Підводна археологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Створення масштабного плану під водою

Підводна археологія, або Морськá археолóгія — галузь археології, пов´язана з вивченням морських історичних матеріалів.На початковому етапі розвитку - вважається допоміжним засобом археології, що має справу з артефактами у іншому ( вологому ) середовищі ( болота, прісноводні водойми, море )

Об´єкти підводної археології[ред.ред. код]

Об´єктами морської ( взагалі - підводної ) археології є - картини, барельєфи, гравюри, літографії, світлини, різні описи, а серед завдань - також піднімання затоплих об'єктів ( кораблів та їх частин, побутових речей, творів мистецтва з довготривалих матеріалів, архітектурних фрагментів, різноманітних машин і механізмів - від годинників до літаків ). Морська археологія займається аналізом та розробкою цих методик.

На основі вивчення корабельної техніки різних епох (кораблебудування, артилерія тощо) створюються креслення, рисунки та описи кораблів для їх подальшої реставрації.

При реконстукції зображень старовинних кораблів морський археолог повинен бути обізнаним з напрямами декоративного мистецтва, характерними для тієї чи іншої історичної епохи, що зумовлено великою символічністю мистецтва оздоблення кораблів у старовину: оздоблення різьбою, скульптурою, декоративним орнаментом тощо.


Історичні дані[ред.ред. код]

Спроби піднімати речі, занурені у воду, характерні для народів, що мешкають на берегах річок та морів в різних географічних регіонах з сивої давнини. Відомі зображення часів античності, коли пірнальники піднімали з невеликих глибин мушлі, коралі, полювали на морських тварин. Це широко вживаний засіб отримання морських губок чи морських перлів.

Пограбування затонулих на малих глибинах човнів і вітрильників приймало в деяких місцевостях характер промислу.

В Японії, де життя і харчування тісно пов'язані з морем, професія дівчат - пірнальниць за перлами та водоростями «дожила» до 20 століття.

В середньвічній Венеції існувала характерна для морської держави традиція заручин дожа з морем. На святково прикрашеній галері дожа вивозили на мілку воду, і він кидав у море золоту каблучку. Пірнальники змагалися між собою на швидкість знайти кинуту обручку і урочисто піднести її дожу вже наново. Це і була церемонія заручин, що збирала натовп венеціанців.

В СРСР засновником підводної археології вважають науковця Орбелі Рубена Абгаровича ( 1880 - 1943 )[1]. Спвпрацівники Р. Орбелі - професори Блаватський В.Д.[2], Кошеленко Г.А. [3], Гриневич К. Е.[4].

Полегшення в пірнанні приніс і винахід французом Жаком-Івом Кусто аквалангу. Згодом до досліджень озерного чи морського дна залучили водолазів, наукові човни, роботи, батискафи тощо.

В Україні провідною науковою установою в сфері підводної археології є Департамент підводної спадщини Інституту археології НАН України.


Успіхи підводної археології[ред.ред. код]

«Ваза», дерев'яний військовий вітрильник 17 ст., піднятий з моря, Стокгольм, Швеція.

Удосконалення технічних пристроїв для підводної археології значно поліпшило можливості досліджень дна на більших глибинах, ніж раніше. Серед успіхів і вдалих знахідок 20 століття -

Відновлення авторитетів[ред.ред. код]

Гравер Едуар Вімон. «Смерть Архімеда».


Підводна археологія не тільки збільшує кількість артефактів чи унікальних творів мистецтва, а й підносить нові загадки і відновлює авторитети. Лише у 1950 рр. розпочалося детальне дослідження антикітерського механізму, що знайшли у морі в 1902 р., а археолог Валеріос Стаїс (Valerios Stais) почав його перше вивчення. Невеличкий пристрій, виготовлений з бронзи, дивував тим більше, чим довше його вивчали. Допомогли і прочитані написи, виявлені на поверхнях механізму . Але кількість тексту збільшилась зі збільшенням досліджень. Окрім астрономічних обчислень механізм давав можливість розраховувати дати Панеллінських ігор, серед яких найвідоміші Олімпійські ігри. Тобто механізм мав і сакральне значення. Додаткові тексти допоміг причитати метод тривимірного сканування.

Логічно постало питання, хто міг бути автором пристрою. За перехрестними методами датування та з урахуванням монет з антикітерського човна вийшли на століття, наближені до життя Архімеда. Але вірогідним є припущення, що антикітерський механізм створив не Архімед, а талановитий науковець з його оточення. Або інший науковець. Серед головних перетендентів на авторство - давньогрецький філософ Посидоній з острову Родос, який також уславився тоді як центр астрономічної та інженерної науки. Так науковий авторитет Посидонія був відновлений з допомогою підводної археології.

Джерела[ред.ред. код]

  • Keith Muckelroy: Maritime archaeology, Cambridge Univ. Pr.,Cambridge 1978, ISBN 0-521-22079-3
  • Paul Rainbird: The archaeology of islands. Cambridge Univ. Press,New York 2007, ISBN 978-0-521-85374-3
  • George F. Bass: Beneath the seven seas - adventures with the Institute of Nautical Archaeology. Thames&Hudson, London 2005, ISBN 0-500-05136-4
  • Amanda Bowens: Underwater archaeology - the NAS guide to principles and practice. Blackwell, Malden 2009, ISBN 978-1-4051-7592-0.
  • Robert D. Ballard: Archaeological oceanography. Princeton Univ. Press, Princeton 2008, ISBN 0-691-12940-1.

Посилання[ред.ред. код]


Примітки[ред.ред. код]

  1. Экспедиция подводных работ особого назначения
  2. Блаватский B.Д. О подводной археологии «Советская археология» № 3 1958
  3. Блаватский В.Д., Кошеленко Г.А. Открытие затонувшего мира М, издательство АН СССР, 1963
  4. Н.Ф.Федосеев Судьбы керченских археологов.

Див. також[ред.ред. код]

Доричний ордер Це незавершена стаття про архітектуру.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.