Пісня дороги
Пісня дороги | |
|---|---|
| পথের পাঁচালী | |
 | |
| Жанр | драма |
| Режисер | Сатьяджит Рай |
| Продюсер | Government of West Bengald |
| Сценарист | Сатьяджит Рай |
| На основі | Pather Panchalid |
| У головних ролях |
Каню Баннерджі, Каруна Баннерджі, Субіру Баннерджі |
| Оператор | Subrata Mitrad[1] |
| Композитор | Раві Шанкар |
| Кінокомпанія | Government of West Bengald |
| Дистриб'ютор | Aurora Film Corporationd, Netflix, Vudu і iTunes |
| Тривалість | 125 хв. |
| Мова | бенгальська |
| Локалізація | фільм не озвучили українською мовою для прокату в Україні |
| Країна |
 Індія |
| Рік | 1955 |
| Кошторис | $14,600–31,300 |
| Касові збори | 21 000 000 $ і 134 241 $[2] |
| IMDb | ID 0048473 |
 Пісня дороги у Вікісховищі | |
 | Ця стаття містить неперекладені фрагменти іноземною мовою. |
 | Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. (травень 2017) |
«Пісня дороги» (бенг. পথের পাঁচালী, Pather Panchali) — фільм індійського режисера Сатьяджіта Рея, завдяки якому про індійське кіно дізналися в усьому світі. Знятий в 1955 року за фінансової підтримки уряду Західної Бенгалії за однойменним романом Бібхутібхушана Бандьопадхяя. Перша частина трилогії про Апу.
Сюжет[ред. | ред. код]
У 1910-х роках у Нішіндіпурі, у сільській Бенгалії, Харіхар Рой заробляє на мізерне життя як пуджарі (священник), але мріє про кращу кар'єру поета та драматурга. Його дружина Сарбаджая піклується про їхніх дітей, Дургу й Апу, а також про літнього двоюрідного брата Харіхара Індіра Тхакруна. Через їхні обмежені ресурси Сарбаджая обурюється, що їй доводиться ділити свій дім зі старим Індіром, який часто краде їжу з їхньої вже порожньої кухні. Часом насмішки Сарбаджаї стають образливими, змушуючи Індіра тимчасово ховатися в домі іншого родича. Дурга любить Індір і часто дарує їй фрукти, вкрадені в саду багатого сусіда. Одного разу дружина сусіда звинувачує Дургу у крадіжці намиста з бісеру (що Дурга заперечує) і звинувачує Сарбаджаю в заохоченні її схильності до крадіжки.
Як старший брат, Дурга піклується про Апу з материнською любов'ю, але не шкодує нагоди подражнити його. Разом вони діляться простими радощами життя: тихо сидять під деревом, розглядають фотографії в біоскопі мандрівного продавця, біжать за цукерником, який проходить повз, і дивляться джатру (народний театр) у виконанні акторської трупи. Щовечора їх радує гудок далекого поїзда. Одного разу вони біжать, щоб побачити потяг, але після повернення знаходять Індіра мертвим.
Не маючи можливості добре заробити в селі, Харіхар їде до міста шукати кращої роботи. Він обіцяє, що повернеться з грошима на ремонт їхнього напівзруйнованого будинку. Під час його відсутності сім'я все глибше занурюється в бідність, а Сарбаджая стає все більш самотнім і гірким. Одного разу під час сезону дощів Дурга надто довго бавилася під зливою, застудилася й у неї піднялася висока температура. Оскільки належної медичної допомоги немає, гарячка посилюється, і в ніч безперервного дощу та поривчастого вітру вона помирає. Харіхар повертається додому і починає показувати Сарбаджаї товар, який він привіз з міста. Мовчазна Сарбаджая валиться біля ніг свого чоловіка, а Харіхар кричить від горя, коли дізнається, що втратив дочку. Сім'я вирішує покинути батьківщину Бенарас. Коли вони збираються, Апу знаходить намисто, крадіжку якого Дурга раніше заперечувала; він кидає його в ставок. Апу з батьками виїжджають із села на возі.
У ролях[ред. | ред. код]
- Каню Баннерджі — Харіхар Рей
- Каруна Баннерджі — Сарбоджайя Рей
- Субіру Баннерджі — Апу
- Ума Дас Гупта — Дурга
- Чунібала Деві — Індіра Такрун
- Реба Деві — Седж Такрун
Манера[ред. | ред. код]
Фільм оповідає в манері, близькій до італійського неореалізму та поетичному реалізму Жана Ренуара, про дитинство хлопчика в індійському селі. Образний ряд картини, згідно з ресурсом Allmovie, витримує порівняння з роботами Гріффіта та Мурнау; діалог часом здається зайвим[3]. Особливо знаменита сцена, в якій мати проводить безсонну ніч біля ліжка хворої доньки, а буря надворі стукає в хиткі двері та розвіває легкі фіранки.
Успіх[ред. | ред. код]
За сприяння Джавахарлала Неру фільм був показаний на Каннському кінофестивалі 1956 року, де його зустріли оваціями й вшанували нагородою «Найкращий людський документ року». Критики писали про молодого режисера, який став обличчям індійського кінематографа:
Його нехитре око бачить життя і людей. Композиція його кадрів настільки віртуозна, що її можна порівняти з манерою небагатьох видатних режисерів у всій історії світового кіно … Але не в ракурсах камери і не в монтажі планів криється головний секрет його успіху. Сила Рея — в тій легкості, з якою він проникає в саме нутро своїх героїв і показує, що відбувається в їх умах і серцях[4].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ http://www.nytimes.com/movies/movie/37409/Pather-Panchali/details
- ↑ Box Office Mojo — 1999.
- ↑ / cg / avg.dll? p = avg & sql = 1:37409 ~ T1 Movies and Films Database — Movie Search, Guide, Recommendations, and Reviews — AllRovi <! — Заголовок доданий ботом -->
- ↑ Рей Сатьяджит, Біографія, історія життя, творчість, письменники, ЖЗЛ, музика, біографії <! — Заголовок доданий ботом -->
Посилання[ред. | ред. код]
- Пісня дороги на сайті IMDb (англ.)
- Пісня дороги на сайті AllMovie (англ.)
|
