Підбіл звичайний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Підбіл звичайний
Підбіл звичайний
Підбіл звичайний
Біологічна класифікація
Царство: Рослини (Plantae)
Відділ: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Дводольні (Magnoliopsida)
Порядок: Asterales
Родина: Айстрові (Asteraceae)
Рід: Tussilago
Вид: Підбіл звичайний
(Tussilago farfara L.)

Підбіл звичайний, мати-й-мачуха (Tussilago farfara L). Місцеві назви — мати-мачуха, мачушник, білпух, підбій тощо — багаторічна трав'яниста рослина родини складноцвітих (40-25 см заввишки) з повзучим, товстим кореневищем.

Навесні утворюються тільки квітконосні безлисті опушені пагони з численними дрібними лускоподібними листочками. Листочки притиснуті, яйцеподібно-ланцетні, бурувато-червоні. Після цвітіння утворюються укорочені пагони з розеткою прикореневих листків. Листки (10-25 см завширшки) округло-серцеподібні, кутасті, нерівнозубчасті, зверху голі, знизу — білоповстисті. Кошики (20-25 мм у діаметрі) поодинокі, після цвітіння пониклі. Квітколоже плоске, голе, крапчасто-ямчасте. Обгортка дзвоникувата, однорядна, листочки обгортки лінійно-ланцетні, зеленуваті, по краях білуватоплівчасті, квітки жовті, крайові — язичкові, маточкові, серединні — трубчасто-дзвоникоподібні, на верхівці п'ятизубчасті, двостатеві. Тичинок п'ять, маточка одна, зав'язь нижня. Плід — довгасто-циліндрична сім'янка (3,5-4 мм завдовжки) з чубком довгих білуватих волосків.

Росте підбіл на глинистих схилах, у ярах, по берегах річок і озер, на окраїнах вільхових боліт. Тіньовитривала рослина. Цвіте в березні — квітні. Поширена майже по всій Україні, переважно на Поліссі, півночі Лісостепу, в Карпатах і Закарпатті. Промислова заготівля можлива у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Чернігівській, Сумській, Хмельницькій, Вінницькій, Тернопільській, Львівській, Івано-Франківській і Закарпатській областях. Запаси сировини значні.

Практичне використання[ред.ред. код]

Лікарська, медоносна рослина.

У науковій медицині з лікувальною метою використовують листки — Folium Farfarae, рідше квітки — Flores Farfaiae. Їх застосовують як відхаркувальний засіб при хворобах дихальних шляхів та при кашлі. У листках і кошиках містяться глікозид тусилягін, ефірна олія, дубильні і слизисті речовини, фітостерин, інулін, галова, яблучна й винна кислоти, каротин і вітамін C.

У народній медицині листки і кошики підбілу рекомендують при стенокардії, бронхіальній астмі, запаленні і туберкульозі легень, затяжному кашлі, кишково-шлункових хворобах. Листки використовують для збудження апетиту, при простудних захворюваннях. Соком листків лікують туберкульоз легень, золотуху, нежить, гнійні рани й виразки. Свіжі листки прикладають до наривів, ними лікують запалення шкіри, запалення вен на ногах. Відваром листків з підбілу і кропиви миють голову для укріплення волосся і проти лупи.

У гомеопатії використовують есенцію з свіжих листків. Підбіл звичайний — один з найраніших медоносів і пилконосів, медопродуктивність його до 18 кг/га, взяток з нього сприяє розвиткові розплоду.

Збирання, переробка та зберігання[ред.ред. код]

Збирають цілі неушкоджені листки підбілу в травні — червні, зриваючи їх з черешком або зрізуючи ножами. Сушать на горищах під залізним дахом або під наметами, розстилаючи тонким шаром. Сухі листки пресують і пакують у тюки вагою по 50 кг або в мішки вагою по 20 кг. Строк зберігання — три роки. Кошики заготовляють на початку цвітіння, обрізуючи або обриваючи їх з квітконіжкою не більше 0,5 см завдовжки. Сушать так само, як і листки. Пакують у фанерні ящики, вистелені папером, вагою по 25 кг.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шаброва С. І. Дари лісів. — К.: «Урожай», 1979
Commons
ВікіСховище має мультимедіа-дані до теми