Пінськ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
місто Пінськ
Пінск
Coat of Arms of Pinsk, Belarus.png
Герб
Основні дані
Країна Білорусь Білорусь
Область Берестейська область
Засноване 1097
Магдебурзьке право 12 січня 1581
Населення 131 000
Площа 43,3 км²
Поштові індекси 225710
Телефонний код +375-165
Географічні координати 52°07′18″ пн. ш. 26°04′36″ сх. д. / 52.12167° пн. ш. 26.07667° сх. д. / 52.12167; 26.07667Координати: 52°07′18″ пн. ш. 26°04′36″ сх. д. / 52.12167° пн. ш. 26.07667° сх. д. / 52.12167; 26.07667
Водойма річка Піна
Місцева влада
Веб-сторінка http://pinsk.by/
Голова ради Аляксандар Гордзіч
Пінськ (Берестейська область)
Пінськ
Пінськ на карті Берестейської області

Пі́нськ (біл. Пі́нск, рос. Пи́нск, пол. Pińsk, їдиш/івр. פינסק‎, лит. Pinskas), також Пи́нськ — місто у Берестейській області на півдні Білорусі, центр Пінського району. Місто розташоване в місці, де річка Піна впадає у Прип'ять. Населення приблизно 131 000 чоловік.

Етимологія назви[ред.ред. код]

Вважається, що Пінськ походить від назви річки Піна, на якій побудоване місто (у місці її злиття з Прип'яттю). Назва самої річки — спірне питання. За однією версією, називати річку Піна стали від піни, яка нею плавала. Згідно з іншою версією — від лат. pinus — сосна, оскільки сосни росли на узбережжі річки.

Історія[ред.ред. код]

У складі Турово-Пінського князівства. XI, XII, XIII століття[ред.ред. код]

Лещанський монастир, Н. Орда
  • 1174: столиця самостійного Пінського князівства.
  • 1183: літописи згадують князів пінських — Ярослава (1183) і Ярополка (1190). На той час місто знаходилось в центрі Турово-Пінського князівства, мало торгові зв'язки з Волинню, Середнім Піддніпров'ям і Північним Причорномор'ям[1].
  • 1263: письмова згадка про православний храм при монастирі у передмісті Леща — майбутнім релігійним і освітнім центром Пінщини.

У складі Великого князівства Литовського, Руського, Жемайтійського. XIV, XV, XVI століття[ред.ред. код]

  • 1320: князь Гедимін приєднує Пінське князівство до Великого князівства Литовського.
  • 1396: загальноприйнята дата заснування в Пінську костьолу францисканців[2].
  • 1471: у місті керує князівна Марія — вдова Семена Олельковича, який вів свій рід від Гедиміна. Велика кількість грамот дозволяють посилатись на першу письмову згадку сіл Пінщини[3].
  • 1521: великий князь Великого князівства Литовського Сигізмунд I Старий передав Пінськ своїй жінці королеві Боні. На Поліссі вона відома тим, що активно почала проводити перші аграрні реформи.
  • 1527: перед стінами пінського замку затриманий похід загону татар, які зруйнували південно-східну частину Пінщини. Це був останній набіг татар.
Пінськ у 1863 році

У складі Речі Посполитої. XVII, XVIII століття[ред.ред. код]

  • 1569: утворення Речі Посполитої. Пінськ стає столицею Брестського князівства.
  • 1581: 12 січня отримав Маґдебурзьке право і герб, в якого «щит загострений вниз і пощерблений з боків, у червоному полі золотий лук, сталевий наконечник стріли націлений вправо».[4]
  • 16301675: будівництво цегляного єзуїтського колегіуму.
  • 1648: на Запоріжжі почалося повстання Хмельницького, яке набуло характер релігійної війни супроти уніатської церкви, що утискала православну. Повстання докотилося і до Пінська, але його учасники разом з козаками були розбиті військами Януша Радзивілла.
  • 1655: під час війни Московії з Річчю Посполитою (16541667) воєвода Ф. Волконський 25 вересня захопив Пінськ, розграбував його і спалив.
  • 1659: у селі Городищі, неподалік від Пінська, заснований кляштор бенедиктів, який проіснував до 1855 року.
  • 1705: за кошти князя Михайла Вишневецького і його жінки Катерини заснований кляштор бернардинців. Існував у Пінську до 1832 року.
  • 1706: шведський король Карл XII зайняв Пінськ, пограбував і спалив місто. Зруйнованим був і бастіонний замок у передмісті Пінська Кароліні, який був створений для маршалка Великого князівства Литовського, а пізніше відійшов до князів Вишневецьких.
Колегіум єзуїтів (1930)
  • 1710: у Пінську, Парахонську, Плещицях, Морозовичах, Лопатині, Колбах побував Татищев Василь Микитович — автор п'ятитомової «Історії Російської», науковець, дипломат, мандрівник, державний діяч XVIII століття. У цьому ж році на Пінщині за указом Петра І він організував виробництво 30 гармат і 7 кораблів.
  • 1782: на північно-східній Україні пінського передмістя Каролін побудований кам'яний костьол, відомий зараз як костьол Карла Барамея.
  • 1784: у Пінську побував король Речі Посполитої Станіслав Август Понятовський, який був присутній на церемонії закладення першого каменя Палацу Бутримовича.

У складі Російської імперії. XIX століття[ред.ред. код]

  • 23 січня 1793: після другого поділу Речі Посполитої місто увійшло в склад Російської імперії.
  • 1812: війна 1812 году на Пінщині. Загін полковника Жахова розбив у Пінську загін французів і як трофеї взяв гармати[5].
  • 1831: біля села Невель царські війська розбили пінських повстанців під керівництвом Цітуса Пусловського.
  • 1837: у селі Поріччя (Паречча) почала діяти суконна фабрика Скірмунта.
Руїни замку в передмісті Коралін. Н. Орда
  • 1858: поруч з Лящинським монастирем закладений Пінський міський парк.
  • 1860: у селі Поріччя запрацював цукровий завод Скірмунта.
  • 1863: повстанський загін Ромуальда Трауґотта 12 і 13 липня зазнали тяжких втрат під Пінськом.
  • 1865: подружжя Фляросів побудували в Пінську лікарню.
  • 1884: у грудні почався рух потягів по залізнодорожній гілці Пінськ — Лунинець[6].
  • 1885: у Пінську почав діяти судноремонтний і механічний завод.
  • 1892: австро-угорським капіталістом Гальпериним була побудована сірникова фабрика «Прогрес — Вулкан».
  • на поч. ХХ ст. було: 5 лікарень, 3 аптеки, 3 церкви, чоловічий монастир, 2 костьоли, 2 синагоги, поштово-телеграфна контора, тюремний замок, 22 фабрики і заводи з 1100 робітниками. Станція Поліської залізниці, судноходства по Припяті. Окрім вантажної пристані, була пароплавна пасажирська з лініями Пінськ — Київ, Пінськ — Любяшав, Пінськ — Телехани. У місті працювали Азово-Донський комерційний банк, ресторація, театр, реальне училище, жіноча гімназія, 6 приходських шкіл, 2 початкових училищ, 2 приватні гімназії, 3 приватні початкові навчальні заклади, чоловіче духовне училище, книгарні, магазини і різні адміністративні установи[7].
  • 1904: березень, у Пінську з'явилася телефонна мережа.
  • 1910: послугами телефонної станції користувались 196 абонентів.
  • 19101916: у Пінську, згідно зі збірником «Попередній список періодичних видань Росії 1901–1916 рр.» видавалися «Пінський листок», «Пінський голос», «Телеграми», «Об'єднання».
  • 1911: листопад, у місті почалися перші сеанси кіно.
Ринкова площа, 1930-ті

У складі Польської Республіки (19211939)[ред.ред. код]

  • 1921: після Ризького мирного договору територія Західної Білорусі, у тому числі й Пінськ, відійшла до Польщі. Пінськ став центром повіту Поліського воєводства.
  • 1921: 7 вересня, виникла велика пожежа. Вогнем була знищена практично вся центральна частина міста.
  • 1924: заснований Пінський краєзнавчий музей. Відкритий в 1926 році.
  • 1936: у Пінську відкривається велика сільськогосподарська виставка у міському парку «Лящі». Напередодні виставки видано «Informator m. Pinska»,[8] який є своєрідним довідником по місту 1936 року.
  • 1939: 20 вересня, частини Червоної Армії за угодою з гітлерівською Німеччиною увійшли в місто. Пінськ долучили до БРСР. З 4 грудня місто — центр Пінської області. Протягом жовтня під владою комуністів проводяться розстріли, ліквідація поляків та польської культури. Більш ніж 500 поляків і білорусів розстріляні чи вивезені в Катинь. Василь Корж і його поплічники з НКВС взяли участь у вбивствах людей.

Історія Пінська з 1939 року[ред.ред. код]

Центральна площа і колегіум єзуїтів
  • 1941: 4 липня, під час Другої світової війни в Пінськ увійшли німецькі війська[9]
  • 1944: 14 липня, Пінськ зайняли радянські війська.[9]
  • 1946: 10 серпня, почався рух по першому міському автобусному маршруті.
  • 1953: у Пінську встановлені перші чотири телефони-автомати.
  • 1954: 1 серпня, ліквідована Пінська область.
  • 1956: комуністичною владою був знищений видатний пам'ятник архітектури бароко — Костьол Св. Станіслава, ринкова площа з торговими рядами, а також ренесансова єврейська Велика синагога.
  • 1960: почалося будівництво автотраси Пінськ—Столін.
  • 1965: у Пінську почалося будівництво комбінату верхнього трикотажу, відомого тепер як ТОВ «Полісся».
  • 1966: почалося будівництво мікрорайону між вулицями Першотравнева і Центральна.
  • 1972: у Пінську закладені перший багатоквартирний дев'ятиповерховий житловий будинок.
  • 1974: 30 грудня, у місті почалося будівництво заводу «Кузлітмаш».
Центральна міська бібліотека
  • 1981: 14 лютого, у Пінську відкрився новий кінотеатр «Перемога».
  • 1983: 14 серпня, у місті відбулося відкриття спортивно-технічного комплексу по вул. Ракасовського.
  • 1984: 17 березня, заселений перший житловий будинок в мікрорайоні «Північ-1» (Луги).
  • 1986: 22 січня, введений в експлуатацію Пінський завод засобів малої механізації та металоконструкції Об'єднання «Поліссяводбуд» Міністерства меліорації і сільського господарства СРСР (нині ЗАТ «ЗСММ»).
  • 1987: 17 січня, у Пінську відкрився будинок нового автовокзалу.
  • 1987: 5 квітня, до нового Пінського порту причалило перше судно.
  • 1989: 7 листопада, у Пінську відкрився новий будинок Центральної бібліотеки.
  • 1992: 15 серпня, вийшла перша телепрограма пінського телеканалу «Варяг».
  • 2007: під час реконструкції центральної площі міста були виявлені поховання, датовані приблизно XVII століттям.

Географія[ред.ред. код]

Пінськ знаходиться в зоні континентального клімату.[10] Через вплив морських повітряних мас для міста характерна м'яка зима і помірно тепле літо. Циклони переміщаються з Атлантичного океану із заходу на схід. Середня температура січня становить −4,5 °C, липня 18,5 °C. Річна кількість опадів — біля 630 мм. Кількість днів з температурою вищою за нуль становить 253. У середньому спостерігається 165 днів з опадами.[11]

Місто розміщене у гирлі ріки Піни, яка впадає в Прип'ять і відділяє місто від прилеглих боліт. У давнину болоти були єдиним природним захистом від загарбників. Раніше Піна і Струмень (назване полішуками верхня течія Прип'яті), зливалися навпроти старого замку. Русло ріки в межах міста урізане, ширина становить 35-55 метрів[12].

Населення[ред.ред. код]

Зміна кількості населення Пінська (16—21 ст.)

Пінські євреї читають Мішну. Фрагмент фотопраці «Пінські портрети»
  • XVI ст. — 5 тис. людей
  • 1-а пол. XVII ст. — 30 тис. людей[13]
  • 1825 — 4,2 тис. людей.
  • 1841 — 6,8 тис. людей.
  • 1860 — 8,6 тис. людей[13].
  • 1861 — 11,3 тис. людей.
  • 1870 — 18 тис. людей[13].
  • 1887 — 22 967 людей (11847 чоловіків і 11120 жінок), в тому числі за статками: шляхти — 266 чоловіків і 275 жінок, духовників православних — 49 чоловіків і 37 жінок, духовників католицьких — 3 людини, купців і почесних громадян — 208 чоловіків і 224 жінок, міщан і цехових — 10806 чоловіків 10439 жінок, військовиків — 325 чоловіків, селянів — 190 чоловіків і 145 жінок, за віросповіданням: 2848 православних, 1082 католиків, 20 євангелістів, 19017 юдаїстів.[13]
  • 1897 — 28 028 людей (13649 чоловіків і 14379 жінок)[14]
  • 1900 — 29,5 тис. людей.
  • 1907 — 34 756 людей[15].
  • 1910 — 36 409 людей, у тому числі 26626 євреїв.[16]
  • 1921 — 23,5 тис. людей.
  • 1931 — 33,5 тис. людей, з них 73,5 % складали євреї, до 10 % — «руські»; поляків було декілька відсотків, в основному це військовики, ксьондзи, службовці, вчителі.[17]
Пінський РАГС у палаці Бутримовичів
  • 1939 — 35,9 тис. людей.
  • 1959 — 41,5 тис. людей.
  • 1974 — 77,1 тис. людей.[18]
  • 1986 — 112,6 тис. людей.
  • 1993 — 123 тис. людей.[19]
  • 1996 — 130 тис. людей.[20]
  • 2000 — 132,6 тис. людей.
  • 2006 — 129,9 тис. людей.
  • 2007 — 131,0 тис. людей.
  • 2008 — 130,8 тис. людей.
  • 1 січня 2009 — 131,2 тис. людей.[21]

Згідно з даними перепису 1999 року в Пінську проживає більше 85 % білорусів, біля 9 % росіян, 3,5 % українців, 1 % поляків, 0,15 євреїв.[22]

Освіта[ред.ред. код]

Поліський державний університет

У Пінську функціонують 35 дитячих дошкільних установ. Діють 3 позашкільні установи: Міський екологічний центр молоді, Центр технічної і художньої творчості молоді, Центр дитячого і юнацького туризму.

У місті працюють 14 загальноосвітніх шкіл і 3 гімназії, окрім того 2 музичні школи, дитяча хореографічна школа, школа образотворчого мистецтва. У сфері середньої спеціальної освіти представлені сім середніх спеціальних наукових закладів. У сфері вищої освіти — Поліський державний університет.

Середня спеціальна освіта[ред.ред. код]

Медицина[ред.ред. код]

У Пінську розміщена низка спеціалізованих установ охорони здоров'я. У місті діє УЗ «Пінська центральна поліклініка» (1 філія), УЗ «Пінська центральна лікарня» (1 філія), УЗ «Дитяча лікарня» (1 філія), УЗ «Міжрайонний пологовий будинок» (2 філії), УЗ «Стоматологічна поліклініка» (1 філія).

У місті представлені філіями: «Міжрайонний шкірно-венерологічний диспансер», «Міжрайонний психоневрологічний диспансер», «Міжрайонний протитуберкульозний диспансер», «Міжрайонний наркологічний диспансер», «Станція переливання крові», «Спеціалізований будинок дитини», «Станція швидкої медичної допомоги».

Міська лікарня в Пінську — одна з найстарших в Білорусі: в 2007 році вона відзначила своє 175-річчя.

Здійснює державний санітарний нагляд за забезпеченням санітарно-епідемічного благополуччя населення ДУ «Пінський зональний центр гігієни та епідеміології».

Культура[ред.ред. код]

Поліський драматичний театр

У Пінську функціонують міський Дім культури, Палац культури «Трикотажник», Дім культури ЗАТ «Пінськдрев», державний Музей Білоруського Полісся, міський парк культури і відпочинку, Поліський драматичний театр, міська кіновідеомережа (кінотеатр «Перемога», відеотека), кіновідеопрокат, міська концертна зала. У місті працюють театр-студія «Діоген» і народний молодіжний театр «Візаві».

Діє централізована бібліотечна система, у яку входять: центральна бібліотека для дорослих, дитяча бібліотека і сім філій з загальним книжковим фондом у 600 тисяч примірників. У 1986 році побудована дитяча бібліотека, у фондах якої більше 100 тисяч книг.[23]

У місті налічується більше 100 колективів художньої самодіяльності: хорові, хореографічні, театральні, інструментальні, вокальні, естрадно-циркові. 34 колективи мають звання «народних» і «взірцевих». Діє 5 навчальних закладів, в яких вчится понад 1,5 тисячі люду, дитячі музичні школи № 1, № 2, дитяча хореографічна школа, дитяча школа образотворчого мистецтва.[24]

Раз у два-три роки наприкінці весни — початку літа в Пінську проходить Міжнародний фест фольклору «Поліський хоровод». У останній місяць зими в Пінську традиційно проходять творчі зустрічі під загальною назвою «Лютневі музичні вечори». Раз на два роки у квітні проходить традиційне свято гітарної музики «Королівська фієста». Також раз на два роки в травні проходить музичне свято «Віват, баян!». Влітку чи на початку весни на околицях Пінська проходить міжнародний мотофест «Пінськ».[25]

Спорт[ред.ред. код]

Шахово-шашковий клуб

У Пінську знаходиться Спеціалізована дитячо-юнацька школа олімпійського резерву з веслувальних видів спорту, вихованці якої — олімпійські чемпіонки 1996 р. Тамара Давиденко, Ярослава Павловіч. Три чемпіонати Європи з мотаболу приймав за останні півтора десятиліття спортивний комплекс БілОСТТ.

Станом на 1 січня 2003 року в місті налічується 128 спортивних споруд, у тому числі 3 стадіони з трибунами, 50 спортивних залів, 2 басейни, 11 міні-басейнів, 38 пристосованих помешкань.[26] У спортивних школах міста займаються біля 30 тис. юних спортсменів із 15 видів спорту.[27]

Пінськ — одне з найкращих спортивних міст Білорусі, у 2009 році зайняло 2 місце в цій номінації.[28]

У місті працює шахово-шашковий клуб.

Спортивний комплекс «Хвиля»[ред.ред. код]

Універсальний спортивний комплекс «Хвиля» займає площу 32740 м² і об'єднує в собі футбольний стадіон з трибунами, медично-відновлювальний центр, льодову арену, басейни і універсальну спортивну залу. Одночасно його можуть відвідувати більше 5000 людей. Спортивна будова являє собою 2-3-поверховий комплекс з об'ємів різних форм та розмірів.

Льодова арена «Хвилі» введена в експлуатацію 29 грудня 2007 року. Унікальність її в тому, що тут вперше встановлені гнуто-клеєні дерев'яні арки під дахом, які раніше ніде в Білорусі не застосовувались. Основні параметри арени відповідають європейським стандартам: ширина льодового покриття — 29 м, довжина — 60 м. Загальна площа — 8450 м², кількість глядачів — понад 600 людей.

Басейни призначені не тільки для студентських занять, але й для всіх жителів Пінська. При необхідності змагання можуть спостерігати біля 500 людей. Стадіон забезпечений сучасним інженерним обладнанням, його трибуни розраховані на понад 3000 глядачів.[29]

Футбольний клуб «Хвиля-Пінськ»[ред.ред. код]

У місті є власний футбольний клуб «Хвиля» (заснований в 1987 році, називався «Комунальник» (19891996), «Пінськ-900» (19972005)). Домашні ігри проводять на стадіоні «Хвиля» (3100 місць). Срібний призер чемпіонату Білорусі в першій лізі, а також чотириразовий бронзовий призер чемпіонату Білорусі. За 18 сезонів, проведених у чемпіонатах і Кубках Білорусі, «Хвиля» зіграла 497 матчів: 238 перемог, 94 нічиї, 165 поразок, різниця м'ячів 806:597 (станом на 1 січня 2009 р.).[30]

Мотобольний клуб «Автомобіліст»[ред.ред. код]

Найтитулованіший клуб Білорусі. Команда заснована в 1979 році. Сімнадцятиразовий чемпіон Білорусі, шестиразовий срібний призер. 16 разів ставав володарем кубка Білорусі, срібний призер чемпіонату Східно-Європейської ліги 2007 року. Бронзовий призер 2006 року.[31]

Забудова[ред.ред. код]

Файл:Lenina-pinsk.jpg
вул. Велика Францисканська (тепер Леніна)

На початку XVII ст. у Пінську починає формуватись центр міста. Основу внутрішнього планування міста становили вулиці. Джерелами для їхніх назв ставали власні імені князів та міщан, географічні назви, природні умови місцевості, ремісничі заняття частини міщан, національна приналежність жителів. Ще з XVI ст. відомі окремі пінські вулиці: Велика Спаська, Замкова та ін.. Вулиці мостили деревом, що було дуже важливо в умовах великої заболоченості міста. Бруківка на центральних вулицях Пінська з'явилася наприкінці XIX ст. У місті збереглася частина її стародавньої радіально-півколової плановки.

Економіка[ред.ред. код]

Ресторація «Пінська шляхта»

В місті працюють понад 50 промислових підприємств. Для розвитку економіки міста трудяться 57 000 людей, з них майже 20 тисяч в промисловості. У Пінську діють 20 спільних і 4 іншоземних підприємств.

Провідними галузями в економіці міста є: лісова і деревообробна промисловість (37,2 % в межах міста), легка промисловість (27,8 %), харчова (17,1 %), машинобудівництво та металообробка (11,8 %), борошномельно-круп'яна і комбікормова промисловість (4,2 %). Працюють підприємства хімічної, мікробіологічної, поліграфічної та інших галузей[32].

Пінськ — місто-експортер. На частку промислових підприємств припадає майже 98 % експорту. Більше 45 % продукції, що випускається в місті, відправляється на експорт в 35 країн далекого та близького зарубіжжя. У 2008 році обсяг експорту склав 210 млн дол. США, позитивне зовнішньоторгівельне сальдо склало 61 млн дол. США. Одним з найважливіших економічних партнерів міста є Російська Федерація, на частку якої припадає 72,1 % експорта.[32]

Транспорт[ред.ред. код]

Пінськ — великий залізнодорожній, автомобільний, річний транспортний вузол. Працюють два автопарки (пасажирський та вантажний), декілька автомобільних баз. Експлуатацією річки Піни займається РУЕСП «Дніпро-Бузький водний шлях».

Громадський транспорт у Пінську представлений автобусами і маршрутними таксі. Автобусна мережа Пінська відкрилася 10 серпня 1946 року і налічує тепер 21 маршрут. Рухомий склад — головно автобуси МАЗ-105, МАЗ-107,МАЗ-103 і Ikarus-280. Щодня на міські маршрути виходять понад 120 автобусів. Приміські і міжміські автобусні сполучення здійснюється з пінського автовокзалу. Автобусними маршрутами Пінськ сполучається з Берестем, Гродно, Мінськом і іншими великим містами Білорусі.

Залізнодорожня станція «Пінськ» відкрилася в 1884 році. Залізнодорожніми маршрутами Пінськ сполучений з багатьма містами Білорусі, України та Росії. Потяги далекого прямування ходять через Пінськ до Мінська, Смоленська, Москви, Гомеля, Вітебська, Києва, Сімферополя. Через місто проходять маршрути приміських поїздів: Берестя — Лунинець, Дрогичин — Лунинець та інші.

Інформація для туристів[ред.ред. код]

Краєвид з мосту через Піну

Пінськ — друге в Білорусі місто за кількістю збережених пам'яток архітектури після Гродно.[Джерело?]

Протягом століть у Пінську зводили громадські і культові споруди, у яких не тільки зберігалися місцеві традиції і риси поліської архітектури попередніх епох, але й використовувалися досягнення європейської архітектури. Численні війни та повстання, що пройшли через Пінськ, знищили більшість культурної спадщини міста.

Пінськ — перспективний центр туризму Білорусі міжнародного значення. У колишньому монастирі єзуїтів розташований Музей білоруського Полісся.

Готелі[ред.ред. код]

Колегіум єзуїтів
  • «Аеліта»
  • «Прип'ять»
  • «Спорт»

Пам'ятки археології[ред.ред. код]

  • Городище древнього Пінська.

Пам'ятки природи[ред.ред. код]

  • Парк Лещанський (закладений у XVIII столітті)

Історико-архітектурні цінності[ред.ред. код]

  • Колишній костьол бернардинів, тепер церква святої Варвари (1786)
  • Історична забудова міста (XIX–XX століть)
  • Колегіум єзуїтів (1635–1675)
  • Каплиця (XVII ст.)
  • Костьол святого Карла Барамея (1770–1782)
  • Костьол Успіння Пресвятої Діви Марії (1712–1730)
  • Кляштор францисканців (XVIII ст.)
  • Палац Бутримовичів (1784–1790)
  • Синагога (1900)
  • Садиба Осмоловських (XIX–XX стст.)

Втрачена спадщина[ред.ред. код]

  • Каплиця святого Георгія (поч. XX ст.)
  • Костьол Матері Божої Скорботної(1820)
  • Костьол Пресвятої Діви Марії (1635)
  • Костьол святого Домініка (1787)
  • Кляштор бернардинів (XVIII ст.)
  • Кляштор кармелітів (1734)
  • Монастир Богоявлення Господнього (1596)
  • Велика синагога (1506)
  • Церква святого Федора (XII ст.)
  • Церква святого Миколая (1823)

Галерея[ред.ред. код]

Міста-друзі[ред.ред. код]

Видатні особистості[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. а б Древнерусские летописи о Пинске
  2. Францисканский монастырь и костел — архитектурный памятник XVI–XVIII веков
  3. Писцовая книга Пинского и Клецкого княжеств.
  4. «В красном поле — золотой лук…»
  5. Отечественная война 1812 года на Пинщине.
  6. Железная дорога Пинск-Лунинец.
  7. Пінск // Целеш, В. Гарады Беларусі на старых паштоўках. — Мн. : Беларусь, 2001. С. 209
  8. Informator m. Pinska. rok 1936.
  9. а б Пинск в годы великой отечественной…
  10. Т. М. Прокопович, Атлас географии Беларуси. — РУП «Белкартография», Минск, 2004. С. 14
  11. Т. М. Прокопович, Атлас географии Беларуси. — РУП «Белкартография», Минск, 2004. С. 16
  12. Река Пина
  13. а б в г Pinsk // Slownik geograficzny Krolestwa Polskiego i innych krajow slowianskich. Tom VIII, s. 174
  14. Энциклопедический словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона
  15. Pinsk // Napoleon Rouba. Przewodnik po Litwe i Bialejrusi. — Wilno, 1909; — Gdansk, 1995.
  16. История Пинска в датах // История Пинска
  17. Tadeusz Zienkiewicz. Rosyjskie zycie kulturalno-literackie w Pinsku 1918–1939 // Acta Polono-Ruthenica XII, 2007. Uniwersytet Warminsko-Mazurski w Olsztynie. ISSN 1427-549X. S. 8
  18. Большая советская энциклопедия
  19. Большой Энциклопедический словарь
  20. Энциклопедический словарь
  21. У 14 гарадах Беларусі колькасць насельніцтва перавышае 100 тыс. чалавек Наша Нива, 26 березня 2009
  22. Т. М. Прокопович «Атлас географии Беларуси». — Минск: РУП «Белкартография», 2004. С. 32
  23. Пинск — город для человека // Электронный Пинск
  24. Пинск. Культура и искусство // Пинский городской портал
  25. Столица Белорусского Полесья // Интерфакс
  26. Пинск // Регионы Брестской области
  27. Пинск — один из лучших спортивных городов Беларуси // Президент Республики Беларусь
  28. Александр Лукашенко посетил Пинский и Столинский районы Брестской области
  29. Пинская «Волна»
  30. Визитка ФК «Волна»
  31. История МК «Автомобилист»
  32. а б Инвестиционный паспорт г. Пинска

Посилання[ред.ред. код]