Порушення авторського права

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Злочин (КК України)
Порушення авторського права і суміжних прав
Загальна характеристика
Номер розділу V
Злочин проти конституційних прав і свобод
людини і громадянина
Номер статті 176
Кримінальне покарання
види і термін покарань ч.1: від 3400 до 17000 гривень Ш або до 2 років ВР, або до 2 років ПВ з К всіх примірників творів чи матеріальних носіїв комп'ютерних програм, фонограм, баз даних тощо, а також знарядь злочину, матеріалів, які використовувались для їх виготовлення
ч.2: від 17000 до 34000 гривень Ш або до 2 років ВР, або від 2 до 5 років ПВ з К ~
ч.3: від 34000 до 51000 гривень Ш або від 3 до 6 років ПВ з К ~ з ПП до 3 років або без такої
Лазерний диск, що придатний до запису у домашніх умовах — саме такі носії найчастіше використовуються для порушення прав інтелектуальної власності

Порушення авторського права (контрафакція; піратство, якщо мова йде про порушення майнових авторських прав) — дії, спрямовані на протиправне використання об'єктів права інтелектуальної власності, що належать іншим особам, умисно вчинені особою, яка розуміє протизаконний характер цих дій, з метою отримання матеріальної вигоди.

Про термін «піратство»[ред.ред. код]

Термін піратство був вперше використаний у 1603 році[1], пізніше у 1879 році англійським поетом Лордом Альфредом Теннісоном у передмові до його поеми «Історія кохання» (англ. «The Lover's Tale»), де Лорд Теннісон скаржився на розповсюджені випадки незаконного використання окремих фрагментів його твору. Приблизно в той самий час цей термін знайшов своє закріплення в офіційних документах.

Види порушень[ред.ред. код]

Аудіопіратство[ред.ред. код]

Копіювання та розповсюдження копій музичних композицій. Враховуються продаж музичних альбомів як на аудіо-касетах, так і на компакт-дисках. Також за аудіопіратство вважається й розповсюдження музичних композицій з використанням комп'ютерної мережі.

Історично, одна з перших форм компьютерного піратства. Набула особливого поширення із початком промислового виробництва аудіокасет. У колишньому СРСР піратські аудіокасети відрізнялися низькою якістю звуку, через що не набули досить великого поширення.

У мережі Інтернет обмін музичними композиціями став дійсно поширеним завдяки розвитку P2P-технологій. Існує велика кількість різноманітних пірингових мереж, що утримують мільйони користувачів та терабайти музичних композицій.

Відеопіратство[ред.ред. код]

Розповсюдження копій фільмів або телепередач на дисках, касетах та шляхом копіювання через комп'ютерні мережі. Може здійснюватись як із ціллю отримання прибутку (продаж контрафактної продукції у магазинах, або з рук), так і без (розповсюдження копій фільмів через локальні комп'ютерні мережі або інтернет, обмін дисками із друзями). Комерційна продукція такого роду відрізняється тим, що вона може з'явитися ще до офіційного виходу фільму у прокат (відомі випадки, коли у продажу з'являлись недороблені робочі версії фільмів, вкрадені у знімального гурту). Якість запису може досить вагомо поступатися ліцензійному, бо «пірати», керуючись бажанням якнайскоріше випустити фільм у продаж, випускають його «екранну» копію, що знята камерою прямо у залі кінотеатру. Зрозуміло, що якість такої копії набагато нижча за якість ліцензійної.[2]

Існує багато джерел, звідки пірати беруть копії фільмів. Найголовніші з них:

  1. Камріп (CAMRip) — таку версію знімають на звичайну, найчастіше аматорську відеокамеру безпосередньо під час перегляду фільму в кінотеатрі. Відеофайли, отримані таким методом найчастіше мають найнижчу якість серед усіх способів.
  2. Телесінк (TS, TeleSync) — метод дуже подібний до кампріпу, але для його успіху необхідне залучення працівників кінотеатрів, найчастіше операторів показу. Камеру встановлюють на триногу біля вікна, а дроти звуку вставляють безпосередньо в аудіовихід проектора. В результаті — особливо, якщо використовувалася професійна камера — виходить якісніша, ніж камріп копія фільму. Звук же майже не відрізняється від ліцензійної копії.
  3. ТВ-ріп (TV-rip), HDTV-rip — такий варіант копії беруть безпосередньо з телевізора. В даному випадку можна скопіювати тільки ті фільми, які вийшли в телепрокат. Копію найчастіше роблять за допомогою побутового відео або DVD магнітофона, зрідка з допомогою ТВ-тюнера. Якість напряму залежить від якості оцифровки та рівня початкового сигналу. Часто пірати навіть не вирізають рекламу та значок каналу. У випадку HDTV-rip якість початкових відео та звуку є дуже високою і це дозволяє перекодування у файл з більшою роздільною здатністю.
  4. Воркпрінт (WP, WorkPrint) — цю копію створюють працівники кіностудій чи технічних відділів, які залучені до створення фільму. Вони зазвичай викладають в Інтернет копію за декілька тижнів чи навіть місяців до показу. Часто вміст таких копій не збігається з ліцензійною.
  5. «Рулон» (TC, TeleCine) — тут оператори кінопоказу, які зв'язані з піратами ставлять в будці спеціальний кінодатчик. Цей пристій кріпиться до проектора і захоплює зображення «на льоту». Звук же, як і в випадку з телесінком передається напряму. Виходить зображення, яке майже не відрізнити від DVD-ріпу.
  6. «Скрінер» (DVD-Screener) — зазвичай, перед показом фільмів в кіножурнали висилається спеціальна копія фільму, щоб кіножурналісти могли написати про них статті. Деякі журналісти за матеріальну винагороду передають ці копії піратам. Якість виходить хорошою, але є багато вставок, які попереджують, що цей фільм не для масового перегляду. Інколи, кінокомпанії навмисно роблять деякі частини фільму чорно-білим кольором.
  7. DVD-ріп (DVD-Rip), BDRip — найякісніша можлива піратська копія фільму. Її роблять з ліцензійного диску і якість напряму залежить від налаштувань захоплення відео.

Піратство програмного забезпечення[ред.ред. код]

Нелегальне копіювання та розповсюдження програмних продуктів на дисках та через комп'ютерні мережі, що включає також зняття (нейтралізацію) різноманітних програмних систем захисту (варез). Для цього існує спеціальний клас програмного забезпечення — так звані англ. «cracks» (укр. кряки чи крякалки) — тобто спеціальні патчі, готові серійні номери або їх генератори для продукту, котрі знімають з нього обмеження, пов'язані з вбудованим захистом від нелегального використання.

Окрім цього існують допоміжні програми для полегшення процесу зламу — налагоджувачі, дизасемблери, редактори PE-заголовка, редактори ресурсів, розпакувальники і так далі.

Іноді піратство в непрямій формі заохочується власником авторських прав. Це є різновидом недобросовісної конкуренції. Класичним прикладом є продукт Microsoft Windows, поновлення котрої дозволяється на офіційному сайті компанії не зважаючи на очевидну нелегальність копії (станом на березень 2007 проводиться тонке розрізнення між легальною та нелегальною копією — для легальної можна робити вибірковий пакет оновлення, а для піратської — тільки автоматичне оновлення). Це робиться для того, щоб зайняти та утримувати монопольне становище на ринку. Після закінчення цієї частини слідує наступна — компанія правовласник починає у судовому або досудовому порядку вимагати від порушників гроші за використовуване програмне забезпечення, котре вони навряд чи купили б, якби воно було платним з самого початку.

Піратство комп'ютерних ігор[ред.ред. код]

Нелегальне поширення комп'ютерних ігор має свою специфіку — зазвичай в іграх застосовують специфічні види захисту, з прив'язуванням копії гри до носія (CD або DVD диску). Для здолання обмежень використовуються як зламані версії файлів, так і спеціальні емулятори зчитувачів CD або DVD дисків.

Часто пірати виконують локалізацію гри (зазвичай неякісно, тільки субтитри, без озвучування), тоді як офіційна локалізація ще не з'явилась, або взагалі ще не вийшла на території конкретної країни.

Також існує практика випуску піратських збірок, тобто запис на один носій кількох ігор, що не є розрахованими на це. Часто у цих випадках вирізаються не життєво важливі частини гри, наприклад відеоролики та озвучування персонажів.

У сфері сучасних ігрових приставок існує так звана практика «чиповки» (англ. chip — мікросхема, чип) — тобто пірати модифікують схему приставки таким чином, що вона набуває можливості виконувати піратські копії ігор.

Піратство літературних творів[ред.ред. код]

У зв'язку із появою електронних бібліотек, що безкоштовно надають доступ усім бажаючим до текстів літературних творів, їхня діяльність почала розглядатися деякими авторами та видавництвами як піратство. Не зважаючи на те, що інтернет бібліотеки зазвичай йдуть назустріч автору, та прибирають твори з відкритого доступу за їхнім проханням, у деяких випадках все ж таки доходить до судових позовів.

Біопіратство та монополізація традиційних знань[ред.ред. код]

Співвідношення піратства та плагіату[ред.ред. код]

Попри те, що і піратство, і плагіат є прикладами протиправного використання об'єктів інтелектуальної власності, мета цих двох порушень є різною. У випадку піратства порушник в першу чергу має на меті отримання матеріальної вигоди, мета створення у свідомості споживача зв'язку між порушником та об'єктом інтелектуальної власності або зовсім відсутня, або є вторинною. Дуже часто порушник може навіть запобігати ідентифікації через страх понести відповідальність за свої дії.

У випадку із плагіатом порушник в першу чергу має на меті створення у свідомості споживача зв'язку між ним та об'єктом інтелектуальної власності, права на який порушуються. Він бажає аби споживачі ідентифікували його. Мета отримання матеріальної вигоди у цьому випадку може бути присутньою але вона є другорядною адже порушник бажає отримати цю вигоду саме завдяки тому, що його ідентифікують із незаконно використаним об'єктом інтелектуальної власності.

Визначення у законодавстві України[ред.ред. код]

Кримінальний кодекс встановлює відповідальність за порушення авторських і суміжних прав у статті 176; відповідальність настає за незаконні відтворення, розповсюдження чи інше використання творів, які є об'єктом авторського права, без дозволу авторів, якщо ці дії спричинили шкоду у значному розмірі (понад 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян). Крім того, у статті 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачається адміністративна відповідальність за незаконне використання об'єктів права інтелектуальної власності. Також слід згадати статтю 164-9 КпАП, що встановлює адміністративну відповідальність за незаконне розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних, а також статтю 164-13 КпАП, яка встановлює адміністративну відповідальність за порушення законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва"[3].

Захист авторських прав в інтернеті[ред.ред. код]

Існує три основних способи захисту авторських прав в інтернеті:

  • Відправлення листів і претензій власнику сайту або хостинг-провайдеру
  • Судовий спір
  • Взаємодія з пошуковими сервісами для видалення сторінок з результатів пошуку

В Україні вже сформувалася велика судова практика по захисту авторських прав в інтернеті, при цьому найбільш складними моментами все ще залишаються:

  1. Визначення особи, винної в порушенні прав;
  2. Визначення та обґрунтування розміру шкоди, що завдана правовласнику[4].

При цьому в Україні та СНД, майже не використовується надзвичайно популярний у США інструмент: видалення сайту-порушника з пошукових результатів, за допомогою інструментів, визначених Законом США «Про авторське право в цифрову епоху» [5].

Причини піратства[ред.ред. код]

Первинною причиною піратства є надзвичайно низька матеріальна скаладова в собівартості ліцензійної продукції. Сучасні технології зробили копіювання інформації дуже простою та дешевою справою. Раніше легальні виробники мали природний захист у вигляді технологічної переваги та ефекту масштабу. Кожен міг переписати книжку вручну чи набити текст на друкарській машинці, але собівартість та якість такої копія далеко поступалися оригінальним виданням. Зараз якість «саморобних» копій цілком співставна — наприклад елементарний набір офісної техніки (комп'ютер-прінтер-біндер) дозволяє зробити аналог видання книжки в м'якій обкладинці причому собівартість буде не вище ринкової ціни. А книга є самим «матеріальним» з інтелектуальних продуктів. Що стосується програмного забезпечення чи оцифрованої музики, то різниця в якості між ліцензійним та піратським продуктом часто взагалі відсутня за величезної різниці в цінах.

Щодо вартості масової продукції, що є об'єктом прав інтелектуальної власності, то в розвинутих країнах вона визначається високою платоспроможністю попиту. Матеріальна складова в собівартості вельми незначна — не більше кількох відсотків. Таким чином основна додана вартість в подібній продукції створюється за рахунок права власності на використання. Виникає ситуація коли споживачі мають платити за продукт який (чи подібний співставної якості) можна отримати заплативши в багато разів менше якщо порушити право власності. Саме перспектива отримати надприбуток (абсолютний чи відносний у вигляді економії) і є першопричиною піратства, але слід зауважити, що пірати лише користуються з створеної тримачами прав ситуації вкрай нерівномірного перерозподілу прибутків на свою користь.

Піратство у галузі інтелектуальної власності особливо поширене у країнах з невисоким прибутком на душу населення. Основною причиною широкого розповсюдження піратства у таких країнах є неплатоспроможність населення цих країн адже ціни на піратські продукти є у десятки разів нижчими аніж ціни які встановлюють правовласники. Окрім цього піратство може сприяти забезпеченню доступу широких верств населення до інформації, поширення якої обмежене правовласниками із певної причини.

Кібер-піратство в Україні[ред.ред. код]

За даними Асоціації виробників програмного забезпечення (Business Software Alliance) в щорічному звіті «Глобальне дослідження піратства за 2011 рік» рівень кібер-піратства в Україні в 2011 році після трьох років зростання знизився на 2 п.п. до 84 %. У той же час, неліцензійне ПЗ в країні подорожчало більш ніж на 13 % в порівнянні з показником попереднього року, досягнувши рекордних $647 млн[6].

Примітки[ред.ред. код]