Пірихій

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Стопи
двоскладові
˘ ˘ пірихій
˘ ¯ ямб
¯ ˘ хорей, трохей
¯ ¯ спондей
трискладові
˘ ˘ ˘ трибрахій
¯ ˘ ˘ дактиль
˘ ¯ ˘ амфібрахій
˘ ˘ ¯ анапест
˘ ¯ ¯ бакхій
¯ ¯ ˘ антибакхій
¯ ˘ ¯ амфімакр, кретик
¯ ¯ ¯ молос
чотирискладові
¯ ˘ ˘ ¯ хоріямб, хореямб
¯ ˘ ˘ ˘ пеан, пеон

Піри́хій (грец. pyrrichios, від pyrríche — військовий танок) — в античній версифікаціїстопа з двох коротких складів /UU/.
У силабо-тонічній системі пірихієм умовно називається заміна стопи ямба чи хорея стопою з двох ненаголошених складів, рядок з пірихієм вважається пірихованим. В українському ямбі чи хореї ритмічний акцент завжди припадає на останню стопу (константа), на відміну від дактилічних та гіпердактилічних стоп, пірихій виникає завдяки чергуванню «частонаголошених» та «рідконаголошених» стоп, зумовлених хвилею вторинного ритму, яка посилюється в кінці віршового рядка, будучи заслабкою на його початку:

Не Райн, не Волга, не Дніпро, не Висла —
Його сховає вічності ріка.
Прощай — неокласичну руку стисла
Після Європ досвідчена рука.
Десь Дорошкевич з ним вітався кисло
Не раз скубла десниця Десняка.
Кінець! Мечем Дамокловим нависла
Сувора резолюція ЦК (…) (П. Филипович).

Тут основна ритмічна хвиля, «перебігаючи» від константи, доповнюється другорядною ритмічною хвилею, що починається від цезури. Більшість українських віршів силабо-тонічного ґатунку пірихована, в основі своїй ямбічна чи хореїчна.

Джерело[ред.ред. код]

  • Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — с. 549-550