Північні хрестові походи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Експансія Тевтонського і Лівонського лицарських о́рденів 1237–1260. Заштрихованими позначені території народів, які чинили найбільший опір (пруси та жмудь)
Готфрід Бульйонський, французький лицар, голова першого хрестового походу
Хрестові походи
1-й хрестовий похід
Селянський хрестовий похід
Німецький хрестовий похід
Норвезький хрестовий похід
Хрестовий похід 1101
2-й хрестовий похід
3-й хрестовий похід
4-й хрестовий похід
Альбігойський хрестовий похід
Дитячі хрестові походи
5-й хрестовий похід
6-й хрестовий похід
7-й хрестовий похід
Хрестові походи пастушків
8-й хрестовий похід
9-й хрестовий похід
Александрійський хрестовий похід (1365)
Північні хрестові походи
Хрестові походи проти гуситів
Хрестовий похід на Варну

Північні хрестові походи (інша назва Балтійські хрестові походи) — це війни (1198–1411) німецьких, данських і шведських лицарів проти фінських племен (фінів, лівів, естів), західних слов'ян (бодричів, поморян, лютичів, поляків), балтійських народів (прусів, литовців і жемайтів) з метою підкорення цих народів та захоплення їх земель для створення нових феодальних володінь. Експансія завойовників прикривалася благочестивим наміром — проповідуванням християнства серед язичників.
Інколи хрестовими походами називають військові кампанії шведських та німецьких лицарів проти православних Галицько-Волинського князівства та Новгородської республіки.

Північний хрестовий похід офіційно розпочався у 1193, коли Папа Римський Целестин III закликав до християнизації язичників Північної Європи, хоча, ще до цього скандинавські королівства та князівства Священної Римської імперії вже вели військові дії проти північних народів Східної Європи. Захоплені землі Померанії, Прусії, Південно-західної Фінляндії, Західної Карелії активно колонізувалися, на них утворювалися нові держави (німецькі герцогство Мекленбурзьке, маркграфство Бранденбурзьке, Тевтонський і Лівонський духовно-лицарські ордени), які брали активну участь в подальших завоюваннях. Місцеве населення примусово християнізувалося, особливо непокірні народи винищувалися. На завойованих хрестоносцями територіях, іноді на місці колишніх поселень, виникали нові міста і фортеці: Рига, Берлін, засновані німцями, Ревель — данцями, Виборг — шведами тощо. Деякі з них, як, наприклад, Рига, були важливими форпостами католицької церкви, резиденціями архиєпископів.

Особливо запеклий опір хрестоносцям чинили жмудь і аукшайти, які спромоглися зберегти свою незалежність.

Останньою хвилею експансії хрестоносців вважається Велика війна 1409–1411 років. Об'єднане військо Польського Королівства і Великого князівства Литовського остаточно зупинило наступ німецьких лицарів, завдавши їм нищівної поразки у Грюнвальдській битві 1410 року.

Далеко не всі воєнні операції Північних хрестових походів вважалися хрестовими походами в Середніх віках, деякі з них були названі хрестовими походами тільки в XIX столітті національними істориками на хвилі націонал-романтизму.

Див. також[ред.ред. код]

Війна Великого князівства литовського з хрестоносцями

Література[ред.ред. код]

Геннадій Саганович. Білорусь і Німецький орден (до Кревської унії) // З глибини віків. Наш Край. Вип. 2. — Мн., 2002. ISBN 985-08-0515-3.

Посилання[ред.ред. код]

Генріх Латвійський. Хроніка Лівонії (рос.)