Підводний комунікаційний кабель

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Поперечний розріз сучасного підводного комунікаційного кабелю:

1. Поліетилен;
2. Лавсанова стрічка;
3. Скручений сталевий дріт;
4. Алюмінієва водоізолююча перегородка;
5. Полікарбонат;
6. Мідна чи алюмінієва труба;
7. Вазелін;
8. Оптичні волокна.
Підводні кабелі прокладаються спеціальними кораблями, такими як зображений René Descartes (укр. Рене Декарт) флоту France Telecom.

Підводний комунікаційний кабель — кабель, який прокладено по морському чи океанічному дну для забезпечення передачі даних через водойму. Перші підводні комунікаційні кабелі були прокладені в 1850-х роках та передавали телеграфні сигнали. Наступні покоління забезпечували телефонний зв'язок, потім трафік даних, в тому числі — Інтернет. Сучасні кабелі використовують оптоволоконні технології.

Як правило, сучасні кабелі мають 69 міліметрів у діаметрі; відрізок в 1 метр важить приблизно 10 кілограмів. Тонші та легші кабелі використовуються на глибоководних ділянках.[1] Станом на 2010 рік, підводні кабелі сполучають всі континенти, окрім Антарктиди.

Примітки[ред.ред. код]

  1. «The internet's undersea world» — annotated image, The Guardian.


Телекомунікації Це незавершена стаття про телекомунікації.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.