Підпільна залізниця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Шляхи "підпільної залізниці"

«Підпільна залізниця» (англ. The Underground Railroad) — позначення таємної системи, що застосовувалася в США для організації втечі та перевезення негрів-рабів з рабовласницьких штатів Півдня на Північ. Найбільш активно мережа діяла в період між 1850 та 1860 роками, до початку громадянської війни в США в 1861 році.

За різними оцінками, в найактивніший період діяльності системи було врятовано від 6000[1] до 30000[2] людей.

Законодавство[ред.ред. код]

Законодавчий акт 1793 року гарантував рабовласникам право захоплювати рабів, які намагались втекти. Проте, у північних штатах це, як правило, ігнорувалось.

В 1850 році південні політики пролобіювали посилення прав рабовласників. Представники влади у вільних штатах повинні були сприяти ловцям біглих рабів. Оскільки документації для підтвердження того, що людина є рабом, майже не вимагалось, ловці досить часто захоплювали вільних людей, особливо дітей[3]. Деякі справи щодо підтвердження статусу вільної людини вирішувались у судах. Нова законодавча ініціатива фактично давала хабара[4] суддям: вони отримували більшу плату (10 доларів) за рішення про визнання людини рабом і лише 5 доларів за визнання її вільною.

На території Британської Північної Америки (сучасна Канада) рабство було заборонено, тому більшість втікачів прямували саме туди.

Термінологія[ред.ред. код]

Насправді система не була власне залізницею, але її учасники активно використовували залізничну термінологію[5] [6]:

  • людей, що допомогали рабам, називали "агентами"
  • провідників, що супроводжували групи рабів, називали "кондукторами"
  • самих рабів згадували як "вантаж" або "пасажирів"
  • власники будинків, де переховувались раби, були "начальниками станцій"

Маршрути[ред.ред. код]

Різні маршрути, якими пробиралися групи втікачів, починалися від кордонів штатів Теннессі, Кентуккі, Вірджинії, Джорджії, Меріленда і вели в Північні штати а також в Канаду.

В деяких випадках людей дійсно перевозили потягами, але в більшості випадків вони переходили пішки від станції до станції. Відстань між станціями становила від 10 до 20 миль, переміщення відбувалось вночі. Одночасно переправлялись 1-3 особи, але в деяких випадках у групі було одночасно до 20[7] людей.

Активісти[ред.ред. код]

Harriet Tubman (photo H. B. Lindsley), c. 1870. A worker on the Underground Railroad, Tubman made 13 trips to the South, helping to free over 70 people.[8]
Квакер аболіціоніст Леві Коффін зі своєю дружиною допоміг близько 2000 втікачів

Щонайактивнішу участь в організації «Підпільної залізниці» взяли активісти аболіціоністского руху, вільні негри і мулати, квакери і баптисти. Найбільш відзначилися Томас Гаррет, який допоміг більш ніж 2200 рабам, і негритянка Гаррієт Табман, що здійснила 19 «подорожей» і звільнила приблизно 300 рабів.

Література[ред.ред. код]

  • Фостер У. «Негритянский народ в истории Америки», М., 1955
  • Still W. «The Underground Railroad», Phil., 1879
  • Siebert W.H. «The Underground Railroad», N.Y. 1898
  • Preston E.D. «Genesis of the Underground Railroad» (J. of Negro History, 1933, vol.18).

Виноски[ред.ред. код]

  1. "From slavery to freedom", The Grapevine, pp. 3–5.
  2. «Settling Canada Underground Railroad». Historica. «Between 1840 and 1860, more than 30,000 American slaves came secretly to Canada and freedom» 
  3. Bordewich, Fergus, 2005, p. 324
  4. Douglass, Frederick (July 5, 1852), "The Meaning of July Fourth for the Negro", History Is a Weapon, Retrieved July 17, 2011.
  5. Blight, David, 2004, p. 98
  6. «Underground Railroad Codes». Myths and Codes of the Underground Railroad. Safe Passage. Greater Cincinnati Television Educational Foundation. с. 20. Процитовано June 29, 2013. 
  7. Torrey, E. Fuller (2013). The Martyrdom of Abolitionist Charles Torrey. Baton Rouge: Louisiana State University Press. 
  8. Larson, p. xvii.


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.