Піддубний Іван Максимович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іван Максимович Піддубний
Stamp of Ukraine s124.jpg
Іван Максимович Піддубний на поштовій марці України
Народився 26 вересня (8 жовтня) 1871(1871-10-08)
Богодухівка, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер 8 серпня 1949(1949-08-08) (77 років)
Єйськ, Краснодарський край, РРФСР, СРСР
Громадянство СРСР СРСР
Національність українець
Діяльність спортсмен, борець
Відомий Шестиразовий чемпіон світу з боротьби, символ сили духу і тіла
Вага 118 кг
Зріст 184 см
Poddubny.jpg

Іван Максимович Піддубний (26 вересня (8 жовтня) 1871(18711008), Богодухівка, Полтавська губернія, Російська імперія — 8 серпня 1949, Єйськ, Краснодарський край, РРФСР, СРСР) — український спортсмен-борець. Шестиразовий чемпіон світу з боротьби (Париж, Мілан, Франкфурт, Нью-Йорк).

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Народився 26 вересня 1871 року на Полтавщині, неподалік містечка Золотоноші, у селі Красенівці (тепер Чорнобаївський район Черкаської області) в сім'ї селянина Максима Піддубного, козацький рід якого славився великою силою. Іван Піддубний також дістав від предків великий зріст і витривалість, а по лінії матері, яка гарно співала, — тонкий музичний слух і в дитинстві по неділях і святах співав у церковному хорі. Прожив там більшу частину життя, потім найнявся вантажником у севастопольський порт. 1895 року переїхав у Феодосію, де самотужки почав займатися гімнастичними вправами та гирьовим спортом.

1897 року вперше взяв участь у чемпіонаті з боротьби на поясах у цирку антрепренера Безкоровайного.

З 1898 року виступає у севастопольському цирку Труцці як борець-професіонал, вперше здобуває перемогу в цирковому чемпіонаті. Після цього виступає в київському цирку Якима Нікітіна.

Вперше знайомиться з французькою боротьбою у Київському клубі атлетів. Протягом п'яти років Піддубний бере участь у гастролях цирку Нікітіна в багатьох містах України, Кавказу, Поволжя, Сибіру, виступає не тільки у чемпіонатах з боротьби, а й із силовими цирковими програмами. 1903 року вступив до Петербурзького атлетичного товариства, від якого був посланий на чемпіонат світу в Париж.

На чемпіонаті програв французові Раулю ле Буше, який вдався до недозволеного ведення боротьби. Того ж року переміг у чемпіонаті Москви. На початку 1904 року бере участь у міжнародному чемпіонаті в московському цирку Чінізеллі й блискуче перемагає Рауля ле Буше.

1905 року — перемога у світовому чемпіонаті в Парижі й звання чемпіона світу. Гастрольна поїздка до Італії, перемога на чемпіонаті в Ніцці. Того ж року Піддубний бере участь у змаганнях в Алжирі, Бельгії, Берліні. 1906 року перемагає у двох чемпіонатах світу — у Парижі та Мілані.

1907 року у Відні стає чемпіоном світу вчетверте. У 1908 й 1909 роках у Парижі та Франкфурті ще двічі виборює звання чемпіона світу.

Подальша кар'єра[ред.ред. код]

Після цього Піддубний тривалий час не бере участі у великих змаганнях, переїжджає в своє село Красенівку, одружується, купує невеличкий будинок і займається сільським господарством. Після трирічної перерви знову повертається в спорт, бере участь у гастролях полтавського цирку. 1922 року, після тривалої перерви, Піддубний здобуває перший приз у великому чемпіонаті з боротьби в Московському цирку.

1925 року переміг у міжнародному чемпіонаті в Нью-Йорку, затим переможно виступив у Чикаго, Філадельфії, Лос-Анджелесі, Сан-Франциско та інших містах США. Наприкінці гастролей в Америці зустрівся в Нью-Йорку з чемпіоном світу з вільної боротьби Джо Стечером, якому судді, підтасувавши результат, віддали перемогу по очках. Після повернення з Америки Піддубний дванадцять років виступає в цирках на змаганнях борців.

Не оминув Івана Піддубного і жорсткий терор більшовицької влади. У 1937 році його запроторили до в'язниці Ростовського НКВС. Там чемпіона чемпіонів катували електропаяльником і розжареними сталевими жигалами, вимагаючи назвати номери рахунків і адреси закордонних банків, де він міг тримати свої заощадження, нібито покладені під час гастролей. Таких заощаджень у нього насправді не було. Лише через рік звідти його вивела гучна слава непереможного борця та пильна зацікавленість його долею зарубіжної спортивної громадськості.[1]

1939 року йому присвоєно звання заслуженого артиста республіки та нагороджено орденом Трудового Червоного прапора. 1941 року в Тульському цирку відбувся прощальний виступ сімдесятирічного атлета. 1945 року йому було присвоєно звання «Заслужений майстер спорту». Наприкінці життя Піддубний переїхав у місто Єйськ на Кубань, де колись знайшли притулок його предки, запорозькі козаки, переселені Катериною II після знищення Запорозької Січі.

Після окупації Єйська гітлерівці запропонували йому виїхати до Німеччини і тренувати там борців. Відмовився. Окупанти так поважали Піддубного, що навіть дозволили йому носити орден Трудового Червоного Прапора. На місцевому м'ясокомбінаті видавали по 5 кг м'яса в місяць. Працював Піддубний в більярдній. Старожили Єйська згадували, як звідти він викидав п'яних німців. Але їм це подобалося. Вони захоплювалися його силою.

Після війни Піддубного знову заарештували — за співпрацю з німцями. Проте швидко відпустили, знову через відсутність доказів. Останні роки Іван Максимович доживав у злиднях. Постійно скаржився на те, що не вистачає хліба. У перші післявоєнні роки його видавали по картках — 500 г хліба на день. — Невже мене не можуть закріпити за якоюсь військовою частиною, до їдальні. Напевно буду писати листа Ворошилову, — не раз говорив сусідам. Щоб вижити, був змушений міняти свої медалі на хліб.

Іван Піддубний (четвертий зліва) у свої 65 років під час виступів в Казані

Помер видатний спортсмен 8 серпня 1949 року в Єйську на Кубані, де й похований у міському паркові його імени. Неподалік розташовані музей Піддубного та центр боротьби імені Івана Піддубного. З 1953 року в СРСР провадився меморіал І.Піддубного — міжнародні змагання з боротьби.

Простий селянський син з українського села Іван Піддубний у 1905–1909 роках шість разів був чемпіоном світу з боротьби і 25 років поспіль залишався непереможним борцем у світі. Предки Івана Піддубного були козаками, разом з Військом Запорозьким не раз брали участь у походах проти кримських татар, турків та польської шляхти. У повісті О. Толстого «Князь Серебряний» згадується козак з України, який брав участь у поході військ Івана Грозного проти татар під Казанню. Один з козаків з роду Піддубного був у війську отамана Запорозької Січі Костя Гордієнка під час Північної війни й Полтавської битви, пізніше в особистій охороні Петра I, багато років служив при дворі імператора.

Батько Піддубного, Максим Іванович, володів величезною силою, рівного йому не було далеко в окрузі. Він міг легко кидати п'ятипудові мішки з зерном на віз і гнути підкови. Іван Піддубний вдався у батька, і силою з ним ніхто в селі не міг зрівнятися. У сімнадцять років він легко кидав на воза мішки з зерном і міг пригнути до землі бика за роги. А коли Іван працював вантажником у Севастополі, за силу, спритність і великий зріст його всі в порту, і капітани, й матроси, і пасажири, називали з повагою Іваном Великим.

Тренування тіла і духу[ред.ред. код]

Іван Піддубний — чемпіон світу з боротьби у 1905–1908

Іван Піддубний як всесвітньо відомий борець відрізнявся від інших майстрів боротьби не тільки винятковою силою, але і витривалістю. «У боротьбі все найголовніше: і руки, і ноги, і плечі, і шия, і спина, і живіт, і груди… і голова»,— любив він казати своїм учням. Секрет непереможності видатного богатиря полягав у чудовому поєднанні виняткових фізичних даних з високим спортивним стилем, який він сам виробив шляхом наполегливої й тривалої праці. Іван Максимович протягом усього життя, до сімдесятирічного віку, коли він залишив заняття спортом, не припиняв щоденного тренування і дотримувався правильного режиму. Він ніколи в житті не палив і не вживав спиртного. Під час підготовки до першого чемпіонату світу 1905 року в Парижі тренувальний день починав завжди з ранкової зарядки, затим приймав холодний душ, після чого був масаж, сніданок і година теоретичного вивчення правил боротьби та прийомів. Після короткого відпочинку Іван Піддубний тренувався. Проти нього виходили один за одним три борці-любителі. З першим він боровся двадцять хвилин, з другим — тридцять, з третім — сорок. Потім десять-п'ятнадцять хвилин бігав з двадцятикілограмовими гантелями в руках. У дні, вільні від тренувань, його, за тогочасним методом фізичного загартування, садили на двадцять п'ять хвилин у так званий «докторський ящик» — парову ванну з температурою до п'ятдесяти градусів. За ванною був крижаний душ, після якого Піддубний відпочивав, закутавшись у теплі ковдри. Вечорами він, тримаючи в руках двопудову металеву палицю, робив прогулянки. Завдяки таким систематичним тренуванням, поміркованому способу життя й раціональному харчуванню Піддубний легко перемагав своїх найтитулованіших супротивників і до кінця зберігав свіжість і силу.

Піддубний виступав у важкій вазі й мав 120 кілограмів. Сутички з найкращими борцями світу іноді тривали по кілька годин, а чемпіонати могли тривати по сорок днів і більше. На першому чемпіонаті світу в Парижі 1905 року йому довелося боротися з найсильнішим важковаговиком Європи данцем Єнсом Педерсоном, який мав колосальну силу, легко ламав підкови, сплітав із залізних прутів вісімки, підіймав величезні вантажі, до того ж володів бездоганно технікою боротьби й фантастичною витривалістю. Проте Піддубний переміг його тактично. У середині поєдинку він раптом ослабив наступ, почав діяти повільно, немов утомлений, дихати часто й важко і рухатися невпевнено й мляво. Єнс Педерсон, який до того дотримувався оборонної тактики, відчувши, що настав час діяти рішуче, кинувся в шалену атаку, але втратив пильність і за мить уже лежав на лопатках, кинутий на килим блискавичним і майстерним кидком Піддубного. Тож під словами «в боротьбі важлива голова» Піддубний мав на увазі насамперед не силу, а техніку й досконалу тактику боротьби. Саме ці засади відрізняли його стиль боротьби від стилю інших борців світу. Ім'я Івана Піддубного було в міжнародному спорті одним з найбільш відомих і почесних. Він протягом двадцяти п'яти років був у світі символом непереможної сили, блискучої майстерності і техніки. Уся спортивна преса у численних статтях, нарисах та фейлетонах одностайно славила богатиря з Полтавщини, який за чотири роки, з 1905 по 1909-й, переміг «туше» найкращих у світі борців, у тому числі трьох чемпіонів світу, кількох чемпіонів Європи і десятків чемпіонів окремих країн світу. Його називали «чемпіоном чемпіонів» — титулом, якого до нього ніхто не мав.

Іван Піддубний був тривалий час не лише найкращим борцем світу, а й пристрасним пропагандистом чесності у спорті. Почуття заздрощів чи нездорового суперництва було йому незнайоме. Велика популярність чемпіонатів з боротьби та колосальні прибутки антрепренерів приваблювали до спорту темних ділків та аферистів. Змагання в Європі нерідко будувалися на попередній домовленості між антрепренерами й борцями. Із спортивного видовища змагання перетворювалося на театральну виставу із заздалегідь розподіленими ролями. Іван Піддубний завжди рішуче відхиляв вигідні пропозиції махінаторів від спорту, до кінця життя пам'ятаючи напутні слова батька, який, випроводжаючи його колись із села в Севастополь на заробітки, сказав: «Пам'ятай, Іване, що роду ти з батька-матері козацького, запорозького, і що козаку честь дорожча матері, дорожча батька рідного. Запам'ятай, Іване, продаси честь — не син ти мені і я не батько тобі». Піддубний прославився як великий майстер французької боротьби (у наш час її називають класичною), але коли в Америці, де не визнавали французької боротьби, йому довелося опанувати й боротьбу вільного стилю, він і в цьому виді був непереможний, у п'ятдесятирічному віці поклавши на лопатки молодого славнозвісного американського богатиря Колофа у двох сутичках підряд. Потім були блискучі перемоги над іншими визначними атлетами світу. Могутній, досвідчений, обережний Піддубний мав таку перевагу в силі й тактиці ведення боротьби, що спокійно й упевнено перемагав своїх набагато молодших, але самовпевнених і гарячкуватих супротивників. Нью-Йорк, Чикаго, Філадельфія, Лос-Анджелес, Сан-Франциско, ряд інших великих міст Америки аплодували перемогам Піддубного. Іван Піддубний трохи не дожив до вісімдесяти років. 9 серпня 1949 року в Єйську тисячі людей проводжали його в останню дорогу. Він залишив по собі легендарну славу атлета, ім'я якого стало символом незламної сили народу. Донині в Україні, коли говорять про людей великої сили, кажуть: «Він — як Піддубний».

Пам’ятаю, в один з днів у нашому клубі в Києві з’явилася велетенська постать, яка справила враження і на нас, серед яких було чимало дужих і великих зростом людей, вирощених щедрою українською природою. Це був Піддубний... Крім колосальної сили, великого зросту і ваги, Піддубний володів і іншими необхідними для борця якостями: він відрізнявся блискавичністю орієнтування, чудовою координацією своїх рухів, йому легко давалися складні комбінації прийомів... До того ж у Піддубного була ще одна неоціненна для кожного спортсмена якість, яку знавці спорту влучно називають «спортивним серцем», вкладаючи в це не фізіологічне значення, бо серце має бути здоровим у кожного спортсмена, а психологічне. Піддубний здатний був у потрібні хвилини виявити колосальну енергію, подібну до вибуху, і не втрачати «куражу» у найскладніші і небезпечні моменти боротьби. /**Із спогадів очевидця, борця-аматора. 1924.

Залишивши спорт, І.Піддубний був забутий всіма й останні роки життя провів у злиднях.

Після смерті Піддубного, йому так і не було поставлено пам'ятник і лише після 1950-х років за допомогою влади США його спорудили. Але ненадовго, так як його частково зруйнували і вибили напис «Хохол, Петлюровєц».

Нині в Україні та Російській Федерації робляться спроби відродити славу великого спортсмена.

Фільми[ред.ред. код]

  • «Борець і клоун» (1957, СРСР). Роль Піддубного виконав Станіслав Чекан.
  • «Знай наших!» (1985, СРСР, кіностудія «Казахфільм»). Роль Піддубного зіграв Дмитро Золотухін.
  • «Іван Піддубний. Трагедія силача» (2005, Росія, документальний)
  • «Піддубний» (2014, Росія, художній, режисер Гліб Орлов). Роль Піддубного зіграв Михайло Пореченков.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько.-К.,2010.-С.702.
  • Бурій В.Іван Піддубний / Валерій Бурій // Катеринопільський вісник. — 2002. — 6 серп. — С. 3. — (Батьківська світлиця).
  • УРЕ
  • Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.
  • Богдан Жолдак про Карпа Соленика, Йосипа Тимченка, Івана Піддубного, Юрія Кондратюка, Миколу Лукаша] / Б. Жолдак. — Київ : Грані-Т, 2009. — 125 с. — (Серія «Життя видатних дітей»). — ISBN 978-966-465-256-5

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]