Піонерський рух

Зовнішні відеофайли
	Гімн Піонерського руху

Емблема піонерської організації СРСР

Піоне́рський рух — рух дитячих комуністичних організацій в СРСР та інших країнах.

Створений за зразком скаутського руху, піонерський рух відрізнявся від нього за суттєвими аспектами: система мала всеосяжний державний характер і ставила собі на меті ідеологічну індоктринацію дітей та їхнє виховання в якості громадян, цілковито відданих комуністичній партії та радянській державі. При цьому слід зазначити, що, по мірі еволюції руху, роль спадщини скаутингу в ньому падала (що добре прослідковується на еволюції піонерського табору від типу спортивно-туристичного наметного табору до типу санаторного комплексу)^[1]. Серед окремих розбіжностей зі скаутським рухом можна зазначити відсутність окремих організацій для хлопчиків і дівчат.

Зміст

1 Історія
2 Дитячі та юнацькі комуністичні організації
3 Структура піонерської організації
4 Країни, де існували піонерські організації
5 Країни, де існують піонерські організації
6 Кінофільми про піонерів
7 Піонери у філателії
8 Примітки
9 Джерела

Історія [ред.]

Групове фото радянського піонерського загону

Радянська піонерська форма 1970-их років, Державний історичний музей

В СРСР піонерська організація була створена рішенням Всеросійської конференції комсомолу 19 травня 1922 року. До 1924 року піонерська організація мала ім'я Спартака, а після смерті Леніна отримала ім'я останнього.

Первинно піонерські загони створювались в якості організацій при міських Будинках виховання, свого роду прообразах майбутніх Будинків піонерів. Приймали індивідуально, але іноді в піонерські загони реорганізовувались загони скаутів, що існували.

У 1925–1926 роках піонерські організації стали усюди формуватись на базі шкіл. До початку 1925 року в СРСР за офіційними даними налічувалось до 1,5 мільйонів піонерів^[2].

Піонерська організація в СРСР була масовою. В піонери як правило приймались діти, починаючи з 9-річного віку (зазвичай у 3-4 класах радянської середньої школи) та перебували в ній до 13-14-річного віку, коли починався прийом до лав комсомолу. В першу чергу піонерами ставали відмінники й активісти, потім — решта дітей. Формально прийом здійснювався на добровільних засадах, однак у 1950-1980-их фактично всі школярі після досягнення відповідного віку приймались у піонери. Не брали в піонери рідко, зазвичай тільки відчайдушних хуліганів. Траплялись відмови за релігійними міркуваннями^[3].

У 1980-их роках було запроваджено своєрідний проміжний ступінь між піонерами й комсомольцями — звання «старший піонер», яке надавалось найбільш активним піонерам після досягнення ними 12-13-річного віку. Однак це була вже суто формальність й широкого поширення в СРСР вона не набула.

З піонерами в СРСР були пов'язані піонерські табори — місця масового літнього відпочинку дітей, будинки й палаци піонерів — будинки творчості дітей. Видавалась газета — «Піонерська правда».

Найвідоміші піонерські табори зазвичай розміщувались на морському узбережжі — це всесоюзні: «Артек» (Крим) та «Океан» (Далекосхідне узбережжя Тихого океану), всеросійський табір «Орлятко» (Кавказьке узбережжя) й республіканський табір «Молода гвардія» (Одеська область, УРСР).

У піонерів проводились різноманітні організаційні заходи: огляди, концерти, спортивні змагання, походи. Великої популярності набула воєнізована дитяча гра «Зірниця». Однак багато таких заходів були по суті досить формальними.

У піонерів була своя форма (нагадувала скаутську). Вона складалась з обов'язкового носіння червоної піонерської краватки та піонерського значка. Була й загальна форма одягу. Вона складалась з білої (іноді блакитної) піонерської сорочки з погонами й нашивкою на рукаві й синіх брюк для хлопчиків та синьої спідниці для дівчат, влітку (особливо у літніх піонерських таборах) у хлопчиків брюки замінялись на піонерські шорти зазвичай синього кольору. У доповнення був спеціальний піонерський ремінь зазвичай світло-коричневого кольору, з пряжкою у вигляді вогнища над зіркою. В парадних випадках надягались білі шкарпетки чи гольфи. В деяких крупних піонерських таборах носіння піонерської форми було обов'язковим, а також у різних загонів запроваджувались свої модифікації піонерської форми. В школах піонери зазвичай обмежувались носінням краватки й піонерського значка зі шкільною формою.

Після розпаду СРСР і втрати привабливості комуністичних ідей, скасування фактично обов'язкового вступу дітей до ідеологічних піонерських організацій здебільшого саморозпустились. У 1990-их роках в Росії прибічниками комуністичних ідей були відтворені нові нечисленні піонерські організації.

Дитячі та юнацькі комуністичні організації [ред.]

Жовтенята — учні початкових класів
Піонери — учні середніх класів школи
Комсомольці — старшокласники, студенти, молодь до 28 років
Партія

Структура піонерської організації [ред.]

Ланка — 5-10 піонерів, керівник — ланковий піонер.
Загін — 30-40 піонерів, зазвичай клас загальноосвітньої школи, голова ради загону та його прапорний — піонер, обраний загоном.
Дружина — піонерська організація школи, 300–400 піонерів, голова ради дружини — піонервожатий чи молодий педагог-комсомолець, а його прапорний — піонер, обраний дружиною.
Районна піонерська організація — всі загони та дружини навчальних закладів району, очолює голова ради районної піонерської організації — завідувач відділом райкому або третій секретар районного комітету ВЛКРМ.
Обласна піонерська організація — всі загони та дружини, районні організації області, очолює голова ради обласної піонерської організації — завідувач відділом обкому чи третій секретар обкому ВЛКРМ.
Всесоюзна піонерська організація імені В. І. Леніна — об'єднувала всі піонерські організації СРСР, очолювала організацію Центральна Рада на чолі з секретарем ЦК ВЛКРМ (останній голова Центральної Ради — секретар ЦК ВЛКРМ Людмила Швецова).

Країни, де існували піонерські організації [ред.]

НРБ — Димитровська піонерська організація «Септемврійче» (1944) (bg:Димитровска пионерска организация „Септемврийче“)
НДР — Піонерська організація імені Ернста Тельмана (1948)
ДРВ — Піонерська організація імені Хо Ши Міна (1941).
КНДР — «Соньондан» (1946)
КНР — Піонерська організація Китаю (13 жовтня 1949)
МНР — Піонерська організація імені Сухе-Батора (1925)
Куба — Союз піонерів Куби (1964)
ПНР — Союз польських харцерів
СРР — Піонерська організація СРР (1944)
СРСР — Всесоюзна піонерська організація імені В. І. Леніна (1922)
УНР — Союз угорських піонерів (1946)
СФРЮ — Союз піонерів Югославії (1942)
ЧССР — Піонерська організація Соціалістичного союзу молоді ЧССР (1945)
Австрія — «Молода гвардія» (1946)
Ангола — «Кудіангуела!», пізніше — Організація піонерів Анголи (1963)
Афганістан — Піонерська організація Афганістану (1978)
Бельгія — Союз піонерів Бельгії (1945)
Велика Британія — Woodcraft Folk
Гвінея — Піонерська організація Гвінейської Республіки
Гвінея-Бісау — «Піонери партії ПАІГК», пізніше — «Піонерська організація Абель Джассі» (1966)
Західний Берлін — Піонерська організація Союзу вільної німецької молоді Західного Берліна (1967)
Кампучія — Піонерська організація Кампучії (1980)
Колумбія — Піонерська організація імені Хосе Антоніо Галана
Лаос — «Піонери 2 Грудня» (1975)
Мадагаскар — «Tara-Bao-Maraina» («Нова зоря») імені Жана Ралаймунгу (1977)
Намібія — «Піонерський рух СВАПО» (1980)
Конго — «Піонери Народної Республіки Конго»
Нідерланди — Uilenspiegelclub (1953–1964)
Нікарагуа — «Асоціація сандиністських дітей» (1979)
Норвегія — «Юні піонери» (1952)
Реюньйон — Піонерська організація Реюньйону (1973)
Сейшели — Піонерська організація Республіки Сейшельські Острови (1979)
Сенегал — «Піонери Сенегалу»
Фінляндія — Демократичний союз піонерів Фінляндії (1945)
Франція — «Піонери Франції» (1945)
Швейцарія — «Ті, хто біжить вперед» (1961)

Країни, де існують піонерські організації [ред.]

Піонери В'єтнаму, в пілотках, на 22-их спортивних Іграх Південно-Східної Азії (2003)

Білорусь — піонерська організація налічує 526 567 дітей і підлітків (з них 211 391 — жовтенята), в країні — 3 478 піонерських дружин (станом на травень 2007 року)^[4]
Венесуела
В'єтнам — Піонерська організація імені Хо Ши Міна (1941)
КНДР — «Соньондан» (1946)
КНР — Піонерська організація Китаю (13 жовтня 1949) — 130 мільйонів піонерів
Куба — Піонерська організація імені Хосе Марті (1964)
Молдавія: Піонерський рух в Молдавії було відновлено у 1997–1998 роках. У лавах піонерів Молдавії, станом на 2005 рік перебувало понад 6000 дітей. Найбільші загони піонерської організації діють у містах Бельці, Комрат, Кагул, Кріуляни, Унгени, Єдинці.^[5]
Росія — Союз піонерських організацій — Федерація дитячих організацій (СПО-ФДО), створений 1990 року, правонаступник Всесоюзної піонерської організації імені В. І. Леніна. Також в Росії діють безліч самостійних піонерських організацій.
Україна — Піонерська організація в Україні була створена при Комуністичній партії України.