Пітер Устінов

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пітер Устінов
Peter Ustinov
Фото
Ім'я при народженні: Peter Alexander Baron von Ustinov
Дата народження: 16 квітня 1921(1921-04-16)
Місце народження: Лондон, Британська імперія
Дата смерті: 28 березня 2004(2004-03-28) (82 роки)
Місце смерті: Женольє, Во (кантон), Швейцарія
Громадянство: Велика Британія Велика Британія
Професія: актор, кінорежисер, драматург, продюсер
Кар'єра: 1940–2004
IMDb: ID 0001811

Сер Пітер Александр Устінов, CBE (англ. Sir Peter Alexander Ustinov; 16 квітня 1921, Лондон — 28 березня 2004, Женольє, кантон Во, Швейцарія) — британський актор театру та кіно, кінорежисер, постановник опер і драматичних вистав, драматург, сценарист, письменник, газетний та журнальний колумніст, теле- та радіоведучий, продюсер. Лауреат премій «Оскар», «Еммі», «Греммі», BAFTA, командор Ордена Британської імперії.

Біографія[ред.ред. код]

Пітер Устінов народився в Швейцарському Котеджі (Лондон) 16 квітня 1921 року в багатонаціональній родини. При народженні він отримав ім'я Пітер Олександр фон Устінов (англ. Peter Alexander Baron von Ustinov), і був, за наполяганням віруючою бабусі, хрещений за протестантським обрядом як «Петерус Александрус» в одній з церков Гамбурга. Німецький дворянський титул, імовірно подарований дідові Пітера Платону Григоровичу Устінову імператором Вільгельмом I, виглядав більш ніж підозріло на початку Другої світової війни, тому родині Устінова довелося від нього відмовитися.

По материнській лінії Устінов походить зі старовинного петербурзького артистичного роду Бенуа.

Батько — німецький підданий швейцарського, ефіопського, єврейського та російського походження Йона Платонович фон Устінов (Jona von Ustinov), відомий у родині під прізвиськом «Клоп», мати — Надія Леонтіївна Бенуа має російське, французьке, іспанське та італійське походження. Батьки Пітера Устінова познайомилися і повінчалися 1920 року у Петрограді, куди Йона прибув, за твердженням біографів, щоб розшукати матір та сестру. Незабаром за фальшивими документами вони відбули на шведському пароплаві з охопленої революцією Росії до Амстердаму, а через деякий час перебралися до Лондону.

Пітер навчався у Вестмінстерському коледжі, де його «однокашником» був син Ріббентропа. Ще у ранні роки учнівства Устінов виявив здібності до вивчення англійської та французької мов та інших гуманітарних предметів. У зрілому віці він вільно говорив на англійською, німецькою, французькою, іспанською, італійською та російською мовами. Крім цього він володів розмовною турецькою та новогрецькою мовами, розумів їдиш. Разом з цим норовливому Устінову не були по душі такі обов'язкові шкільні предмети як латинь та математика. Тому коледж він так і не закінчив.

Пітер Устінов дебютував на сцені у 17 років, у 21 рік вперше знявся у кіно. Після війни знімався не лише у Великій Британії, але і у США. Неодноразово виконував роль знаменитого детектива Еркюля Пуаро.

У 1950-і роки став писати та ставити свої п'єси та грати у них. Протягом шести років був канцлером Даремського університету. 1977 року вийшла автобіографічна книга Пітера Устінова «Dear Me» (Дорогий Я). 1987 року прокоментував офіційний огляд сезону Формули-1 1987 року.

2002 року Пітер Устінов приїхав до Берліна за дорученням ЮНІСЕФ, щоб уперше познайомитися з виставкою United Buddy Bears, яка пропагувала мирне співіснування націй, культур та релігій. Устінов виступив за те, щоб один зі 140 ведмедів уособлював Ірак. 2003 року він у якості покровителя відкрив 2-у виставку United Buddy Bears у Берліні.

Чотири рази був лауреатом премії «Еммі» (Востаннє за «Росію Пітера Устінова»). Отримав «Оскари» за фільми «Спартак» та «Топкапі» (1964). Всього знявся у 88 фільмах.

Помер у Швейцарії від серцевої недостатності.

Особиста життя[ред.ред. код]

Був одружений тричі. Друга дружина — актриса Сюзанна Клутьє.

Вибрана фільмографія[ред.ред. код]

Пітер Устінов у ролі Еркюля Пуаро[ред.ред. код]

Фільми про Устінова[ред.ред. код]

Театральні роботи[ред.ред. код]

  • 1997 — «Любов до трьох апельсинів», вистава-опера, спільно з Олегом Шейнцисом у московському Великому театрі.
  • Halfway up the Tree («Як би високо ти не піднімався, ти завжди будеш лише на півдорозі до вершини»)., 1967

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Пітер Устінов. Про себе улюбленого.... — М.: "Захаров", 1999. — 336 с. — ISBN 5-8159-0022-2
  • Пітер Устінов. Переможений. Трішки співчуття. — М.: Профобразование, 2001. — 590 с. — ISBN 5-94927-009-2
  • Пітер Устінов. Крамнегел. — М.: «Молода Гвардія», 1987. — 528 с.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Шаблон:Премія «Золотий глобус» за найкращу чоловічу роль другого плану — кінофільм