Пісковий Іван Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пісковий Іван Миколайович
Пісковий Іван Миколайович
Народився 7 лютого 1941(1941-02-07) (83 роки)
с. Хлистунівка, Городищенський район, Черкаська область, Українська РСР, СРСР
Громадянство СРСР СРСР→Україна Україна
Національність українець
Діяльність Дипломат
Alma mater Інститут міжнародних відносин МЗС СРСР
Посада Надзвичайний і Повноважний Посол України

Іван Миколайович Пісковий (нар. 7 лютого 1941, с. Хлистунівка, Городищенський район, Черкаська область, Українська РСР, СРСР) — український дипломат. Надзвичайний та Повноважний Посол України в Німеччині (1992—1994).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 7 лютого 1941 року в с. Хлистунівка Городищенський район на Черкащині. У 1960 році закінчив Городищенський сільгосптехнікум, отримав диплом агронома. Московський державний інститут міжнародних відносин (1968).

Після закінчення навчання працював агрономом в місті Новоазовськ на Донеччині. У 1961 році був призваний до лав Радянської Армії, де проходив службу в авіації, рік навчався на радіомеханіка в Могилів-Подільському. Очолював радіостанцію в місті Оранієнбург під Берліном, що обслуговувала транспортний авіаполк в складі Групи радянських військ в НДР.

У 1963 році вступив до Московського державного інституту міжнародних відносин, який закінчив з відзнакою у 1968 році.

З 1968 по 1972 — референт-стажист, секретар консульського відділу, аташе посольства СРСР в Австрії.

З 1973 по 1974 — аташе, 3-й секретар 3-го європейського відділу МЗС СРСР.

З 1975 по 1982 — 2-й, 1-й секретар посольства СРСР у ФРН.

З 1983 по 1986 — радник, завідувач сектору 3-го європейського відділу МЗС СРСР.

З 1987 по 1992 — радник посольства СРСР у ФРН.

В кінці грудня 1991 року Анатолій Зленко і Дмитро Павличко в Бонні погодили з міністром закордонних справ ФРН Ганс-Дітріх Геншером кандидатуру Івана Піскового на посаду посла України.

З 06.03.1992 по 07.06.1994 — Надзвичайний та Повноважний Посол України в Німеччині[1][2]. 24 квітня 1992 року вручив вірчі грамоти Президентові Німеччини Ріхарду фон Вайцзеккеру. Сприяв створенню мобільного зв'язку в Україні. 1 липня 1993 року вперше в Україні було встановлено мобільний зв'язок між абонентами Леонідом Кравчуком та Іваном Пісковим, розмова тривала 40 секунд, в присутності журналістів[3].

З 1994 року працював в одній із німецьких фірм, та продовжував свою роботу в почесному консульстві України в Дюссельдорфі. Деякий час займався приватним бізнесом.

Проживаючи в Москві, з 2008 року він був помічником народного депутата України на громадських засадах[4].

Дипломатичний ранг[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 135/92 Про призначення Піскового І. М. Надзвичайним і Повноважним Послом України у Федеративній Республіці Німеччина
  2. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 282/94 Про звільнення І. Піскового з посади Надзвичайного і Повноважного Посла України в ФРН
  3. ↑ Від Nokia до iPhone – історія мобільних телефонів в Україні за 30 років незалежності
  4. ↑ Посол із Хлистунівки. Архів оригіналу за 22 травня 2022. Процитовано 12 січня 2020.

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник: Посли України в ФРН
1992 - 1994 		Наступник:
Ауссем Володимир Християнович Костенко Юрій Васильович
Населення
Посли Німеччини
в Україні
Посли України
в Німеччині
Олександр Севрюк (1918) т. п. • Козій Омелян (1918) т. п. • Федір Штейнгель (1918) • Микола Порш (1918—1920) • Роман Смаль-Стоцький (1920—1923) • Микола Василько (1923) т. п. • Володимир Ауссем (1921—1923) пред. • Іван Пісковий (1992—1994) • Юрій Костенко (1994—1997) • Анатолій Пономаренко (1997—2003) • Сергій Фареник (2003—2005) • Микола Балтажи (2005—2006) т. п. • Ігор Долгов (2006—2008) • Євген Чорнобривко (2008) т. п. • Наталія Зарудна (2008—2011) • Василь Химинець (2011—2012) т. п. • Павло Клімкін (2012—2014) • Василь Химинець (2014) т. п. • Андрій Мельник (2014—2022) • Олексій Макеєв (2022—)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пісковий_Іван_Миколайович&oldid=41170722