Підліська мікромова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Підліська/Підляська мікромова
Своя мова
Поширена в: Білорусь, Польща, Україна
Регіон: Північно-західне Полісся
Носії: ≈40 тисяч [1]
Класифікація: Індоєвропейська
Офіційний статус
Офіційна: -
Коди мови
ISO 639-1 -
ISO 639-2 -
SIL -
Турістічні знакі пудляськой та польськой мовами

«Своя мова» («проста мова», пудляська мова, pudlaśka mova) — три розмовні діалекти білорусів-підляшів Північного Підляшшя у Польщі, які належать до підляського діалекту західнополіського говору північного наріччя української мови[Джерело?]. На означення місцевої говірки у Польщі найчастіше вживаються назви «підляська мова» (пол. język podlaski), «проста мова» (пол. język prosty), «тутешня / тутейша мова» (пол. język tutejszy).

Опис[ред.ред. код]

Відповідно до перепису населення Польщі 2002 р. у Підляському воєводстві Польщі (Північне Підляшшя) мешкає 46.400 осіб, які самовизначилися як «білоруси», з них 37.000 належить до групи «підляшів» (біл. «падляшы»), чия мова є одним з діалектів української мови. «Підляші» не ідентифікують себе як «українці» (у цій місцевості українцями записалися 1.400 осіб незважаючи на понад 20-річну роботу «Союзу українців Підляшшя» направлену на пробудження української самосвідомості місцевого населення). Населенним пунктом, де проживає найбільше «підляшів» є с. Чижи Підляського воєводства Польщі (82% населення).

Самі «підляші» ідентифікують свою мову як «білоруську» (бл. 30.000 осіб), однак насправді вона є суттєво відмінною від літературної білоруської, що сприймається як «не зовсім своя мова».

Населення Південного Підляшшя говорить схожими діалектами, але ідентифікує себе як «українці» (українців було виселено з Південного Підляшшя в рамках операції «Вісла», частина населення повернулася у 1956 р.). У Польщі діалекти Південного Підляшшя іноді називають «хахлацька мова» (пол. język chachłacki, без образливого значення).

«Своєю мовою» у 70-х р.р. XX ст. в білоруськомовній газеті «Ніва» публікувалася Зося Сачко (під егідою „Беларускага літаратурнага аб'яднаньня «Белавежа»“ вийшли три її поетичні збірки: «Пошукі» у 1982 р., «Над днём похіляна» у 1991 р., «Шчэ одна вэсна» у 1995 р.), у 1981 р. «Ніва» опублікувала поему Іри Боровик «Час, которы ўмірае», у 2002 р. «Белавежа» видало поетичний томик Віктора Стахвюка «Багровы цень».

Білоруси-підляшуки писали також літературною білоруською мовою, зокрема письменники Надзея Артымовіч, Ян Чыквін та Віктар Швед. До 50% співпрацівників білоруськомовних ЗМІ у Польщі (газет «Ніва», «Часопіс», «Правінцыя» та білоруськомовної програми польського радіо та телебачення у Білостоку) є «підляшами».

Також у Більську Дорофієм Фійоником (біл. Дарафей Фіёнік) видається краєзнавчо-культурний часопис «Бельскі гостінэць», який друкує етнографічні матеріали та записи говірок Підляшшя польською, білоруською мовами та «своєю мовою».

Пропозицію кодифікувати мову «підляшів» висловив Ян Максимюк (пол. Jan Maksimjuk), один з редакторів білоруськомовного польського часопису «Правінцыя» 30 липня 2004 р. на «Беларускім трыялёгу 2004» у Лапичах, Кринківська гміна, Польща. «Своя мова» записується латинкою на основі польської абетки або кирилицею на основі білоруської абетки з додаванням літер ґ — орґанізатор, ê — чоловіêк, j — короваj, ô — Пудляшукі і Полішукі — як одін рôд.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]