5] для отримання їжи, такої як ягель.
Хутро північного оленя складається з двох шарів, щільного нижнього шару і довгого завнішнього, що складається з порожніх наповнених повітрям волосків.
Харчування [ред.]
Як і інші жуйні тварини, північний олень має чотирикамерний шлунок, що дозволяє йому перетравлювати жорстку трав'янисту їжу. Взимку ця тварина переважно харчується лишайником, особливо ягелем. Проте, вона може поїдати також листя верб і берез, насіння кедрів та трав. Існують свідоцтва і споживання тваринної їжи за умовами нестачі рослинної, наприклад, лемінгів[6], палії арктичної і яєць птахів[7].
Розмноження [ред.]
Спаровування відбувається починаючи з пізнього вересня до жовтня або початку листопада. Самці зазвичай вступають в бійки за самок, при цьому два самця зцепляються один з одним рогами і намагаються повалити суперника. Найсильніші самці здатні отримати до 15-20 самок. Протягом цього періоду самець припиняє їсти та втрачає значну частину жирових запасів свого тіла.
Оленята народжуються наступного травня або червня. У віці 45 днів вони вже здатні самостійно пастися, проте продовжують харчуватися материнським молоком до отримання повної незалежності від матері.
Міграція [ред.]
Північні олені мігрують найбільші відстані серед всіх наземних ссавців. Північноамериканські карібу можуть досягати швидкості 80 км/год та щорічно подорожують на відстані до 5 тис. км. Міграції зазвичай здійснюються стадами, часто з кількох тисяч особин. Найбільші міграції відбуваються навесні та восені. Протягом осінньої міграції стада зменшуються, а олені починають спаровуватися. Взимку, олені перемішаються до лісових районів. Навесні олені прибувають до районів вирощування потомства. Під час міграцій північні олені можуть і плавати, що вони роблять досить швидко, та що дозволяє їм долати озера та широкі річки.
Класифікація [ред.]
Виделяют кілька підвидів північного оленя[8]:
- Північноамериканські підвиди (карібу)
- Лісний карібу (R. tarandus caribou) — спочатку був поширений в тайгових регіонах Північної Америки від Аляски до Ньюфаундленда і Лабрадора. В наш час[Коли?] ареал значно скоротився, підвид визнаний таким, що знаходиться в стані близькому до загрозливого (NT за класифікацією МСОП).
- Карібу Гранта (R. tarandus granti) — північноамериканський підвид, розповсюджений на Алясці, Юконі і Північно-західних територіях Канади.
- Тундровий карібу (R. tarandus groenlandicus) — розповсюджений на канадських Північно-західних територіях і в Нунавуті, а также в західній Гренландії.
- Карібу Пірі (R. tarandus pearyi) — розповсюджений на північних островах Нунавута і Північно-західних територій Канади.
- Карібу островів Королеви Шарлотти або Карібу Доусона (R. tarandus dawsoni) — вимерлий підвид, що мешкав на острові Грехема, одному з найбільших в архіпелазі островів Королеви Шарлоти у тихоокеанського узбережжя Канади (Британська Колумбія).
- Євразійські підвиди
- Дикий північний олень (R. tarandus tarandus) — мешканець арктичної тундри Євразії, включаючи Скандинавський півострів Європи. В Росії чисельність популяції перевищує 1,2 млн особин (1999[9]).
- Лісовий північний олень або фінський північний олень (R. tarandus fennicus) — в дикому стані знайдений лише в двох регіонах Скандинавського півострова, а также в Карелії. Невелика популяція мешкає в центрі південної Фінляндії. Карельска популяція досить далеко заходить вглиб Росії, проте залишається відкритим питання про приналежність східних представників цієї популяції до даного підвиду. Підвид занесений до Червоної книги Росії.
- Свальбардський північний олень (R. tarandus platyrhynchus) — мешканець островів архіпелага Свальбард, зараз є найменш малочисленим підвидом північних оленів.
- Новоземельський північний олень (Rangifer tarandus pearsoni) — ізольована популяція, що мешкає на островах архіпелагу Нова Земля. В 1981 році на острові Південний нараховувалося біля 6 тисяч особин[10]. Підвид занесений до Червоної книги Росії.
- Арктичний північний олень (R. tarandus eogroenlandicus) — вимерлий підвид, що зустрічався у східній Гренландії до початку 20 століття.
Північний олень і людина [ред.]
Полювання [ред.]
Полювання на північного оленя має довгу історію, ця тварина мала значний вплив на іспорію полювання загалом[11].
Людина почала полювати на північного оленя протягом періодів Мезоліту і Неоліту, та навість сьогодні залишається для цієї тварини головним хижаком в багатьох областях. Норвегія і Гренландія мають традиції полювання на дикого північного оленя починаючи з льодовикового періоду і до сьогнішнього дня. У вільних від лісу горах центральної Норвегії, таких як Ютунхеймен, все ще можливо знайти залишки як, обкладених каменем, що використовувалися як пастки, та загорожі, що використовувалися для загону цих тварин. Зазвичай їх датують періодом Великого переселення народів, хоча не маловірогідно, що вони використовувалися і значно пізніше кам'яного віку.
У відсутності інших великих хижаків в області мешкання основних популяцій північного оленя, полювання сьогодні часто залишається необхідним для контролю чисельності тварин та заповігання виснаження пасовиськ та, в результаті, значних коливань чисельності популяцій. Зараз Норвегія готує звернення за номінацією на спатус світової спадшини ЮНЕСКО області із слідами і традиціями полювання на північного оленя в Центральному Серланні (Південна Норвегія). На дикого карібу все ще полюють в Північній Америці і Гренландії. Для народів, що продовжують традиційний стиль життя, таких як інуїти, північних індіанців, тубільних мешканців Аляски і калаалліти Гренландії, дикі карібу все ще залишаються важливим джерелом продовольства, одягу, будівельних матеріалів та інших виробів.
Північний олень в сільському господірстві [ред.]
Використання одомашненого північного оленя в скотарстві протягом століть практикувалося кількома арктичними і субарктичними народами, зокрема саамами, ненцями, евенками, хантами, юкагірами, чукчами і коряками. Вважається, що приручення почалося на межі бронзового і залізного віків.
Олені вирощуються для отримання м'яса, шкір, оленячих рогів і, до меншого ступеню, отримання молока і як транспорт (більші за розміром сибірські олені використовують для їзди верхи, менші карібу - лише в якості тяглової сили). М'ясо північного оленя популярне в скандинавських країнах. Тефтелі з м'яса північного оленя продаються консервованими в цих країнах. Тушковане м'ясо північного оленя - традиційна страва в Лапландії. На Алясці ковбаса з північного оленя продається у місцевих продовольчих магазинах. Оленячі роги, перетерті в порошок, продаються я якості афродізіаку та харчових добавок на азіатських ринках. Одна компанія з Уельсу навіть планує виробляти папір з целюлозних волокон, що отримуються з екскрементів північного оленя, - відома як Poo Paper[12].
Північні олені не вважаються повністю одомашненими тваринами, оскільки вони загалом вільно блукають на землях пасовища. При традиційному кочовому оленярстві, пастухи мігрують разом із стадами північних оленів між узбережжям і віддаленними від моря областями маршрутами річної міграції цих тварин, і піклуються про стадо протягом подорожі. Проте, північні олені ніколи не народжували в неволі, хоча вони і були приручені для доїння та для використання в якості робочої худоби.
Використання карібу в скотарстві було впроваджене на Алясці в кінці 1800-х років Шелдоном Джексоном як засіб забезпечення прожитку тубільних народів, що мешкають там. Зараз під час регулярного поштового пробігу в місті Уельс використовуються санчата, які тягнуть карібу. На Алясці сучасні пастухи використовують супутникову телеметрію для відстеження стад, використовуючи інтерактивні карти і бази даних для нанесення на карту їх пересування.
Інші факти [ред.]
- За легендою, північні олені тягнуть санчата Санта-Клауса (Святого Миколи).
- Північний олень є офіційною твариною острова Бонльо та провінції Ньюфаундленд і Лабрадор.
- Північний олень зображений на канадській монеті в 25 центів.
- Північний олень зображений на гербах кількох норвезьких міст (Ейдфіорд, Порсангер, Рендален, Пендален, Тромсо, Вадсо і Вага), шведського міста Пітеа та шведської провінції Вастерботтен.
Посилання [ред.]
 |
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Rangifer tarandus |
- ↑ Ronald M. Nowak: Walker's Mammals of the World. Johns Hopkins University Press, 1999 ISBN 0-8018-5789-9
- ↑ Sommer R. S. and Nadachowski A.: Glacial refugia of mammals in Europe: evidence from fossil records. Mammal Rev. 2006, Volume 36, No. 4, 251—265.
- ↑ Reindeer / Caribou
- ↑ «All About Caribou». Project Caribou.
- ↑ «Зображення північного оленя, що розкопує сніг».
- ↑ Field & Stream - Dream Hunts: Caribou on the Move
- ↑ Terrestrial Mammals of Nunavut by Ingrid Anand-Wheeler. ISBN 1-55325-035-4.
- ↑ «Мапа розповсюдження підвидів».
- ↑ Повні дані про динаміку чисельності і розповсюдження дикого північного оленя на території Росії в статті Мониторинг охотничье-промысловых млекопитающих
- ↑ РИЖ — Новоземельский северный олень (Rangifer tarandus pearsoni)
- ↑ Ernest S. Burch, Jr. The Caribou/Wild Reindeer as a Human Resource // American Antiquity. — Т. 37. — (1972) (3) С. 339-368.
- ↑ «Reindeer Poo PaperTM».
