Північний потік

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Існуючі та заплановані газопроводи з Росії до Європи

Північний потік (англ. Nord Stream; попередня назва: Північно-Європейський газопровід, ПЄГ) — газопровід від Росії до Німеччини, перша гілка якого вже збудована. Термін «Північний потік» (або Nord Stream) часто вживаються у відношенні до частини цього газопроводу між Виборгом та Ґрайфсвальдом.

Прокладення трубопроводу розпочате в квітні 2010 року. У вересні 2011 року розпочато заповнення технологічним газом першою з двох ниток, перші постачання газу почалися 8 листопада 2011 року. Проектна потужність першої гілки морського газопроводу «Північний потік» склала 27 млрд кубометрів, після планованої добудови другої гілки збільшиться до 55 млрд кубометрів[1]. Магістральний газопровід «Північний потік» через Балтійське море з’єднав Росію і Європейський Союз, і став важливим фактором енергобезпеки Європи. Газопровід безпосередньо пройшов територією Росії, Швеції, Данії і Німеччини. Його довжина склала близько 1,2 тис. км.

Сумарні інвестиції в проект морської частини ПЄГ склали 7,4 млрд доларів.[2] У даний момент проводяться додаткові дослідження усієї траси газопроводу і країни-учасниці обмінюються інформацією про проект. Прокладений дном Балтійського моря газопровід «Північний потік» уперше забезпечить прямі постачання російського природного газу в Західну Європу.

Оператор газопроводу — швейцарська компанія Nord Stream, 51 відсоток якої належить російському «Газпрому», по 15,5 відсотки — німецьким BASF/Wintershall та E.ON Ruhgas, ще по 9 відсотків — нідерландській Gasunie та французькій GDF Suez.

За оцінкою директора-розпорядника оператора проекту компанії Nord Stream AG Маттіаса Варніґа, газопровід "Північний потік" окупиться через 14-15 років[2] за умов повного завантаження труби.

Будівництво[ред.ред. код]

6 квітня 2010 перша підводна труба газопроводу "Північний потік" була покладена на дно Балтійського моря.[3] 5 травня 2011 завершено укладання першої гілки "Північного потоку" по дну Балтійського моря.[4] 6 вересня "Газпром" здійснив пробну закачку технологічного природнього газу в першу нитку газопроводу.[5] 8 листопада офіційно запрацював газопровід "Північний потік".[6]

Політична складова[ред.ред. код]

Багато експертів ввжає, що будівництво газопроводу більше обумовлене політичною, аніж економічною доцільністю. Саме через це доля проекту на сьогодні є непевною.

Естонія[ред.ред. код]

У відповідь на неофіційні санкції з боку Росії після загострення відносин з Естонію у травні 2007, після того як російськими компаніями було призупинило відвантаження російської нафти, а також здійснено ряд інших недружніх кроків, Естонія зайняла принципову позицію з питання будівництва газопроводу «Північний потік». [7]

5 травня 2007 року стало відомо, що прем’єр-міністр Естонії Андрус Ансип відмовився прийняти в себе екс-канцлера Німеччини Герхарда Шредера. Основною причиною відмови стала критика колишнього німецького канцлера естонського уряду, викликана рішенням про перенесення пам’ятника Воїнові-визволителеві і братської могили в Таллінні. Шредер повинний був обговорити питання, пов’язані з будівництвом газопроводу, що пройде дном Балтики. Раніше Естонія відмовила Росії в проведенні дослідницьких робіт у своїх водах, пославшись на некоректне оформлення клопотання.

Герхард Шредер, як один з керівників проекту, планував особисто пролобіювати прискорення цього процесу. Однак недавні висловлення колишнього канцлера Німеччини, котрий заявив, що перенесення Бронзового солдата можна розцінювати як образу росіян, що воювали проти фашизму, змусили естонців переглянути робочий графік глави свого уряду. За словами Урмаса Паета, коментарі Шредера в Таллінні розтлумачили як необ’єктивні.

Крім того, естонська влада знову занепокоїлась екологією Балтійського моря. Основною загрозою прибалтійському навколишньому середовищу в Естонії вважають усе той же «Північний потік». Днями міністр економіки і комунікацій Естонії Юхан Партс зустрівся з представниками компанії Nord Stream AG (оператор однойменного проекту).

Позиція Естонії в питанні будівництва ПЄГ станом на початок 2007 року уже коштувала бюджетові цієї країни більш 400 млн. доларів (близько 3% ВВП країни). З 2005 року вартість газу для Естонії збільшилася майже в три рази: з 90 до 260 доларів за тисячу кубометрів.

Стільки ж платить і Німеччина, від якої до Росії вдвічі далі. Однак якщо Естонія не піде назустріч Газпрому і його партнерам з ПЄГ, збитки доведеться нести вже їм.

Запуск та експлуатація[ред.ред. код]

8 листопада 2011 була запущена перша гілка газопроводу «Північний потік» дном Балтійського моря від російського Виборга до німецького Любміна[8] В урочистій церемонії відкриття взяли участь президент РФ Дмитро Медведєв, прем'єр-міністр Франції Франсуа Фійон, канцлер Німеччини Ангела Меркель, прем'єр-міністр Нідерландів Марк Рютте і єврокомісар з енергетики Гюнтер Етінгер.

За перші місяці після урочистого запуску першої нитки газопроводу «Північний потік» повідомлялося про проблеми цього проекту, про перебої в подачі газу, і про несподівано низькі, в порівнянні з прогнозованими, обсяги його прокачування.[9] Якщо раніше йшлося, що «Газпром» законтрактував приблизно 22 мільярди кубометрів на 2012 рік (при потужності першої нитки в 27,5 мільярди), але виявляється, що запланований на 2012 рік обсяг прокачування становить лише 10,4 мільярда. Такі дані є в матеріалах до ради директорів «Газпрому», що відбулась 20 грудня, пише газета «Ведомости». Після запланованого на осінь 2012 року запуску другої нитки «Північного потоку» його потужність збільшиться до 55 мільярдів кубометрів. Тим не менш, в 2013 році, згідно з тим самим документом, трубою планується прокачати лише 37,82 мільярда кубометрів. Максимальна завантаженість системи не передбачається навіть в 2014 році, коли обсяги поставок планують довести до 49,4 мільярдів.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]