Пічкур

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Піскар)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пічкур

Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Підцарство: Справжні багатоклітинні (Eumetazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Надклас: Щелепні (Gnathostomata)
Клас: Променепері (Actinopterygii)
Підклас: Новопері (Neopterygii)
Інфраклас: Костисті риби (Teleostei)
Надряд: Остаріофізи (Ostariophysi)
Ряд: Коропоподібні (Cypriniformes)
Родина: Коропові (Cyprinidae)
Підродина: Gobioninae
Рід: Пічкур (Gobio)
Cuvier, 1816
Посилання
Вікісховище: Gobio
Віківиди: Gobio
EOL: 25244
ITIS: 163657
NCBI: 27703
Fossilworks: 263678

Пічкур, або піскар[1], коблик[2] (лат. Gobio) — рід риб, що налічує понад 20 видів, з родини коропових. Найпоширеніший — пічкур звичайний (Gobio gobio). У центральній та південній Україні має назву бобир, бубирь. Також бубирем (бубирь) він називається на Сході Слобожанщини, зокрема по селах Бахмутського району (р. Бахмутка, с. Переїзна).

Поширення[ред. | ред. код]

Розповсюджений у прісних водоймах Європи та Азії, однак відсутній у водоймах Скандинавії, Піренейського, Апеннінського, півдня Балканського та Кольського півостровів. Зустрічається у водоймах з чистою, прохолодною водою та піщаним дном. Дуже чутливий до забруднення води.

Будова[ред. | ред. код]

Довжина 14 — 15 см (іноді до 22 см), вага до 80 г. Тіло веретеноподібне, довгасте у хвостовій частині. Рило подовжене, попереду ніздрями круто опускається донизу, позаду дещо роздуте. Рот унизу з добре розвиненими вусиками. Глоткові зуби дворядні. Очі невеликі, жовтуваті. Спинний та хвостовий плавці короткі. Луска велика. В боковій лінії 39 — 45 лусок. Забарвлення: спина темна, з зеленуватим відтінком; боки та черево жовтувато-сріблясті, по боках від 6 до 14 темних плям; спинний та хвостовий плавці жовтувато-сірі з дрібними темними плямами; черевні та грудні — світлі або безколірні.

Спосіб життя[ред. | ред. код]

Пічкур — придонна малорухлива риба, утворює великі зграї з особин різного віку. Влітку тримається на ділянках річок з піщаним ґрунтом, які добре прогріваються та освітлюються, восени мігрує у глибші місця, взимку залягає у ями. Активний вдень. Живиться різноманітними дрібними бентичними організмами (черви, молюски, личинки комах), частково рослинними рештками, може поїдати ікру інших видів риб.

Розмноження[ред. | ред. код]

Статевої зрілості пічкур досягає у 3 — 4 роки за ваги понад 10 г. У період нересту у самців на голові утворюються численні епітеліальні вирости. Жовта ікра (діаметром 0,6-0,7 мм) відкладається на дно піщаних перекатів. Нерест в декілька етапів, з початку травня і до кінця червня. Плодючість самиць становить від 1 до 15 тисяч ікринок в залежності від віку, ваги та довжини риб. Ікра інкрустується частками піску та мулу, що захищає її від хижаків. Інкубаційний період становить до 15 діб, залежить від температури води. Личинки, що з'являються, декілька днів не реагують на світло та лежать на дні. Личинки та молодь ведуть придонний спосіб життя.

Список видів[ред. | ред. код]

Значення для людини[ред. | ред. код]

Великого значення не мають, рибалки-аматори використовують пічкуря як живця для лову хижих риб. Іноді використовують для приготування юшки.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 541.
  2. Словник зоологічної номенклатури. Назви хребетних тварин. Mammalia. –Reptilia. –Amphibia. –Pisces. (Проєкт). Уклали М. Шарлемань та К. Татарко (Природничий відділ). Київ: ДВУ, 1927, 124+1 с.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Пескарь (рос.)