Пісня про Нібелунгів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Пісня про Нібелунгів»
Nibelungenlied2.jpg
Оригінал Das Nibelungenlied
Жанр епос
Автор невідомий автор
Мова німецька мова
Написаний кінець XII — початок XIII століття

«Пі́сня про Нібелу́нгів» (нім. Das Nibelungenlied) — середньовічна німецька епічна поема, написана невідомим автором наприкінці XII — початку XIII століття. Належить до числа найвідоміших епічних творів людства. У ній розповідається про одруження драконоборця Зігфрида з бургундською принцесою Кримхільдою, його смерть з причини конфлікту Кримхільди з Брунгільдою, дружиною її брата — Гунтера, а потім про помсту Кримхільди за смерть чоловіка.

Зміст[ред.ред. код]

Генеалогічне дерево персонажів

Зміст її зводиться до 39 частини (пісень), що мають назву «авентюр».

1-а авентюра[ред.ред. код]

В Бургундії, у Вормсі на Рейні, під захистом своїх братів-королів Гунтера, Гернота й Гізельхера жила юна Кримхільда. Вона була прекрасна собою та чиста душею, й кожен витязь, побачивши її, мріяв вже лише про неї. Якось наснилось їй, немов у її домі прижився вільний сокіл; аж раптом на нього спускаються два орли та закльовують його на смерть.

Сильно засмучена, Кримхільда розповідає сон своїй матері. «Сокіл, — пояснює та, — означає благородного чоловіка; не приведи Боже, щоб він рано покинув тебе!». Але Кримхільда не хоче й чути про заміжжя: «Я збережу свою молодість і красу, щоб не довелось сплачувати стражданням за любов».

Зігфрид

2-а авентюра[ред.ред. код]

В цей час у Нідерландах, на нижньому Рейні в столиці Ксантені, жив королевич Зігфрид, син Зиґмунда й Зиглінди, який ще юнаком прославився численними подвигами. Він мав гарну зовнішність та сильний дух і був до вподоби будь-якій красуні. Коли настав час посвячувати сина в лицарі, Зиґмунд влаштував семиденне щедре свято й хотів передати йому свою корону, але Зігфрид відмовився, обіцяючи оберігати своїм мечем рідну землю.

3-я авентюра[ред.ред. код]

До Зігфрида дійшла звістка про красу Кримхільди; він вирішує відправитись до Вормсу просити її руки. Батьки з ваганнями погоджуються відпустити його, оскільки їм відомі могутність та зверхність бургундів; попри це, Зігфрид їде, з невеликою свитою (12 витязів). На сьомий ранок він прибув до Вормсу й під'їхав до королівського палацу; але ніхто не впізнав прекрасного витязя.

Королі посилають за найсильнішим своїм васалом Хагеном, який знає всі чужі землі. Хаген теж ніколи не бачив Зігфрида, але здогадався, що це відомий переможець нібелунгів, що відібрав у карлика Альберіха плащ-невидимку; він же вбив страшного дракона Фафніра й скупався у його крові, від чого шкіра його стала невразливою, як ріг. «Я раджу прийняти його якнайкраще, щоб він не був невдоволеним», — радить Хаген.

Зігфрида зустріли з великими почестями, незважаючи на його різкість, й він незабаром наладив дружні стосунки зі своїми хазяями. Задля знаменитого гостя влаштовують веселі свята й турніри. Так проходить цілий рік, упродовж якого Кримхільда часто милувалась з вікна Зігфридом; але витязь, незважаючи на все своє бажання, не мав можливості бачити її.

4-а авентюра[ред.ред. код]

Король саксів Людегер, разом з датським королем Людегастом, оголосили війну бургундам. Зігфрид запропонував замінити Гунтера; з тисячею відбірних бургундських витязів і зі своїми супутниками вирушив він у похід і після декількох блискучих перемог взяв у полон обох королів.

Коли посланець з цією звісткою прибув до Вормсу, Кримхільда потайки покликала його до себе, щоб довідатись про подвиги Зігфрида. Гунтер запрошує переможців на свято. Зігфрид хотів поїхати, але лишається заради Кримхільди.

5-а авентюра[ред.ред. код]

На Трійцю розпочалось свято, на яке з'їхались витязі з близьких та далеких країн. До гостей мала з'явитись і Кримхільда з матір'ю.

Гунтер підвів Зігфрида до сестри; той по лицарському вклонився їй; вони потайки поглянули одне на одного, та їх миттєво охопило кохання. По обідні Кримхільда стала дякувати йому за допомогу братам. «З кохання до вас я служив їм», — відмовив Зігфрид. 12 днів тривало свято, й Кримхільда щодня виходила до гостей.

Коли вони стали роз'їжджатись, хотів поїхати й Зігфрид, але Гізельхер без зусиль вмовив його лишитись.

6-а авентюра[ред.ред. код]

Змагання в силі при дворі Брунгільди

В цей час за морем жила королева Брюнхільда, діва чудесної краси та сили. Багато-хто домагався її кохання, але вона вирішила належати лише тому, хто переможе її у воєнних іграх; переможений підлягав смерті. З нею й надумав одружитись Гунтер.

Зігфрид спочатку намагався відмовити його, але потім обіцяв йому своє сприяння з метою, щоб Гунтер віддав за нього Кримхільду. Зігфрид та Гунтер у супроводі Хагена й Данкварта, вирушили кораблем до Ізенштейну, замку Брюнхільди. Кораблі було зібрано нашвидкуруч, оскільки бажання Гунтера оволодіти Брюнхільдою було спонтанним, і кораблів було три.

7-а авентюра[ред.ред. код]

Брюнхільда лагідно зустрічає Зігфрида й питає того про ціль прибуття. «Я, — відповідає Зігфрид, — васал короля Гунтера, який приїхав сватати тебе».

Почались приготування до випробування. Щит Брюнхільди був таким тяжким, що його ледве внесли вчотирьох; приносять спис і камінь, який могли підняти лише 12 чоловік. Гунтер жахнувся; проте Зігфрид поспішив до нього на допомогу, надягнувши плащ-невидимку; Гунтер лише робив відповідні жести, а Зігфрид за нього показував свою надзвичайну силу. Брюнхільду переможено й вона має стати дружиною Гунтера.

Зігфрид від'їжджає до країни нібелунгів.

8-а авентюра[ред.ред. код]

Звідти Зігфрид привозить 1000 мужів як свиту для Гунтера; Гунтер з нареченою вирушають додому.

9-а авентюра[ред.ред. код]

З дороги Зігфрид їде до Вормсу, щоб попередити королеву й Кримхільду.

Шлюбна ніч Гунтера (Генріх Фюсслі, 1807)

10-а авентюра[ред.ред. код]

Після прибуття додому, Гунтер виконав обіцянку: Кримхільда була заручена із Зігфридом, їх посадили навпроти короля й королеви. Побачивши їх поряд, Брюнхільда почала гірко плакати; коли Гунтер спитав її про причину сліз, вона сказала: «Я плачу про Кримхільду, яку ти віддаєш за васала; вічно буду я у скорботі, що її так принижено».

У шлюбному покої Брюнхільда ще раз бореться з Гунтером, який цього разу без допомоги, змушений здатись, його було зв'язано й підвішено на цвях. Другого дня він розповідає про це Зігфриду; той знову надягає плащ-невидимку, знову перемагає Брюнхільду й бере в неї пояс та каблучку, які дарує Кримхільді. Визнавши Гунтера своїм чоловіком, Брюнхільда була позбавлена своєї надзвичайної сили (за середньовічною літературною традицією Діва-воїтелька, втрачаючи невинність, втрачала й свою воїнську силу, стаючи звичайною жінкою).

11-а авентюра[ред.ред. код]

Після закінчення весільних свят, Зігфрид з дружиною вирушив на батьківщину, де батько віддав йому корону. Минуло 10 щасливих років. Кримхільда народила Зігфриду сина, який, на честь дядька, отримав ім'я Гунтера, як і син Гунтера отримав ім'я Зігфрида. Зігфрид багатший за всіх королів, оскільки йому належить незліченний скарб нібелунгів.

12-а авентюра[ред.ред. код]

Брюнхільда вважає себе ображеною тим, що Зігфрид не прибуває до двору бургундського, подібно до інших васалів.

Гунтер спершу намагається заспокоїти її словами, але потім відправляє посланців до Зігфрида, щоб запросити його на свято. Зігфрид приймає запрошення й щедро обдаровує послів. Коли вони після повернення показують свої подарунки, Хаген висловлює бажання, щоб скарб нібелунгів коли-небудь перейшов до землі бургундів.

13-а авентюра[ред.ред. код]

Зігфрид приїжджає до Вормсу в супроводі дружини, старого-батька та численної свити. Їх прийняли з великими почестями.

14-а авентюра[ред.ред. код]

Сварка королев

Десять днів тривали свята й лицарські ігри; одинадцятого дня обидві королеви сиділи разом, й Кримхільда почала вихваляти Зігфрида. «Він усе-таки лише васал Гунтера, — відповідала Брюнхільда; — він сам сказав це, коли твій брат сватав мене». Кримхільда просить її припинити такі образливі слова: хіба ж брати видали б її за васала? Суперечка розпалюється; Кримхільда, у гніві, вигукує, що доведе їй того ж дня, що вона не дружина васала, а така ж королева, і увійде першою до церкви.

Брюнхільда очікує на суперницю біля собору, й коли та наближається, вона голосно наказує їй зупинитись, оскільки служниця не повинна входити перед господинею. «Ти б краще мовчала, — каже їй Кримхільда. — Зігфрид підкорив тебе для Гунтера, він же й позбавив тебе цноти», — й проходить вперед.

По обідні Брюнхільда вимагає від Кримхільди доказів; та показує їй каблучку й пояс. Відбувається з'ясування між Зігфридом й Гунтером: перший клянеться, що не казав дружині нічого подібного й обіцяє провчити її, але й Гунтер має заборонити Брюнхільді вести себе так різко.

Побачивши сльози своєї королеви, Хаген обіцяє помститись за неї Зігфриду. Йому вдається залучити на свій бік багатьох бургундів і самого Гунтера; лише Гізельхер вважає цю жіночу сварку надто нікчемною, щоб такий герой, як Зігфрид, втратив життя. За порадою Хагена, розпускають брехливі чутки про війну з данцями, що начебто загрожує Гунтеру.

15-а авентюра[ред.ред. код]

Зігфрид одразу пропонує допомогу бургундам. Хаген йде до Кримхільди попрощатись; та просить його оберігати Зігфрида у битві; коли він купався в крові дракона, листок впав йому межи плечі, й саме туди можна вразити його; за пропозицією Хагена, вона нашиває на це місце шовковий хрестик. Після виступу в похід несправжні датські посли оголошують, ніби їхній король просить миру; Гунтер, у підробній радості, влаштовує велике полювання.

Смерть Зігфрида

16-а авентюра[ред.ред. код]

Кримхільду мучить зловіще передчуття, наслідок віщих снів; Зігфрид заспокоює її ласками та їде. Після полювання, де Зігфрид перевершив всіх відвагою та силою, мисливців мучить спрага, а вина немає, за розпорядженням Хагена, який і пропонує бігти навипередки до джерела. Зігфрид прибіг першим, але не став пити раніше за Гунтера. Коли той напився, нахилився до води й Зігфрид; тоді Хаген завдав йому списом смертельного поранення у місце, позначене хрестиком. Звівся на ноги Зігфрид і, не знайшовши іншої зброї, вдарив Хагена щитом з такою силою, що той впав на землю. Впав і Зігфрид; гірко звинувачував він бургундів у зраді; всі були збентежені, й лише Хаген пишався своєю справою, яка повернула першість бургундам. Згадуючи про свою дружину, Зігфрид доручив її братській любові Гунтера й незабаром помер. Дехто пропонував звернути вбивство на розбійників; але Хаген не захотів цього й узявся доставити труп до порогу Кримхільди.

Поховання Зігфрида

17-а й 18-а авентюри[ред.ред. код]

Жахливим було горе нещасної вдови, й великою була печаль нібелунгів; Кримхільда вмовила їх поїхати, не намагаючись помститись за героя. Старий Зиґмунд кликав її з собою, але вона відмовилась і лишилась у Вормсі.

19-а авентюра[ред.ред. код]

Кримхільда жила в усамітненні недалеко від місця, де було поховано Зігфрида, й молилась за упокій його душі; граф Еккеварт віддано служив їй. Щоб оволодіти багатством нібелунгів, Хаген порадив Гунтеру помиритись із сестрою; за допомогою Гернота й Гізельхера справа облаштувалась, й вона погодилась перевезти величезний скарб нібелунгів — він належав їй, як Morgengabe (післявесільний подарунок чоловіка) — до Вормсу. Кримхільда стала щедро роздавати бідним та багатим свої скарби, що прихилило до неї серця багатьох лицарів, і Хаген почав боятись, що це послугує для нього причиною загибелі. Тому він опустив скарб до Рейну, й королі дали клятву не відкривати нікому, де заховано скарб, допоки живий хоч один з них: нова образа Кримхільді.

Хаген кидає золото до Рейну. Статуя у Вормсі

20-а авентюра[ред.ред. код]

Вже 13 років сумувала Кримхільда, коли помирає господиня Хельха, дружина короля гунів Етцеля, й друзі вказують йому на вдову Зігфрида, як на гідну його наречену. Рюдігера, маркграфа бехларенського, відряджають на Рейн, щоб просити її руки. Брати з радістю приймають пропозицію; один лише Хаген не передбачає для бургундів нічого доброго від цього шлюбу; але на нього не звертають уваги. Кримхільда спочатку не хоче й чути про нового чоловіка, до того ж язичника, та коли Рюдігер потайки обіцяв помститись за неї всім її ворогам, її осяйнула думка відплатити Хагену за його образи, погодилась стати дружиною Етцеля й вирушила у далеку подорож.

Зустріч Кримхільди та Етцеля. Скульптурна група в Тулліні

21-а й 22-а авентюри[ред.ред. код]

Етцель зустрічає Кримхільду на дорозі, й вони разом вирушають до Відня, де святкують весілля з нечуваним блиском. Але Кримхільда сумна й мовчазна серед галасливих святкувань: вона згадує про минуле щастя.

23-я авентюра[ред.ред. код]

Триває 13-й рік з часу весілля; у Кримхільди від Етцеля вже 6-річний син Ортліб (хрещений на її вимогу). Вона звертається до чоловіка з проханням запросити в гості її родичів, «інакше народ подумає, що я вигнанка чи не маю роду». Етцель негайно відсилає своїх музик, Вербеля й Свеммеля, до Вормсу, кликати в гості Гунтера та його васалів. Кримхільда доручає їм особливо постаратись, щоб приїхав Хаген.

24-а авентюра[ред.ред. код]

Отримавши запрошення, бургунди починають готуватись в дорогу. Хаген не хоче їхати, нагадуючи, що Кримхільда ніколи не пробачить їм своїх образ; але Гізельхер каже йому, що він може лишитись, якщо боїться за своє життя; після цього й Хаген дієво клопоче про поїздку й обирає витязів для охорони.

25-а авентюра[ред.ред. код]

Одруження Гізельхера з дочкою Рюдігера

1000 лицарів, не враховуючи 60 відбірних бійців, та 9000 слуг вирушають з бургундами. Марно умовляла їх лишитись мати королів, що бачила зловіщий сон. Коли бургунди доїхали до Дунаю, що вийшов з берегів, Хаген пішов шукати перевізника й побачив віщих жінок, що купались, вони передбачили, що ніхто з бургундів, окрім королівського капелана, не повернеться додому. Коли Хаген перевозив свиту, він скинув у воду капелана, щоб не дати збутись пророцтву; але той вибрався на бургундський берег, хоча й не вмів плавати.

26-а й 27-а авентюри[ред.ред. код]

Після сутички з баварцями (за вбитого Хагеном перевізника) бургунди прибули до Рюдігера, який прийняв їх з почестями й наказав дочці привітати поцілунком королів та їх головних витязів. Коли дівчина мала поцілувати Хагена, він здався їй таким страшним, що вона зблідла від жаху. Гості пробули тут декілька днів, і Гізельхер заручився з дочкою Рюдігера.

28-а авентюра[ред.ред. код]

Бургунди, разом із Рюдігером, наближаються до двору Етцеля; Дитріх, що виїхав їм назустріч, застерігає, кажучи, що Кримхільда продовжує оплакувати Зігфрида. Коли витязі приїхали до Етцеля, гуни зібрались натовпом дивитись на могутнього вбивцю Зігфрида. Король ласкаво зустрів усіх без винятку, але Кримхільда відверто привітала одного Гізельхера; ані вона, ані Хаген не приховували взаємної ненависті.

29-а авентюра[ред.ред. код]

Королева йде до Хагена, озброєного мечем Зігфрида, докоряє та погрожує йому; він відповідає їй новим зізнанням у вбивстві Зігфрида, за образу Брюнхільди; але ніхто з людей Кримхільди не наважується напасти на нього. Далі проходить свято у палаці Етцеля.

30-а авентюра[ред.ред. код]

Фолькер б'ється з Ільзаном

Вночі люди королеви намагаються напасти на бургундів під час сну; але Хаген й могутній музика Фолькер охороняють двері зали, й гуни повертаються ні з чим.

31-а авентюра[ред.ред. код]

Вранці бургунди у повному спорядженні вирушають до обідні; потім проводяться військові ігри, а для королів та їхніх головних витязів — велике свято у палаці Етцеля, куди, на бажання Кримхільди, принесли і її сина Ортліба.

32-а авентюра[ред.ред. код]

В цей час Бледель, брат Етцеля, підмовлений Кримхільдою, нападає на людей Гунтера, що сиділи в іншій залі, очолював яких брат Хагена, Данкварт. Бледеля вбито Данквартом, але на допомогу до гунів підходять нові сили, й незабаром всіх бургундців перебито; лише скривавлений Данкварт пробився до зали, де святкували королі.

33-я авентюра[ред.ред. код]

Дізнавшись про те, що сталось, Хаген відрубав голову Ортлібу й розпочав страшне побиття гунів; Данкварт охороняв двері ззовні. Кримхільда з жахом просить Дитріха Бернського захистити її. Голос Дитріха лунає залою, як звук рога; битва на хвилину переривається. Дитріх оголошує, що не хоче брати участь у битві й вимагає для себе та своїх людей пропуску. З ним разом залишають залу Етцель, Кримхільда й Рюдігер; решта людей Етцеля перебито.

34-а авентюра[ред.ред. код]

Розгніваний докором Хагена у боягузстві, сам Етцель рветься до бою; Кримхільда стримує його й обіцяє повний щит золота тому, хто принесе їй голову Хагена.

35-а авентюра[ред.ред. код]

Іринг Датський зважується битись із Хагеном; спершу він завдає йому поранення, але потім гине від його руки; гинуть і його друзі, що бажали помститись за нього.

36-а авентюра[ред.ред. код]

До вечора втомлені бургунди просять, щоб їх випустили з зали; Кримхільда, поступаючись проханням Гізельхера, погоджується на це, але з умовою, що вони віддадуть Хагена. «Якби нас була тисяча чоловік, — вигукують вони, — ми й тоді б не видали жодного». Кримхільда наказує підпалити залу; бургунди, задихаючись від жару, втамовують спрагу, за порадою Хагена, кров'ю вбитих і проводять ніч у страшних муках серед порушених стін зали.

37-а авентюра[ред.ред. код]

Етцель закликає до Рюдігера за допомогою; Кримхільда нагадує тому про дану їй на Рейні обіцянку — помститись за неї всім її ворогам. У душі Рюдігера відбувається страшенна боротьба: він не може відмовити королеві, але в той же час жахливо зрадити друзів, яким він заприсягнув у вірності. Нарешті, він зважується, виступає проти бургундів, вражає багатьох, б'ється з Гернотом, й вони вбивають один одного.

38-а авентюра[ред.ред. код]

Кримхільда показує Хагену голову Гунтера

Коли до Дитріха дійшла звістка про смерть Рюдігера, він направив людей дізнатись про справу старого Хільдебранда з готськими витязями; вони просять видати їм труп Рюдігера; бургунди відмовляють; спалахує битва, у якій гине багато героїв; з готів повернувся до Дитріха лише поранений Хільдебранд, а з бургундів лишились в живих тільки Хаген і Гунтер; гірко плакав Дитріх за своїх соратників.

39-а й остання авентюра[ред.ред. код]

Дитріх поспішає на місце битви й вимагає, щоб Гунтер і Хаген здались йому, за що він обіцяє їм життя і свободу. Хаген відмовляється; Дитріх вступає з ним у двобій, завдає йому тяжкого поранення й зв'язує; те саме робить він і з Гунтером. Віддавши їх обох до рук Кримхільди, яка наказує розвести їх в'язницями, він просить її зберегти життя героям, що вона й обіцяє. Щойно пішов Дитріх. Кримхільда йде до в'язниці Хагена й обіцяє тому життя, якщо він поверне їй скарб нібелунгів. Хаген відповідає, що він заприсягнувся не відкривати нікому, де сховано скарб, поки живий хоч один з його повелителів. Кримхільда наказує відтяти голову Гунтеру і, тримаючи її за волосся, приносить Хагену. «Тепер, — каже Хаген, — ніхто не знає, де скарб, окрім мене і Бога, і ти, жадібна бісова жінко, ніколи не отримаєш його». Кримхільда відрубала йому голову мечем Зігфрида; Хільдебранд, побачивши, що вона порушила обіцянку, дану Дитріху, вбив її тут же на місці.

Історія твору[ред.ред. код]

Редакції[ред.ред. код]

Пісня про Нібелунгів дійшла до нас у 10 рукописах (XIII—XVI ст.) та багатьох уривках. У новий час вона стала відома з середини XVIII століття: у 1757 Бодмер видав останню частину Нібелунгів, разом з так званою Жалобою (Klage) — невеликою ліричною поемою, що розповідає, як Етцель, Дитріх з Гільдебрандом, родина та люди Рюдігера та інші оплакували померлих [1]. У 1782 Мюллер (Myller) видав повний текст Нібелунгів, але без усілякої спроби до наукової критики та розбору. З початку XIX століття з'являються характеристики й розбори поеми; один з її перекладачів, Гаген, вже у 1810 прагне дати її критичне видання, з розбіжностями.

Честь першого суто наукового досліду нібелунгів належить Лахману. Палкий прибічник теорії Вольфа у гомерівському питанні, впевнений, що народні пісні самі по собі — вершина художності, що їх псують й розбавляють водою пізні поети-збирачі, Лахман поставив собі за мету відокремити в Нібелунгах істинні пісні від подальших додавань. Матеріалом для цього послужила ретельна критика тексту Нібелунгів.

З 3-х найдавніших (XIII ст.) пергаментних рукописів кожен являє особливу редакцію:

  1. один (гогенемський, нині мюнхенський, А) значно коротший за всі інші;
  2. другий (санкт-галленський, В; в ньому, як і в А, поема має назву «Der Nibelunge nôt» — Горе Нібелунгів), до якого долучається більшість рукописів пізніх та який тому може вважатись вульгарним, стоїть у цьому сенсі посередині;
  3. третій (раніше теж гогенемський, нині в Донауешингені, С — «Der Nibelunge lied» — Пісня про Нібелунгів) являє текст найбільш широкий.

Лахман робить висновок, що A найближче до пісень, а В і С — його пізніші розповсюдження; за допомогою прийомів, безсумнівно дотепних, але іноді штучних, з 2316 строф рукопису А він викидає 745, а решту 1571 розділяє на 20 пісень, які, на його переконання, явились на світ між 1190 та 1210 (все решта перероблено, до С включно, з'явились у наступному 10-літті). Оскільки Лахман у той же час роз'яснив основу поеми й визначив її відношення до скандинавських переказів про Ніфлунгів, то його висновки до 50-х років вважались загальновживаними.

Проте 1851 року звернули увагу на цікаву обставину, приховану Лахманом: число строф у кожній пісні виявилось кратним 7 — а він був відомим прихильником гептад, у своїх роботах з історії грецької поезії. У 1854 проти теорії Лахмана виступили незалежно один від одного два германіста: Гольцман («Untersuchungen ueber das Nibelungenlied») і Царнке («Zur Nibelungenfrage»); вони відхилили можливість механічно зліплених народних пісень та дійшли висновку, що С ближче за всіх до оригіналу, а В й А — його скорочення. Спалахнула полеміка (вона мала, окрім спеціального, досить важливе загальне значення: справа йшла про участь особистості у створенні пам'яток народної поезії), оскільки на захист теорії Лахмана виступив його ученик Мюлленгоф («Zur Geschichte der Nibelunge na ôt», 1855).

У 1865 з'явилось дослідження Барча («Untersuchungen ueber d. Nibelungenlied»), який, прийняв дотепну здогадку Пфейфера, що автором Пісні був австрійський лицар Кюренбергер, що писав розміром Пісні, відніс створення поеми до 1150, а першу її переробку — приблизно до 1170; з неї вийшли незалежно В і С, А ж є лише поганим скороченням популярного тексту В, який і потрібно класти до основи видання. Дослідники кінця XIX століття погоджуються між собою в тому, що первинну редакцію поеми у дійсний час відновити неможливо, а слід прагнути до її історичного пояснення та виділення різноманітних елементів, з яких склав цю поему єдиний автор; у справжньому своєму вигляді поема призначалась не для співу, а для читання у придворних колах Австрії.

Зігфрид вбиває дракона

Витоки[ред.ред. код]

Сказання про Нібелунгів, що складає сюжет поеми, було створено в епоху переселення народів до землі прирейнських франків, з двох елементів:

  • давньонімецької героїчної саги (на думку більшості — міфу) про Зігфрида, вбивцю дракона, визволителя віщої діви Брунхільди, який потрапляє до влади лихих братів і втрачає скарб, наречену й саме життя,
  • й історичної саги про загибель бургундського королівського дому 437 року в битві з гунами Аттіли (Етцеля).

У 453 між німецькими племенами розповсюджуються чутки про смерть страшного завойовника Аттіли в ніч його шлюбу з Ільдико, яку народний голос вважає винуватицею смерті чоловіка. Шукають мотив для цього вчинку — і знаходять його у події 437 р. В результаті з’являється сага про те, як Аттіла, чоловік бургундської принцеси Гільди, вбиває її братів, королів Гундахарі, Годомара та Гізлахари, й гине від руки їхньої сестри, яка раніше була дружиною Зігфрида, що трагічно загинув.

В мистецтві[ред.ред. код]

Фестивалі[ред.ред. код]

Щороку в серпні у німецькому місті Вормс (нім. Worms) проходить Фестиваль Нібелунгів (нім. Nibelungenfestspiele), головною дією якого є сучасна театральна постановка середньовічної поеми «Пісня про Нібелунгів» (нім. Das Nibelungenlied).

Екранізації[ред.ред. код]

Відомі дві більш-менш близькі до тексту «Пісні» екранізації. 1924 року відбулась прем'єра класичного двосерійного німого фільму Фріца Ланга «Нібелунги» («Die Nibelungen»). Його римейк, поставлений Харальдом Райнлем також у двох частинах, вийшов на екрани 1966 (перша частина) й 1967 (друга частина) роках.

Крім того існують декілька фільмів (художніх та телевізійних), у яких було використано ті чи інші мотиви епосу.

ЮНЕСКО[ред.ред. код]

30 червня 2009 року німецький героїчний епос «Пісня про Нібелунгів» включено до списку світового культурно-історичного спадку ЮНЕСКО. Таке рішення ухвалила міжнародна комісія програми «Пам’ять світу» на засіданні у Бриджтауні на острові Барбадос. До списку внесено три найповніших рукописи твору, які зараз зберігаються у Баварській державній бібліотеці в Мюнхені, Баденській земельній бібліотеці в Карлсруе та в монастирі у Санкт-Галлені у Швейцарії.

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Chrimhildens Bache u. die Klage, zwei Heldengedichte etc.», Цюріх