Піонерський рух

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Емблема піонерської організації СРСР

Піоне́рський рух (піонерія) — рух дитячих комуністичних організацій в СРСР та інших країнах.

Створений за зразком скаутського руху, піонерський рух відрізнявся від нього за суттєвими аспектами: система мала всеосяжний державний характер і ставила собі на меті ідеологічну індоктринацію дітей та їхнє виховання в якості громадян, цілковито відданих комуністичній партії та радянській державі. При цьому слід зазначити, що, по мірі еволюції руху, роль спадщини скаутингу в ньому падала (що добре прослідковується на еволюції піонерського табору від типу спортивно-туристичного наметного табору до типу санаторного комплексу)[1]. Серед окремих розбіжностей зі скаутським рухом можна зазначити відсутність окремих організацій для хлопчиків і дівчат.

Завдання[ред.ред. код]

У перші роки радянської влади піонери допомагали безпритульним і боролися з безграмотністю, збирали книги і влаштовували бібліотеки, займалися в технічних гуртках, доглядали за тваринами, ходили в геологічні походи, в експедиції з вивчення природи, збирали лікарські рослини. Піонери працювали в колгоспах, на полях, охороняли врожай і колгоспне майно, писали листи в газети чи до відповідних органів влади про порушення, які помічали навколо[2].

Структура[ред.ред. код]

Піонерська організація в СРСР була масовою.

Формально прийом здійснювався на добровільній основі. Відбір кандидатів проводився відкритим голосуванням на зборі піонерського загону (зазвичай відповідного класу) або на вищому — на рівні школи — піонерському органі: на Раді дружини. В піонери як правило приймались діти, починаючи з 9-річного віку (зазвичай у 3-4 класах радянської середньої школи) та перебували в ній до 13-14-річного віку, коли починався прийом до лав комсомолу. В першу чергу піонерами ставали відмінники й активісти, потім — решта дітей. Формально прийом здійснювався на добровільних засадах, однак у 1950-1980-их фактично всі школярі після досягнення відповідного віку приймались у піонери. Не брали в піонери рідко, зазвичай тільки відчайдушних хуліганів. Траплялись відмови за релігійними міркуваннями[3].

Структура піонерської організації

  • Ланка — 5-10 піонерів, керівник — ланковий піонер.
  • Загін — 30-40 піонерів, зазвичай клас загальноосвітньої школи, голова ради загону та його прапорний — піонер, обраний загоном.
  • Дружина — піонерська організація школи, 300–400 піонерів, голова ради дружини — піонервожатий чи молодий педагог-комсомолець, а його прапорний — піонер, обраний дружиною.
  • Районна піонерська організація — всі загони та дружини навчальних закладів району, очолює голова ради районної піонерської організації — завідувач відділом райкому або третій секретар районного комітету ВЛКСМ.
  • Обласна піонерська організація — всі загони та дружини, районні організації області, очолює голова ради обласної піонерської організації — завідувач відділом обкому чи третій секретар обкому ВЛКСМ.
  • Всесоюзна піонерська організація імені В. І. Леніна — об'єднувала всі піонерські організації СРСР, очолювала організацію Центральна Рада на чолі з секретарем ЦК ВЛКСМ (останній голова Центральної Ради — секретар ЦК ВЛКСМ Людмила Швецова).

Історія[ред.ред. код]

Групове фото радянського піонерського загону
Радянська піонерська форма 1970-их років, Державний історичний музей

Після перемоги Жовтневого (листопадового — н.с.) перевороту в різних містах радянської Росії виникли дитячі організації, групи та об'єднання. Комуністична партія, враховуючи важливість дитячого комуністичного руху у вихованні підростаючого покоління, доручила комсомолу створити єдину дитячу комуністичну організацію ; в кінці 1921 ЦК РКСМ створив спеціальну комісію з вироблення програми і принципів діяльності нової дитячої організації, її статуту, девізу, законів і організаційних основ . Безпосередню участь в цій комісії брала Н. К. Крупської, яка внесла значний внесок у розвиток теорії і методики піонерського руху.

19 травня 1922 2-а Всеросійська конференція комсомолу ухвалила рішення про створення піонерських загонів. Цей день відзначається як день народження піонерії[4].

До 1924 року піонерська організація мала ім'я Спартака, а після смерті Леніна отримала ім'я останнього.

Первинно піонерські загони створювались в якості організацій при міських Будинках виховання, свого роду прообразах майбутніх Будинків піонерів. Приймали індивідуально, але іноді в піонерські загони реорганізовувались загони скаутів, що існували.

У 19251926 роках піонерські організації стали усюди формуватись на базі шкіл. До початку 1925 року в СРСР за офіційними даними налічувалось до 1,5 мільйонів піонерів[5].

Перебудова[ред.ред. код]

У 1980-их роках було запроваджено своєрідний проміжний ступінь між піонерами й комсомольцями — звання «старший піонер», яке надавалось найбільш активним піонерам після досягнення ними 12-13-річного віку. Однак це була вже суто формальність й широкого поширення в СРСР вона не набула.

Після розпаду СРСР і втрати привабливості комуністичних ідей, скасування фактично обов'язкового вступу дітей до ідеологічних піонерських організацій здебільшого саморозпустились. У 1990-их роках в Росії прибічниками комуністичних ідей були відтворені нові нечисленні піонерські організації.

Рекреація[ред.ред. код]

З піонерами в СРСР були пов'язані піонерські табори — місця масового літнього відпочинку дітей, будинки й палаци піонерів — будинки творчості дітей. Видавалась газета — «Піонерська правда».

Найвідоміші піонерські табори зазвичай розміщувались на морському узбережжі — це всесоюзні: «Артек» (Крим) та «Океан» (Далекосхідне узбережжя Тихого океану), всеросійський табір «Орлятко» (Кавказьке узбережжя) й республіканський табір «Молода гвардія» (Одеська область, УРСР).

У піонерів проводились різноманітні організаційні заходи: огляди, концерти, спортивні змагання, походи. Великої популярності набула воєнізована дитяча гра «Зірниця». Однак багато таких заходів були по суті досить формальними.

Однострій[ред.ред. код]

У піонерів була своя форма (нагадувала скаутську). Вона складалась з обов'язкового носіння червоної піонерської краватки та піонерського значка. Була й загальна форма одягу. Вона складалась з білої (іноді блакитної) піонерської сорочки з погонами й нашивкою на рукаві й синіх брюк для хлопчиків та синьої спідниці для дівчат, влітку (особливо у літніх піонерських таборах) у хлопчиків брюки замінялись на піонерські шорти зазвичай синього кольору. У доповнення був спеціальний піонерський ремінь зазвичай світло-коричневого кольору, з пряжкою у вигляді вогнища над зіркою. В парадних випадках надягались білі шкарпетки чи гольфи. В деяких крупних піонерських таборах носіння піонерської форми було обов'язковим, а також у різних загонів запроваджувались свої модифікації піонерської форми. В школах піонери зазвичай обмежувались носінням краватки й піонерського значка зі шкільною формою.

Друковані органи[ред.ред. код]

Дитячі та юнацькі комуністичні організації[ред.ред. код]

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Гімн Піонерського руху

Країни, де існували піонерські організації[ред.ред. код]

Країни, де існують піонерські організації[ред.ред. код]

Піонери В'єтнаму, в пілотках, на 22-их спортивних Іграх Південно-Східної Азії (2003)

Кінофільми про піонерів[ред.ред. код]

З фільмів, які було знято про піонерів, можна зазначити такі картини:

Піонери у філателії[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Національна педагогіка російського скаутизму
  2. Что в СССР делали пионеры, как принимали в комсомол и кто такие октябрята?
  3. Вести. Ru: Патріарх Кирило
  4. 19 мая — День рождения пионерской организации
  5. Равкін З. І. «Радянська школа у період відновлення народного господарства, 1921–1925». М., 1959. С. 207
  6. Піонери Білорусі більше не монополісти в дитячому русі (19.05.2007).
  7. Завжди готові! (19.05.2005).

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]