Північнокримський канал

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Північно-Кримський канал)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Північнокримський канал
Водозабірна споруда Північнокримського каналу, Таврійськ, за 800 м від урізу Каховського водосховища в межах м. Таврійськ
Водозабірна споруда Північнокримського каналу, Таврійськ, за 800 м від урізу Каховського водосховища в межах м. Таврійськ

Водозабірна споруда Північнокримського каналу, Таврійськ, за 800 м від урізу Каховського водосховища в межах м. Таврійськ

Країна Україна Україна
Відкрито 1963
Закрито 2014 (тільки до Криму, відновлено в 2022)
2023 (подача води зупинилася через знищення греблі)
Початок з Каховського водосховища, з західної частини міста Таврійськ
Координати 46°45′55″ пн. ш. 33°23′40″ сх. д. / 46.76527777780577821° пн. ш. 33.39444444447177318° сх. д. / 46.76527777780577821; 33.39444444447177318Координати: 46°45′55″ пн. ш. 33°23′40″ сх. д. / 46.76527777780577821° пн. ш. 33.39444444447177318° сх. д. / 46.76527777780577821; 33.39444444447177318
Гирло водоочисні споруди міста Керч
Протяжність 402,6 км
Середньорічний стік 380 м³/с
Споріднені канали Каховський, Краснознам'янський
Мапа
CMNS: Північнокримський канал у Вікісховищі

Півні́чнокри́мський кана́л (колишній Північно-Кримський канал імені ЛКСМУ[1]) — іригаційна споруда, зрошувально-обводнювальний канал на півдні України (Херсонська область і АР Крим). Одна з найбільших іригаційних споруд колишнього СРСР[2]. Бере води в річці Дніпро (Каховське водосховище)[1]. До 2014 року канал забезпечував до 85 % потреб Криму у прісній воді[3]. Не судноплавний[1].

З квітня 2014 по березень 2022 був відключений на вході до Криму. В перший день повномасштабної російської збройної агресії 24 лютого 2022 року російські окупанти захопили Каховську ГЕС та, відповідно, початок каналу[4][5]. Після знищення греблі Каховського водосховища подача дніпровської води каналом зупинилася[6].

Історія[ред. | ред. код]

Організація будівництва[ред. | ред. код]

1846 року директор Нікітського ботанічного саду Християн Стевен, згадуючи посуху і голод 1833 року, вперше запропонував використовувати води Дніпра в степовій частині Кримського півострова шляхом будівництва каналу. Проєкт потребував 40 мільйонів російських рублів, які так і не виділив уряд. 1916 року аналогічний проєкт запропонував начальник Нижньо-Дніпровських досліджень В. Чіков[7].

Рішення про будівництво каналу прийняли 21 вересня 1950 року постановою ЦК ВКП(б) і Ради Міністрів СРСР про будівництво Каховської гідроелектростанції на річці Дніпро, Південноукраїнського та Північнокримського каналів[8][7]. У лютому 1961 року пленум Кримського обкому партії оголосив будівництво Північнокримського каналу всенародним будівництвом, у якому взяли участь 10 тисяч будівельників. Для організації будівництва зрошувальних систем 1963 року створили потужну будівельну організацію «Укрводбуд»[8]. Проєктні та вишукувальні роботи щодо будівництва Північнокримського каналу та його зрошувальних систем виконував колектив українського проєктно-вишукувального інституту «Укрдніпроводгосп» (м. Київ).

Черги будівництва[ред. | ред. код]

Пам'ятний знак на місці вибуху 17 жовтня 1963 року, який відкрив Північнокримський канал

Будівництво каналу та зрошувальних систем розпочато в 1957 році[2] і здійснювалось у три черги:

  • У квітні 1979 року розпочалося будівництво другої черги[9]. Проєктна площа зрошення — 80 тис. га[2]. Головною метою цієї черги було забезпечення водою Сімферополя і Південного узбережжя Криму, поблизу села Скворцове зведено Міжгірне водосховище (50 млн м³)[9][7]. Будівництво другої черги було завершено у 1986 році[7]. З'єднувальний канал (46 км) поєднав Роздольненський і Чорноморський канали 5 насосними станціями, що піднімали воду на висоту 88 м[7]. Заплановані водосховища Заповідне-1 і Заповідне-2, південніше Сімферополя, через брак коштів так і не були побудовані[9].
  • 15 липня 1983 року розпочалося будівництво третьої черги каналу. Проєктна площа зрошення — 89,3 тис.га. Проєктна потужність 100 м³/с води. Через складну економічну ситуацію в СРСР в 1980-х роках третя черга залишилась недобудованою, а будівництво четвертої черги так і не розпочато[9].

Одночасно з будівництвом каналу та його зрошувальних систем розвивалась інфраструктура степових районів Криму та Херсонщини, збільшувалась чисельність сільського населення в районах інтенсивного зрошувального землеробства.

Головне управління ПКК розташоване у місті Таврійськ Херсонської області.

Використання в СРСР та незалежній Україні[ред. | ред. код]

Канал використовувався для перекидання зарегульованого стоку Дніпра в посушливі степові райони Півдня України з метою зрошування сільгоспугідь, водопостачання Сімферополя, Севастополя, Судака, Феодосії та Керченського півострову[1].

Закриття[ред. | ред. код]

Докладніше: Водна криза в Криму під час російської окупації
Північнокримський канал у 2015 році

Після анексії Криму Росією в березні 2014 року Україна перекрила канал зі свого боку, посилаючись на те, що за Женевською конвенцією забезпечення водою покладається на державу-агресора[11]. Місцева влада Криму не уклала відповідної угоди з Держводагентством і не розрахувалася з боргами за перекачування води (близько 1,5 млн гривень). Натомість здійснювався несанкціонований забір води[3], що надходила самопливом[12]. Іншою підставою для перекриття було символічне значення каналу: він уособлював зв'язки, що раніше сполучали Росію та Україну[11].

Андрій Сенченко, який тоді виконував обов'язки заступника голови адміністрації президента України, ініціював спорудження дамби на каналі. На його думку, перекриття надходження води в Крим завдало Росії стільки ж збитків, скільки міг би спричинити військовий спротив[11]. Другу, додаткову, дамбу збудували українські фермери[13]. В травні 2014 року Україна почала будувати поблизу Каланчака, на мосту поблизу траси Херсон — Армянськ, пункт обліку подачі води до Криму і остаточно перекрила подачу води на півострів[12].

На думку почесного меліоратора України Георгія Капшука: «Якщо ще рік не буде використовуватися канал — прощавай, Північнокримський! Цей залізобетон — він як живий організм. Влітку, коли ґрунт нагрівається до 60 градусів, а води немає — його коробить, веде. Одинадцять тисяч кілометрів каналів міжгосподарських, зрошувальних і трубопроводів! Як звідси до Аляски! Йому без води стояти влітку не можна»[14].

Задля забезпечення питною водою Судаксько-Феодосійського регіону за дорученням Уряду Російської Федерації і незаконної Ради Міністрів анексованого Криму Рескомводгосп організував у травні 2014 року перекидання частини стоку річки Біюк-Карасу (5 м³/с) до Північно-Кримського каналу, задля наповнення Феодосійського водосховища[15].

Стан каналу в 2019 р.

Припинення водопостачанням в анексований Крим завдало важких збитків його сільському господарству. Господарство вільної України також постраждало, особливо вирощування рису. В Криму ситуація стала критичною в 2020 році, коли через малу кількість опадів і малосніжну зиму сталася посуха[13].

Напруга через канал суттєво зросла останні місяці 2021 року. Захоплення Росією контролю над каналом розглядалося як один з приводів майбутньої відкритої війни з Україною[11].

Під час російського вторгнення в Україну 2022 року однією з першочергових цілей російських військ було захопити Каховську ГЕС, щоб відновити подачу води в анексований Крим. 24 лютого вони ввели на територію ГЕС солдатів і танки[16][17]. Попри це подача води каналом так і не відбулася[18]. 25 лютого проросійський голова Криму Сергій Аксьонов заявив, що для відновлення подачі води Північнокримським каналом на територію Кримського півострова необхідно два тижні[19]. Голова української військової розвідки Кирило Буданов пояснив 12 березня, що канал складається з низки складних гідротехнічних споруд, тому одне лише захоплення Каховської ГЕС не може забезпечити Крим водою[19].

Використання окупаційною владою[ред. | ред. код]

Докладніше: Російське вторгнення в Україну (2022)

Задля забезпечення окупованого Росією Криму водою, 26 лютого 2022 року російські військові підірвали рукотворну дамбу на Херсонщині, що перегороджувала Північнокримський канал. Але вода стала надходити в Крим тільки у другій половині березня 2022 року – після того, як росіяни підірвали другу дамбу, зведену в 2017 році, не змігши відкрити її шлюзи (підйомні механізми шлюзів не були встановлені)[20].

За рішенням проросійської влади окупованого Криму, воду з Північнокримського каналу навесні 2022 року безкоштовно отримали аграрії, рибні господарства та великі промислові підприємства півострова. На 2023 рік планувалося встановити платню за водокористування. Воду з Дніпра було спрямовано на вирощування водозатратних сільгоспкультур, таких, як рис і соя[21]. Проте за 8 років, що канал не наповнювався водою, він сильно замулився, насосні станції було зруйновано, а бетонні плити в деяких місцях прибрано. Як наслідок, у Міжгірне водосховище поблизу Сімферополя вода так і не надходила[22]. Безконтрольне швидке наповнення каналу водою завдало йому суттєвих руйнувань. Великі обсяги води марнувалися[20].

У лютому 2023 року російський Держкомітет з водного господарства та меліорації Криму доповів, що на півострові зрошувалося 12,2 тис. гектарів — стільки ж, скільки в 2021 році без води із каналу. Через випаровування та фільтрацію в ґрунт, за різними оцінками, йшло 40-60% об'єму води. Площа Міжгірського водосховища, що накопичувало воду з каналу, в 2022 році складала 5% від максимальної. Влітку 2022 року надлишок води із Сімферопольського водосховища скинули в річку Салгир. Через це рівень води в річці піднявся і вона підтопила кілька сіл у Сімферопольському районі[20].

Перекриття Північнокримського каналу розглядалося як українськими, так і американськими експертами (зокрема Олегом Ждановим і Бен Годжесом) як частина стратегії зі звільнення Криму[20].

Наприкінці лютого 2022 року частину каналу на Херсонщині було підірвано росіянами. Це унеможливило зрощування сільгоспземель на території Скадовського та Каховського районів Херсонської області. Процесом керували генерал-майор, заступник командувача Чорноморського флоту РФ, полковник, командир 11-ї інженерної бригади Південного військового округу. Вони віддали наказ солдатам РФ про замінування і підрив об'єкту в кількох місцях. 17 травня двоє офіцерів РФ отримали підозри[23].

6 червня 2023 року росіяни підірвали греблю Каховської ГЕС, що спричинило стрімке зміління Каховського водосховища та затоплення берегів Дніпра нижче за течією. Внаслідок зміління водосховища вода перестала надходити в канал[24].

Панорама початку каналу[ред. | ред. код]

Панорама колишнього Каховського водосховища та гідроелектростанції, від яких починався канал

Характеристики[ред. | ред. код]

Ділянка Північнокримського каналу
Стела з характеристикою каналу

Починався Північнокримський канал з Каховського водосховища (витрати води 294 м³/с[7]), від міста Таврійськ і простягається на південь, через Причорноморську низовину і Перекопський перешийок, до Криму[25]. Довжина каналу становить 402,6 км[1], ширина від 110—120 м (до Краснознам'янського каналу) до 25-30 м (поблизу міста Джанкой), середня глибина 4,6 м[26]. Максимальна пропускна здатність становить 380 м³/с. Перша ділянка каналу (208,9 км) — самопливна, на інших ділянках працює чотирисхідчастий машинний водопідйом[1]. Площа систем з самопливним зрошенням — 35 тис. га. Далі вода по магістральному каналу подається за допомогою насосних станцій: № 1 Джанкой (висота підйому води — 9,2 м); № 2 смт Совєтський (висота підйому води — 25,6 м); № 3 та № 4 біля Зеленого Яру подають воду трубопроводом (довжиною 30 км, діаметром 900 і 1200 мм) на водоочисні споруди міста Керч[9] та в резервне водосховище Станційне (Керченське).

Від магістрального Північнокримського каналу відходять Краснознам'янський канал, а на території Криму, наряду з іншими розподільчими каналами, — три великі зрошувально-обводнювальні гілки загальною довжиною 300 км: Роздольненська (яка далі переходить в З'єднувальний канал, від якого відходить Західно-Чорноморська гілка, та Сакський канал), Червоногвардійська гілка та Азовський рисовий канал[1]. В Криму загальна довжина канальної мережі систем зрошення Північно-Кримського каналу становить 10761,1 км[7]. З Північнокримського каналу одержує живлення також Чаплинська зрошувальна система Херсонської області (17,2 тис. га)[1].

На ділянках магістрального каналу, його відгалужень і розподільників, де у зв'язку з геологічними умовами втрати води на фільтрацію дуже великі, є захисні антифільтраційні екрани (бетонне облицювання (200 км[26]), поліетиленова плівка, прикрита монолітним або збірним залізобетоном, ущільнений суглинковий екран тощо), а в інших випадках канали проходять в природних ґрунтах[2][7]. Внутрішньогосподарські канали були виконані у залізобетонних лотках і закритих трубопроводах[2].

Загальний об'єм води, що подавався по каналу в радянські часи становив: для потреб побутового і технічного водопостачання, — 0,41 млрд м³, для зрошування — 3,51 млрд м³ на рік. Кожен рік (до 2014 року) на Кримський півострів на потреби питного водопостачання та зрошення каналом подавалось понад 1,2 млрд м³ дніпровської води, що становить 85 % від загального обсягу водоспоживання в Автономній Республіці Крим. Для забезпечення гарантованого водопостачання побудовано та наповнювалось 6 наливних водоймищ в Криму (Феодосійське, Фронтове, Ленінське, Самарлинське, Старокримське, Керченське (Станційне), Міжгірне)[2], 126 насосних станцій для подачі води на зрошувальні землі, 256 інших великих гідротехнічних споруд; здійснювалось телемеханічне керування гідротехнічними затворами й автоматичне керування великими насосними станціями[1]. Для запобігання підйому ґрунто-іригаційних вод та вторинного засолення ґрунтів у зоні зрошення Північнокримського каналу було побудовано дренажні системи[1], загальна довжина колекторно-дренажних мереж яких в АР Крим становить близько 14 тисяч кілометрів[7].

Канал працював сезонно — з березня по грудень.

Організація, що здійснює технічну експлуатацію магістрального Північнокримського каналу — Управління ПКК (місто Таврійськ).

Економіка[ред. | ред. код]

Дюкерний перехід із сакської гілки Північнокримського каналу до Міжгірського водосховища

Вже перша черга Північнокримської зрошувальної системи збільшили вчетверо зрошувальні площі Кримської області УРСР[7]. Було започатковане рибництво, закладені садки та виноградники, врожайність зернових зросла в 4-5 разів[9]. У 1990 році виробництво зерна і м'яса в порівнянні з 1963 роком збільшилось в 2 рази, молока — в 2,7 рази, фруктів — в 5 разів, овочів — в 2,2 рази, кормів — в 3,3 рази (що дозволило збільшити поголів'я великої рогатої худоби в 1,4, а свиней — в 1,6 рази). Завдяки зрошуваному землеробству в 1990 році Крим виробляв 38 % винограду, 15 % плодів і ягід, 6 % овочів, 4,6 % м'яса СРСР[10]. 80 % води каналу використовувалося для потреб аграріїв, з них 60 % — для вирощування рису[27].

Для потреб іригації в Сімферополі був побудований Сімферопольський завод крапельного зрошення — «Сізакор»[10].

Недостатнє фінансування, відсутність постійного контролю за технічним станом каналу, несвоєчасне технічне обслуговування загрожували призвести до руйнування окремих ділянок каналу і виникнення надзвичайних ситуацій, пов'язаної із затопленням великих територій, руйнуванням будівель, загрозою загибелі людей. Тому вкрай необхідне термінове проведення технічного аудиту усіх зрошувальних систем[7]. Зношення каналу до часу його перекриття в 2014 році перетнуло межу 80 %[28], понад половина води втрачалася на шляху[29]. Реконструкція обійшлася б Росії в близько 16 млрд рублів (понад 4 млрд гривень) і потребувала б 5 років[28].

Станом на 2013 рік в АР Крим з 400 тис. зрошувальних земель використовувалось 141 тис. га; з 30 тис. га рисових чек — лише 15,5 тис. га.[10] Після перекриття каналу зрошуваність у Криму впала на 90 %[28]. Через це в Криму стало неможливо чи нераціонально вирощувати рис і сою. Брак води спонукає до фруктівництва, вирощування винограду та традиційного тваринництва[30].

Унаслідок пошкодження гідротехнічних споруд під час російського вторгнення в Україну 2022 року, Україна втрачала води на 32 млн грн щодня[31].

Екологія[ред. | ред. код]

Пересохлий канал у 2014 р.

Вже в перші роки побудови зрошувальної системи внаслідок особливих гідрогеологічних умов під впливом зрошення рівні ґрунтових вод почали різко підніматися. Для локалізації цих шкідливих наслідків почали прокладати закритий горизонтальний дренаж. У побут увійшла фраза: «Зрошення на фоні дренажу»[9]. До 1981 року зрошувана площа з дренажем займала близько 100 тис. га[2]. Того ж року створене Міжрайонне управління колекторно-дренажних систем[9].

31 жовтня 1966 року на 92 км Північнокримського каналу через недбалість при будівництві сталася аварія, внаслідок якої було затоплено 1,8 тис. га поблизу селища Ставки Херсонської області. Через 2 роки аварія трапилась в Джанкойському районі[10].

Рисові сівозміни (майже 25 тис. га) розміщені на зрошуваних солончакових землях, які раніше не використовувались у сільському господарстві[2]. Урожайність рису за часів Радянського Союзу становила пересічно 40—50 ц/га[2].

Загальні втрати води через випаровування на відкритих ділянках і просочування в ґрунт на земляних становлять 50 %[7].

Важливою проблемою залишається засолення ґрунтів, забруднення природних водойм мінеральними добривами (фосфатами) і гербіцидами[9].

Альтернативи каналу[ред. | ред. код]

Для компенсації нестачі води з каналу російська окупаційна влада використовує водосховище на річці Біюк-Карасу[29], хоча його недостатньо для досягнення рівня водопостачання, що був до 2014 року[30].

Утопічні проєкти пропонують транспортувати воду з Кубані, зокрема прямо з річки Дон, облаштувавши в морі загородження, що не дозволяло б солоній і прісній воді змішуватися. Ідея базується на тому, що прісні води можуть переміщатися в солоному середовищі, подібно як течія Амазонки простежується на багато сотень кілометрів у бік Атлантики. Проте течія Дону менш потужна[30].

Звертаючись до далекого минулого кримських міст Херсонесу та Інкерману, російські спеціалісти пропонують збирати воду в Кримських горах або використовуючи штучне накопичення конденсату[30]. Можливе використання артезіанських свердловин, хоча підземних запасів води вистачить лише на 2-3 роки[29].

Як рішення розглядається також будівництво станції опріснення морської води, можливо в селищах Морське чи Веселе. Проте опріснення в усякому разі витратніше, ніж постачання одразу прісної води будь-яким способом, тому для сільськогосподарських потреб це було б нераціонально. До того ж найбільше води потребують регіони Криму, віддалені від моря. Отже, потрібно розробити ще й систему доставки води. Також проблемою є те, що окупність станцій опріснення повільна, а їхня робота потребує багато електроенергії. Щолкінська АЕС, що могла б слугувати для таких цілей, лишається недобудованою. Наявні станції опріснення надто малі, щоб забезпечити весь півострів[29].

Усі ці альтернативи потребують створення нової інфраструктури, тому відновлення постачання води Північнокримським каналом лишається єдиним реалістичним варіантом відродити економіку Криму[29].

У філателії[ред. | ред. код]

Поштова марка Пошти СРСР, 1951 рік

У 1951 році Міністерство зв'язку СРСР випустило марку, присвячену Північно-Кримському каналу. Ця марка має особливість — замість Каховської ГЕС, яка ще не існувала у 1951 році, автори марки поставили зображення Дніпрогесу. На той час така маніпуляція не сприймалася негативно, але з часом набула певної одіозності.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н Северо-Крымский канал // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
  2. ↑ а б в г д е ж и к Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  3. ↑ а б Україна перекрила канал надходження води до Криму — Економічна правда, 26 квітня 2014, 13:25.
  4. ↑ Російські окупанти захопили Північно-Кримський канал та Каховську ГЕС. espreso.tv (укр.). Архів оригіналу за 24 лютого 2022. Процитовано 24 лютого 2022.
  5. ↑ Мокляк, Аліна (24 лютого 2022). Північно-Кримський канал та Каховську ГЕС захопили окупанти. Суспільне | Новини (укр.). Архів оригіналу за 24 лютого 2022. Процитовано 24 лютого 2022.
  6. ↑ Крим без дніпровської води. Крым.Реалии (укр.). 14 червня 2023. Процитовано 16 липня 2023.
  7. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р (рос.) Березовский Э. М. Северо-Крымский — дорога куда? [Архівовано 2 квітня 2013 у Wayback Machine.]
  8. ↑ а б Історія розвитку меліорації і водного господарства в Херсонській області [Архівовано 2014-07-14 у Wayback Machine.] на сайті Херсонського обласного управління водних ресурсів.
  9. ↑ а б в г д е ж и к л м Тимченко З. Третий «штурм» Перекопа [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.] // Крымские известия. — 2012. — 27 лист. — 10:46. (рос.)
  10. ↑ а б в г д Мальцев О. Третий штурм Перекопа. // Коммунист Крыма. — 2013. — 17 жовт. — 09:30. (рос.)
  11. ↑ а б в г Між Україною та Росією може спалахнути війна за Північно-Кримський канал - NYT. BBC News Україна (укр.). Процитовано 12 березня 2022.
  12. ↑ а б Північнокримський канал припинив подачу води до Криму — Економічна правда, 13 травня 2014, 17:38.
  13. ↑ а б Чому через перекриття Північно-Кримського каналу страждають фермери Херсонської області. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 12 березня 2022.
  14. ↑ Перекрытая артерия жизни [Архівовано 2017-02-05 у Wayback Machine.]: почему степной Крым может стать пустыней // Беседовала Алла ДРУЖИНОВИЧ. «Крымский ТелеграфЪ» № 331 от 5 июня 2015 года. Фото Архив «КТ» // mirror, bigmir.net, 8 июня 2015, 13:08 // Меліоратор: Крим чекає загибель без дніпровської води [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.] (mirror), obozrevatel, 08 червня 2015, 11:24
  15. ↑ (рос.) До Феодосійського водосховища почали закачувати воду.[недоступне посилання з червня 2019] — Республіканський комітет Республіки Крим з водогосподарського будівництва і зрошуваному землеробству.
  16. ↑ БізнесЦензор. Каховську ГЕС та Північно-Кримський канал захопили російські окупанти. БізнесЦензор (укр.). Процитовано 12 березня 2022.
  17. ↑ Агресор добрався до Північно-Кримського каналу (оновлено) | Українська Енергетика. ua-energy.org (укр.). Процитовано 12 березня 2022.
  18. ↑ У Крим, як і раніше, не надходить вода Північно-Кримським каналом – ЗМІ. Крым.Реалии (укр.). Процитовано 12 березня 2022.
  19. ↑ а б Вода Північнокримським каналом у Крим «просто так не піде» – голова української військової розвідки. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 12 березня 2022.
  20. ↑ а б в г Рік із водою. Як у Криму використовують Північно-Кримський канал. Крым.Реалии (укр.). 22 березня 2023. Процитовано 16 липня 2023.
  21. ↑ Наливають усім: як в окупованому Криму ділять захоплену Росією воду з Дніпра. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 17 травня 2022.
  22. ↑ Welle (www.dw.com), Deutsche. Захоплена вода для Криму: тече, але повільно | DW | 25.04.2022. DW.COM (uk-UA) . Процитовано 17 травня 2022.
  23. ↑ За підрив Північнокримського каналу двоє офіцерів РФ отримали підозри. РБК-Украина (рос.). Процитовано 17 травня 2022.
  24. ↑ До Криму незабаром перестане надходити вода - розвідка – DW – 11.06.2023. web.archive.org. 11 червня 2023. Архів оригіналу за 11 червня 2023. Процитовано 16 липня 2023.
  25. ↑ (рос.) Словарь современных географических названий. Под общей редакцией академика В. М. Котлякова. — Екатеринбург: У-Фактория, 2006.
  26. ↑ а б (рос.) Северо-Крымский канал им. комсомола Украины / Сельскохозяйственная энциклопедия. Главные редакторы В. В. Мацкевич и П. П. Лобанов. 4-е изд., перераб. и доп. Том 5. «Природа» — Судза. — М., «Советская энциклопедия», 1974.
  27. ↑ (рос.) Крыму не грозит дефицит воды, сообщают в Минприроды РФ. — РИА Новости від 22 березня 2014 року, о 18:40.
  28. ↑ а б в Влада Криму не буде ремонтувати канал - Аксьонов. BBC News Україна (укр.). 23 травня 2014. Процитовано 12 березня 2022.
  29. ↑ а б в г д Будет ли альтернатива Северо-Крымскому каналу. Инвест-Форсайт (ru-RU) . 2 жовтня 2020. Процитовано 12 березня 2022.
  30. ↑ а б в г Альтернативы украинской воде в Крыму. www.ras.ru. Процитовано 12 березня 2022.
  31. ↑ Росія «вкрала української води на майже 620 мільйонів гривень» – Держекоінспекція. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 17 березня 2022.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Північнокримський канал
Перегляд цього шаблону
  Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Географія та географічні карти
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Північнокримський_канал&oldid=40595276