Північно-Африканська кампанія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Північно-Африканська кампанія
Середземноморський театр воєнних дій
Друга світова війна
Crusadertankandgermantank.jpg
Танковий бій між англійськими та німецькими військами. Британський Crusader об'їжджає підбитий німецький Pzkw IV. Операція «Крусейдер». 27 листопада 1941
Дата: 10 червня 1940 - 16 травня 1943
Місце: Марокко, Алжир, Лівія, Туніс, Єгипет
Результат: Перемога Союзників; розгром німецько-італійських військ на Африканському континенті, евакуації їх в Італію
Сторони
Союзники:

Велика Британія Велика Британія
Канада Канада
Австралія Австралія
Нова Зеландія Нова Зеландія
Flag of South Africa 1928-1994.svg Південна Африка
British Raj Red Ensign.svg Британська Індія
Flag of Free France 1940-1944.svg Вільна Франція
Польща Військо Польське на Заході
США США
State Flag of Greece (1863-1924 and 1935-1970).svg Королівство Греція
Чехословаччина Уряд Чехословаччини в екзилі

Країни Осі:
Flag of Italy (1861-1946).svg Королівство Італія
* Італія Італійська Лівія
Третій Рейх Третій Рейх
Flag of Philippe Pétain, Chief of State of Vichy France.svg Режим Віші
Командувачі
Велика Британія Гаролд Александер

Велика Британія Клод Окінлек
Велика Британія Арчибальд Вейвелл
USA48st Дуайт Ейзенхауер

Італія П'єтро Бадольо

Італія Уго Кавал'єро
Італія Родольфо Граціані
Італія Джованні Мессе Капітуляція
Третій Рейх Ервін Роммель
Третій Рейх Альберт Кессельрінг
Третій Рейх Ганс-Юрген фон Арнім Капітуляція
FRA-Vichy Франсуа Дарлан

Втрати
~238 558 загальні втрати [nb 1] 620 000[1]—950 000 загальні втрати[4][nb 2]
8 000 знищених літаків[4]
6 200 гармат,
2 500 танків та
70 000 вантажівок знищено і захоплено[4]

Північно-Африканська кампанія (англ. North African Campaign) — військова кампанія, що проводилася військами союзників та об'єднаними силами Італії за підтримки Німеччини протягом 10 червня 1940 — 16 травня 1943 на території північно-африканських країн. Бойові дії у ході кампанії тривали на гігантському просторі майже від Суецького каналу до узбережжя Атлантичного океану. Основні бої розгорнулися в лівійській та єгипетській пустелях поздовж узбережжя Середземного моря, а також на території Марокко та Тунісу.

Битва у Північній Африці почалася з моменту проголошення війни Італією 10 червня 1940. 14 червня 11-й гусарський полк британської армії перетнувши кордон Єгипту з Лівією, стрімко захопив італійський форт Капуззо. У відповідь італійці у вересні 1940 розпочали масштабний наступ і захопили Сіді-Баррані — єгипетське місто на заході країни. У грудні британці перейшли у контрнаступ та завдали у ході операції «Компас» серйозної поразки 10-ій італійський армії. Німцям, дотримуючись своїх союзницьких обіцянок довелося терміново перекидати до Північної Африки корпус «Африка», під командуванням до того нікому невідомого генерала Ервіна Роммеля.

Серія битв та боїв з мінливим успіхом за володіння Лівією, а також західною частиною Єгипту тривала до рішучої битви, яка отримала назву Друга битва за Ель-Аламейн. В цій сутичці об'єднані війська Британської Співдружності під командування генерал-лейтенанта Бернарда Монтгомері завдали поразки військам Осі та виштовхнули їх до Тунісу.

Пізніше у 1942 році у ході операції «Смолоскип», союзники британців по коаліції — американці, здійснили успішну висадку в північно-західній Африці, в районі Касабланки, й після низки нетривалих боїв з військами вішістської Франції, які згодом перейшли на бік антигітлерівської коаліції, пройшли по території Марокко та Алжиру і оточили німецько-італійські війська у північному Тунісі.

Навесні 1943 року командування нацистської Німеччини та фашистської Італії, з'ясувавши, що сил для утримання захоплених території у Африці немає, поступово відвело війська до Італійського півострову, решта війська билася до середини травня, стримуючи наступ союзників й врешті-решт капітулювала на півострові Бон.

Пустельна війна[ред.ред. код]

Пустельна Війна 1940

10 червня 1940, Королівство Італія, будучи союзником Нацистської Німеччини оголошує війну Франції та Великій Британії[8]. Британські війська, що розташовувались в Єгипті отримали наказ готуватися до захисту та намагатись не провокувати ворога[9]. Незважаючи на це, вже 11 червня британські війська здійснили серію атак на позиції італійців у Лівії[10]. Після капітуляції Франції 25 червня 1940 року, італійські війська, котрі трималися на кордоні із французьким Тунісом були переведені до італійської Киренаїки для зміцнення 10-ї армії. Зважаючи на це підкріплення, італійський диктатор Беніто Муссоліні видав наказ 10-й армії, розпочати 10 серпня 1940 року вторгнення до Єгипту.

Єгипетська операція[ред.ред. код]

Італійські війська завдали удару із Лівії в Єгипет і просунулись вглиб країни на 100 км, проте через труднощі із забезпеченням військ зупинили наступ біля Сіді-Баррані. Британські війська, поступаючись в чисельності та не надаючи серйозного опору, відступили до міста Мерса-Матрух. Між воюючими сторонами утворилася «буферна» зона шириною 130 км.

Операція «Компас»[ред.ред. код]

Докладніше: Операція «Компас»

З (9 грудня 1940 по 9 лютого 1941) — збройні сили Великобританії та її союзників провели стратегічну військову операцію проти італійських військ з метою відвоювання Єгипту і розгрому 10-ї італійської армії.

Незважаючи на те, що британські війська значно поступалися в чисельності італійським, вони змогли вдало провести операцію, повністю розгромити 10-у армію і взяти велику кількість полонених. Протягом двох місяців британці витіснили італійські війська з Єгипту, відкинули їх більше ніж на 600 миль, завдавши ним загальних втрат 130 000 чоловік та 400 танків, при власних всього 2 000 й готувалися до повного захоплення всієї Лівії.

Висадка Ервіна Роммеля у Африці. Перший наступ Роммеля[ред.ред. код]

До лютого 1941 року війська Муссоліні в Північній Африці опинилися на грані повного розгрому. Гітлеру довелося виручати свого невдалого союзника. 6 лютого 1941 Роммеля, щойно підвищеного в ранг генерал-лейтенанта, викликали до Берліну і призначили командувачем невеликого механізованого об'єднання, котре мало горде ім'я «Німецький Африканський Корпус» (нім. Deutsches Afrika Korps), котрій відправлявся на допомогу італійській армії. До його складу входили лише дві дивізії (5-а легка і 15-а танкова). 14 лютого 1941 перші частини 5-ої легкої дивізії разом зі своїм командувачем, Ервіном Роммелем, висадилися в Триполі, де на початку травня до них приєдналася 15-а танкова дивізія. Оцінивши обстановку Роммель прийшов до висновку, що противник, котрий йому протистояв, недостатньо сильний і до того ж його війська розкидані на значному просторі. Тому, не чекаючи повного зосередження всіх своїх сил він вирішив негайно перейти в наступ.

Вже 27 лютого корпус «Африка» мав перше бойове зіткнення з англійськими військами у Ель-Агейла (Лівія), де Роммель розбив англійські війська під командуванням генерала Арчибальда Вейвелла.

24 березня 1941 силами лише 5-ої легкої дивізії за підтримки 2-х італійських дивізій Роммель розпочав наступ, а 31 березня була проведена успішна атака англійських позицій у Мерса Брега. Командувач об'єднаними німецько-італійськими військами застосував тактику бліцкригу, що дуже добре зарекомендувала себе у Франції й виявилася для англійців в Африці чимось несподіваним, діяв напористо, рішуче та не гаючи часу, завдаючи удари по всіх напрямках та призводячи ворога в сум'яття. Корпус «Африка» продовжував тіснити британські частини, що відступали, на схід, рухаючись на Тобрук, який захищав шлях вглиб країни, до Нілу. Роммель, повністю ігноруючи протести та спроби головнокомандувача італійськими військами в Африці генерала Італо Гарібольді його зупинити, й маючи по суті, лише одну дивізію, без зволікань пройшов від Триполітанії, через Лівію до Киренаїки і захопив Бенгазі. У ході проведеної ним операції Роммель розгромив 2-ю англійську бронетанкову дивізію і блокував у Тобруці до півтори дивізії противника, захопивши велику кількість полонених, зокрема 2 англійських генерали. Проте активні дії англійської авіації і флоту на Середземному морі призвели до гострої нестачі пального та продовольства у військах Роммеля.

Генерал-лейтенант Е.Роммель на фоні бомбардувальника Heinkel He 111 веде розмову з гауптманом Йоахимом Мюнхебергом. Північна Африка. Літо 1941

Облога Тобрука[ред.ред. код]

13 квітня 1941 Роммель захопив Бардія і Соллум, остаточно відрізавши війська Британської співдружності в районі Тобруку, а до 15 квітня вийшов до західного кордону Єгипту. Стрімкий наступ Роммеля змусив англійські війська та їх союзників відступити за укріплену лінію оборони навколо Тобрука. Фронт в Північній Африці стабілізувався по лінії лівійсько-єгипетського кордону

Облога німцями Тобрука, з гарнізоном, що складався з австралійської 9-ої дивізії та британських формувань, які опинилися в оточенні, й в цілому становили 25 000 військових, тривала 240 днів.

До середини червня 1941 англійці двічі невдало зробили спроби деблокувати обложений Тобрук (з 15 травня 1941 — операція «Бревіті» та з 15 червня — операція «Батлакс»), але щоразу були відкинуті назад німецькими та італійськими військами. У липні 1941 року, створивши значну перевагу в силах, англійці спробували перейти в наступ і знову оволодіти стратегічною ініціативою на ТВД, але знову були розбиті Роммелем.

Операція «Крусейдер»[ред.ред. код]

18 листопада 1941 англійці, отримавши сильне підкріплення, почали свій наступ під кодовою назвою «Крусейдер» з метою розгрому угруповання противника в Киренаїці та деблокаді Тобруку. 8-а англійська армія (6 дивізій та 5 бригад) налічувала близько 120 тис. осіб, понад 900 танків і понад 1000 літаків. Роммелю ж довелося протистояти їм, маючи лише 15% від необхідних йому боєприпасів і пального. Під його командуванням було лише 10 дивізій (7 італійських і 3 німецьких) загальною чисельністю близько 100 тис. осіб, більш за 400 танків і 340 літаків.

8-а британська армія Аллана Каннінгама завдала удару відразу по кількох напрямках, й хоча всі атаки противника Роммелю вдалося відбити, через брак власних сил і особливо засобів, він був змушений розпочати відступ. 5 грудня 1941 Роммель зняв облогу Тобрука, яка тривала 8 місяців, а слідом за тим залишив і Кіренаїку. В ході 2-місячних боїв англійські війська просунулися на глибину майже 800 км, але не змогли вирішити своє головне завдання — знищити німецько-італійські війська в Північній Африці. Успішному просуванню 8-ої англійської армії на таку велику глибину значною мірою сприяв британський флот, що забезпечував ній безперебійне постачання всім необхідним і здійснював потужну вогневу підтримку на приморському фланзі. Тилове ж забезпечення військ Роммеля перебувало у вкрай жалюгідному стані.

22 і 23 листопада Роммелю вдалося зупинити просування британців й навіть контратакувати, вийшовши ним в тил, але значного успіху він не зміг досягнути й незабаром, 29 листопада англійські війська прорвалися до обложених частин в місто Тобрук. До 7 грудня 1941 року корпус «Африка» був змушений відступати через Кіренаїку і до 6 січня 1942 відкотився до Ель-Агейли в Лівії, звідки Роммель розпочав свій блискучий наступ.

У середині січня Роммель перегрупував свої частини і вирішив провести новий наступ, коли його війська будуть належним чином екіпіровані і забезпечені.

Другий наступ Роммеля[ред.ред. код]

21 січня 1942 отримавши підкріплення і перегрупувавши свої сили, Роммель завдав раптовий контрудар по противникові, знову опанував Бенгазі, відкинув англійські війська на 600 км на схід і вийшов на рубіж Ель-Газала, Бір-Хакейм, де був змушений зупинитися через брак пального та боєприпасів. Випередивши противника з переходом в наступ, Роммель зірвав його план наступу на Триполі. З кінця січня 1942 року на північно-африканському ТВД настало затишшя в бойових діях, що тривало до кінця травня. Обидві сторони здійснювали інтенсивну підготовку до нових битв. Першим удар завдав Роммель, який атакував в ніч на 27 травня 1942 британські війська, незважаючи на їх значну перевагу в силах. У Роммеля було 560 танків (320 німецьких, 50 з яких були застарілими танками Panzer II та 240 італійських танків, які були не краще за танки Panzer II), тоді як британці мали 900 танків, зокрема 200 новітніх танків «Грант», велику кількість бронемашин і полуторну перевагу в артилерії. Співвідношення в авіації було рівним, кожна зі сторін мала по 600 літаків.

Битва в районі Ель-Газала, Бір-Хакейм тривала більше 2 тижнів (27 травня-12 червня 1942 року) і завершилася повною перемогою Роммеля. 8-а англійська армія була розбита і почала безладний відступ, переслідувана противником. 21 червня війська Роммеля опанували Тобрук, захопивши там 33 тис. полонених, а також великі запаси озброєння, боєприпасів і продовольства.

Після битви під Ель-Газала в армії Роммеля залишалося в строю лише близько 100 справних танків, але він, тим не менш, вирішив продовжувати наступ, щоб остаточно завершити знищення 8-ої англійської армії. Глибина просування його військ склала 600 км, вони вторглися в Єгипет, маючи завдання захопити Каїр і Александрію, а потім вийти до Суецького каналу. Ця мета була вже майже досягнута — танки Роммеля знаходилися за 110 км від Александрії, коли 30 червня зненацька наразилися на добре організовану оборону противника західніше Ель-Аламейна, яка перебувала за 96 км від Александрії та за 240 км від Каїра. Спроба Роммеля сходу подолати її успіхом не увінчалася.

З початку липня і до кінця серпня англійці зосередили свої зусилля на знищення залишків «Африканського корпусу», але їх спроби мали лише невеликий успіх. Тільки в період з 5 по 27 липня «Лис пустелі» відбив 10 великих атак. Британські війська зазнавали важких втрат, проте резерви Роммеля були вичерпані повністю.

Наступ Монтгомері[ред.ред. код]

23 жовтня британці перейшли в наступ, якими командував Монтгомері, почали свій наступ з метою повернути втрачену територію і знищити німецько-італійські війська в Північній Африці. На початку наступу під Ель-Аламейном Монтгомері мав значну перевагу в силах і засобах над німецько-італійськими військами (230 тис. осіб, 1440 танків, 2311 гармат і 1500 літаків проти 80 тис. чоловік, 540 танків, 1219 гармат і 350 літаків).

Деякий час, використовуючи недостатню рішучість англійців, Роммелю вдавалося, більш ніж на тиждень утримувати британців. Але натиск противника все зростав: він вводив в бій все нові і нові сили. У ніч на 3 листопада Роммель був змушений віддати своїм військам наказ на відступ, оскільки всі можливості для подальшого опору були вже вичерпані.

12 листопада, переслідуючи розрізнені сили противника, англійці досягли Тобрука і захопили його. Ще більше погіршило ситуацію те, що 8 листопада 1942 року англо-американське командування розпочало вторгнення в Північно-Західну Африку — операцію «Смолоскип». Англійці продовжили свій наступ і, 19 листопада, знову захопили Бенгазі, а потім, 17 грудня, — Ель-Агейлу.

Друга битва під Ель-Аламейном (23 жовтня — 4 листопада 1942 року) закінчилася повною поразкою німецько-італійської танкової армії (1 листопада 1942 танкова армія «Африка» була перейменована на німецько-італійську танкову армію). Її втрати склали 55 тис. чоловік, 320 танків і близько 1 тис. гармат. Залишки розгромлених під Ель-Аламейном військ Роммеля уникли повного знищення тільки через те, що британці вели переслідування надто повільно.

Ервін Роммель, через практично повну відсутність постачання, не мав можливості ані обладнати досить потужні оборонні позиції, ані контратакувати, і вирішив відступити до німецького плацдарму в Тунісі. Цю операцію відступу на тисячу міль Роммель провів з блиском, не втративши жодного солдата. 19 лютого 1943 Роммель почав свій останній наступ у Північній Африці. Наприкінці лютого війська нової групи армій завдали поразки американцям у боях на перевалі Кассерін, але на початку березня самі зазнали серйозну невдачу при Ме-Денін.

Операція «Смолоскип»[ред.ред. код]

Операція «Смолоскип» (англ. Operation Torch) — британсько-американське вторгнення в Північну Африку 8 листопада 1942 року. Метою операції було звільнення Північної Африки від сил країн Осі, поліпшення контролю над Середземним морем і підготовка вторгнення в Південну Європу в 1943 році.

Туніська кампанія[ред.ред. код]

Докладніше: Туніська кампанія

Туні́ська кампа́нія — військова кампанія в Тунісі, під час Другої Світової Війни між об'єднаними військами Третього Рейху та Італії, які воювали проти військ Великої Британії, США, Франції, Нової Зеландії та Британської Індії. На початку кампанії перевагу мали німецько-італійські війська, однак пізніше ініціативу перехопили союзники, які мали більшу кількість військ та техніки, а також безперервне постачання зброєю, боєприпасами, провіантом. Кампанія завершилась здачею в полон близько 230 тис. німецьких та італійських солдатів, а також більшої частини корпусу «Африка».

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Atkinson, Rick (2004) [2002]. An Army at Dawn: The War in North Africa, 1942–1943. Abacus. ISBN 0-349-11636-9.
  • Barclay, Brigadier C. N.. «Mediterranean Operations». GI — World War II Commemoration.
  • Keegan, John, Oxford Companion to World War II. Oxford University Press, 2001. ISBN 0-19-280666-1
  • Playfair, Major-General I.S.O.; and Molony, Brigadier C.J.C.; with Flynn R.N., Captain F.C. & Gleave, Group Captain T.P. (2004) [1st. pub. HMSO 1966]. Butler, J.R.M. ed. The Mediterranean and Middle East, Volume IV: The Destruction of the Axis Forces in Africa. History of the Second World War United Kingdom Military Series. Uckfield, UK: Naval & Military Press. ISBN 1-84574-068-8.
  • Zabecki, David T.. «The War: North Africa (1940–1943)». PBS.

Література[ред.ред. код]

  • Ланнуа, Ф. де Африканский корпус: Ливийско-Египетская кампания (1941–1943) М.: ACT, 2008. ISBN 978-5-17-052152-4, 978-5-9713-9547-8

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Коментарі
  1. Втрати американців сягали до 18 558 в Туніській кампанії, втрати Британської Співдружності загалом склали майже 220 000 за кампанію у Північній Африці. Дані за втрати французьких та військ інших країн-союзників не наводяться.[1] Британські офіційні історичні джерела наполягають (у тому числі історик Рік Аткінсон) надає трохи нижчі дані за втрати американців, які дорівнюють загалом 18 221 чоловік: 2 175 загиблих, 8 978 поранених та 6 528 зниклих безвісти.[2][3]
  2. website Feldgrau стверджує що 12 808 німецьких війьскових було вбито під час кампанії, 90 052 зниклих безвісти, проте дані за поранених не надаються.[5] Історик Джон Киган дає дані, що 238 000 військових було захоплено в полон.[6] Дослідження італійців 1957 року дає такі дані, що 22 341 італійський військовий загинув або вважається зниклими безвісти за час Північно-Африканської кампанії.[7]
Примітки
  1. а б Zabecki, North Africa
  2. Playfair, p. 460
  3. Atkinson, p. 536
  4. а б в Barclay, Mediterranean Operations
  5. Feldgrau website. «Feldgrau Statistics and Numbers». Архів оригіналу за 2013-07-13. 
  6. Keegan 2001, p. 638
  7. Roma:Instituto Centrale Statistica' Morti E Dispersi Per Cause Belliche Negli Anni 1940-45 Rome 1957
  8. Playfair, p. 109
  9. Playfair, p. 41
  10. Churchill, p. 371