Пішохідна зона

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Strøget, пішохідна зона в Копенгагені

Пішохідна зона(англ. auto-free, car-free zones) - район міста або поселення призначений виключно для пішоходів, де рух деяких видів або навіть усіх автомобілів заборонений. Вони встановлюються громадами, що прагнуть мати райони тільки для пішоходів. Процес перетворення вулиць або районів у винятково пішохідні називається пішохідизація.

Пішохідні(безавтівкові) зони вирізняються величезним різноманіттям ставлень і правил стосовно транспортних засобів із використанням енергії, згенерованої людськими зусиллями, як от: велосипеди, роликові ковзани, скейтборди, самокати тощо. В деяких зонах заборонені будь які транспортні засоби, що мають колеса, в деяких — заборонені лише окремі види, в інших — узагалі відсутні будь-які правила. На Близькому Сході є приклади використання ослів, як вантажного транспорту в безавтівкових зонах.

Поширення і ефективність безавтівкових в деяких містах часто є свідченням лише того, що автомобілі є рідкістю в містах із низьким рівнем доходів і економічно нерозвинених країнах загалом.

Європа[ред.ред. код]

Promenade in Bielsko-Biała, Poland.

Термін 'пішохідизована зона' використовують більшість европейських країн:Велика Британія — «pedestrianised zone», Франція: «zone piétonne», Німеччина: «Fußgängerzone», Іспанія: «zona peatonal».

Вулиця Ліїнбан, відкрита у 1953 р. в Роттердамі стала першою спеціально побудованою пішохідною вулицею Європи. У 1959 відкрили перший пішохідизований торговий центр у Стівніджі, Велика Британія.

Починаючи з 1960-х років велика кількість європейських міст зробили частини своїх центрів пішохідними зонами. Вони часто супроводжуються автостоянки на краю пішохідної зони, або швидше паркінгами. Центральний Копенгаген є однією з найбільших і найстаріших безавтівкових зон: перехід відбувся у 1962 році 17 листопада в якості експерименту. Ядром стала торгова вулиця Строгет, яка є серєю взаємопов'язаних вуличок, які створюють дуже велику пішохідний район, настільки великий, що місцями він навіть перетинається із вулицями з автомобільним рухом. Вантажівкам для обслуговування підприємств, розташованих там дозволений в'їзд лише протягом раннього ранку, а прибиральні машини проходять через ці вулиці вже після того, як більшість магазинів закриті на ніч.


Пішохідні міста і регіони[ред.ред. код]

Розвиток пішохідизації в Європі[ред.ред. код]

Marktplatz in Karlsruhe, Germany, coexistent with a tramline.

Визначення і типи[ред.ред. код]

Даний розділ описує місця, які в основному безавтівкові внаслідок історичних обставин. Цей термін безавтівковий розвиток(пішохідизація) передбачає фізичні зміни - нова забудова, або істотні зміни в існуючу.

Knez Mihailova pedestrian zone at night with New Year decoration in Belgrade, Serbia

Меліа (2010) [1] визначає такі типи безавтівкового розвитку:

1)Резидентський або змішаний:

  • Відсутність паркінгів або стоянки близько до місця проживання
  • Інфраструктура громадського транспорту, архітектурна логістика і планування дозволяє повноцінно і комфортно жити без власного авта

2)Юридичний(правовий): Заснований переважно на досвіді роботи в Північно-Західній Європі, де почався `carfree` рух, який мона поділити на 3 моделі:

  • Ваубан модель
  • Модель обмеженого доступу(Limited Access)
  • Пішохідизовані центри для резидентів

Ваубан[ред.ред. код]

Ваубан - найбільша зона безавтівкового розвитку в Європі. Кількіста населення - 5000. Автомобілі тут дозволено зупиняти лише за житловими вулицями, тільки щоб принести додому продукти чи пакунки. Проте паркуватися там не можна, а лише у спеціально облаштованих у периферійних районах паркінгах, місця на яких надзвичайно дорогі( у 2006 одне місце коштувало 17500 плюс щомісячна абонплата). А з метою профілактики ухилянь від замовлення паркомісць, кожен власник будинку мусить заповнювати декларацію, де вказує володіє він автомобілем чи ні.

Обмежений тип доступу[ред.ред. код]

Є найбільш поширеним типом безавтівкового розвитку. Передбачає використання фізичних бар'єрів, які запобігають проникненню автомобілів у пішохідні зони. У деяких районах, як напр. у Стелверку 60, Колонь використовуються зйомні бар'єри, які контролюються організаціями резидентів. Також є випадки коли автомобільний доступ можливий тільки ззовні.(Ватервік(Амстердам)

Пішохідизовані центри[ред.ред. код]

Переваги і проблеми розвитку пішохідизації[ред.ред. код]

Міський пішохідний центр Jyväskylä у Фінляндії

Європейські активісти провели декілька досліджень. Найбільш широкомасштабним виявилось дослідження Яна Шеурера у 2000 р. Інші, пізніші дослідження охоплювали тільки одну пішохідну зону, наприклад зону Vienna's Florisdorf. Характеристика пішохідних зон:

- дуже низький рівень використання автомобілів, в результаті 
чого зменшилась кількість руху по тротуарах;
- збільшення кількості велосипедистів та пішоходів;
- активні ігри та перебування більшості дітей в таких зонах;
- менше місця для паркування транспортних засобів, водночас 
більше місця для озеленення територій та створення зон для
соціальних потреб населення.

Основні переваги:

- низька кількість викидів в атмосферу;
- низький відсоток ДТП на подібних територіях;
- краще побудовані умови навколишнього середовища;
- перешкода приватним автомобілям та інших моторним транспортним засобам;
- заохочення людей до активного способу життя;

Основні проблеми пов'язані з керуванням порядку паркування. На сусідніх вулицях чи районах міста, де паркування дозволяється, зазвичай, збирається велике скупчення транспортних засобів та дорожніх заторів.

Україна[ред.ред. код]

В Україні перші пішохідні зони створювалися водночас зі зведенням перших індустріальних житлових районів в 60-ті роки. Так, в центрі району пятиповерхівок «Новиє дома» в Харкові (кер. авторського колективу арх. Моторін) було сплановано бульвар Юр’єва з торгівельними закладами та кінотеатром. Але, пішохідні вулиці в сучасному їх розумінні, були створені вже в 80-х роках в містах Києві, Берегові, Мукачеві, Ужгороді, Виноградові, Львові а згодом в Одесі. Розпочалося формування пішохідних зон в Івано-Франківську, Луцьку та Тернополі.

Івано-Франківськ[ред.ред. код]

Станом на 2013 рік більшості обласних центрів є як мінімум одна центральна пішохідна вулиця, а подекуди і цілий міні-район, мережа із центральних перевулків, площ, сквериків, парків та вузеньких вуличок. Яскравим прикладом є зона між вул.Січових Стрільців і вул. Дністровською в Івано-Франківську, де практично відсутній автомобільний рух. Там розміщені офіси, ратуша, дві церкви, декілька площ, міські фонтани, парк, обласна Філармонія, Бібіотека для юнацтва, кінотеатр, повністю пішохідна 'Стометрівка'(частина вул. Незалежності) із численними бутіками, книгарнями, кав'ярнями, ресторанами, сувенірними крамничками. Ця зона є надзвичайно привабливою для відпочинку молоді, молодих мам із дітьми через концентрацію усієї необхідної розважальної та торгової інфраструктури. Це призвело до величезної к-кості пішоходів, які гуляючи цими центральними вулицями переходять дорогу майже безперервно, що дуже ускладнює і сповільнює рух автомобілів. Тому водії воліють об'їжджати центральний історичний район міста щоб зекономити час. Тому цілком логічно і еволюційним є те, що у 2012 році за рішенням міської ради площа Ринок в Івано-Франківську стала пішохідною зоною. Автомобілістам заборонили вільний проїзд центральними прилеглими вулицями. Вартість перепустки в центр міста - 50 грн. на день.[1]

Аргументують таку ініціативу потребою збереження старовинної архітектури, а також комфортом туристів. Пропускатимуть за спеціальні металеві стовпчики лише екстрені служби (наприклад, "швидку" та пожежників), місцевих мешканців, які мають при собі паспорт із зазначенням прописки, а також інвалідів та ветеранів. Знижки надано лише підприємцям, чиї крамниці, кав'ярні та офіси розташовані біля Ратуші. Для них місячний абонемент - 250 гривень. Утім, з часом вартість буде зростати.

Чернівці[ред.ред. код]

Аналогічні міні-зони є в Чернівцяхвул. О.Кобилянської.[2]

Луцьк[ред.ред. код]

Вулиця Лесі Українки — центральна пішохідна вулиця в Луцьку, довжина — 730 м.

Тернопіль[ред.ред. код]

Центральна пішохідна вулиця Валова.[3]

Хмельницький[ред.ред. код]

Центральна пішохідна - вул. Проскурівська[4]

Суми[ред.ред. код]

Вулиця Соборна

Вінниця[ред.ред. код]

Жителі самостійно встановлювали бетонні конструкції, щоб заблокувати проїзд на вул. Міліційній[5]

Ужгород[ред.ред. код]

Центральна пішохідна - вул. Корзо. Адміністрація міста також планує перетворити площу Петефі на другу пішохідну зону.[6]

Мукачево[ред.ред. код]

Центральна пішохідна - вул. Воз'єднання.[7]

Львів[ред.ред. код]

Рішенням виконавчого комітету від 03.02.2012 року стоянка на території пішохідної зони центральної частини м. Львова заборонена.[8] 22 жовтня 2012 у Льовіві презентували концепцію впорядкування вуличного паркування в центральній частині міста з одночасним створенням вільних від транспорту пішохідних зон. Концепцію розроблено з метою повністю вивести з історичного ядра Львова вуличне паркування. Концепція поділена на три стадії з конкретними термінами виконання.

Перша стадія передбачає створення платних паркувальних зон з контролем на в’їзді і виїзді (за допомогою паркоматів) з блокуванням в’їзду в пішохідну зону, друга стадія (2014-2016рр.) – облаштування паркоматами відкритих паркувальних зон (за принципом – дорожче паркування з наближенням до центру), третя стадія (2017-2022 рр.) – будівництво підземних та багатоповерхових паркінгів і поступова ліквідація вуличних паркувальних зон.

Київ[ред.ред. код]

Центральний проспект столиці, Хрещатик перекривають на вихідні і він перетворюється на повністю пішохідну зону із численними вуличними музикантами, брейкдансерами, клоунами, продавцями дитячих іграшок і всіляких цікавинок. У ці ж дні тут проводять різноманітні акції, промо, конкурси, флешмоби тощо. Андріївський узвіз.

Одеса[ред.ред. код]

Пішохідні вулиці: Дерібасівська, У 1980-их в концепції Центральної навчально-експериментальної студії Спілки художників тодішнього СРСР (створення пішохідної вулиці Дерібасівська кер. Є.Розенблюм) предметом особливої уваги та охорони стала саме містобудівна тканина історичного центру міста – з ії периметральною забудовою кварталів, суцільним рядом фасадів та маленькими внутрішніми двориками. А, ідейно-змістовним стрижнем повинен стати своєрідний сценарій «архітектурного спектаклю» на тему історії міської культури Одеси, глядачами якого будуть пішоходи, а діючими особами пам’ятники історії та культури. [9]

Росія[ред.ред. код]

Північна Америка[ред.ред. код]

У Північній Америці пішохідні зони ще досі залишаються у зародковому стані. Дуже мало міст мають пішохідні зоні, але в деяких є спеціально відділені пішохідні вулиці. У деяких містах розміщені спеціальні променади, де дозволяється рух громадського транспорту, велосипедів та пішоходів. Багато пішохідних вулиць вкриті спеціальною плиткою та бруківкою, яка заважає комфортному руху будь-якого колісного транспорту, в тому числі інвалідних колясок.

Канада[ред.ред. код]

США[ред.ред. код]

У США пішохідні зони називаються "pedestrian malls" або "pedestrian streets", що українською можна перекласти як променада. Пішохідні зони досить рідкісні у США, хоча деякі міста створили окремі пішохідні вулиці. На острові Макіно, що на озері Гурон, штат Мічиган, в 1896 р. було повністю заборенено рух автомобільного транспорту. Така заборона діє досі, за винятком швидкої допомоги. Пересування по острову відбувається пішки, велосипедом, каретами. 13-кілометрова кільцева дорога М-185, яка оточує острів, наразі є єдиною вільною від автомобільного транспорту автомагістраллю (highway) в США. Прикладом пішохідних зон є торгівельна частина центру міста Бостона, де заборонений рух автомобільного транспорту протягом дня. Найбільш людні вулиці Сан-Франциско і Кембриджа (США) перекриті на в'їзд автотранспорту кожної неділі влітку, що дозволяє велосипедистам, скейтбордистам та іншим пішоходам сповна використовувати дорогу. У 2009 р. перетин Бродвею і Таймс-Сквер у Нью-Йорку став цілком пішохідним.

Південна Америка[ред.ред. код]

Аргентина[ред.ред. код]

Аргентинські найбільші міста: Кордоба, Мендоза і Розаріо мають жваві пішохідизовані центральні вулиці(ісп. peatonales) які зливаються із міськими площами і парками і завжди переповнені людьми, що прогулюються в будь-який час дня і ночі. Більші(якщо не всі) аргентинські міста є ' human-scale' і дружні до пішоходів, хоча трафіки в деяких районах залишаються сильно ускладненими.

У Буенос-Айресі деякі ділянки Calle Florida були пішохідизовані починаючи з 1913, що робить це місто одною із найстаріших пішохідних зон у світі.

Бразилія[ред.ред. код]

Чилі[ред.ред. код]

Колумбія[ред.ред. код]

Азія[ред.ред. код]

Африка[ред.ред. код]

Австралія[ред.ред. код]

Райони[ред.ред. код]

Проблеми, породжені пішохідними зонами[ред.ред. код]

Окрім атмосфери запустіння в робочі години, пішохідизація призводить до зменшення людинопотоку(трафіку), що позначається на кількості клієнтів і негативно впливає на місцевий малий бізнес. Наприклад в містечку Понтіпріді, Уельс у місцевих крамничках виторг упав на 30% внаслідок введення заборони на автомобільний транспорт у центрі. Людям просто не зручно далеко носити важкі сумки із продуктами, тому вони стали здіснювати покупки у великих торгових центрах, які обладнані зручними під'їздами. Те саме і з пабами і кав'ярнями. Центр перетворився на своєрідну пустелю, котру мешканці з автомобілями оминають.[10] Це не поодинокий випадок, коли мешканці міста самі зверталися із проханнями поновити рух транспорту, напр. на Трафальгарській площі в Лондоні, оскільки шум туристів та масових заходів викликав незручності для відвідувачів Національної Галереї. Директор галереї звинуватив пішохідизацію у 'знищенні громадського простору':[11]

"У минулому році було 146 масових заходів, в тому числі 35 демонстрацій, 19 рекламних заходів, таких як зйомка реклами T-Mobile, спів хором та ще 60, у тому числі святкування Китайського Нового Року, за підтримки мерії. «Це грандіозна міській площа, але такі події псують атмосферу і суперечать її природі.»

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  1. Саксон Р. Атриумные здания: Пер. с англ. А.Г.Раппопорта; Под ред. В.Л.Хайта.

– М.: Стройиздат, 1987. – 138 с.

  1. Посацький Б.С. Основи урбаністики: В 2 ч. Ч.ІІ. Розпланування та забудова міст.

– Львів: Нац. ун-т «Львівська політехніка», 2001. – 244 с.

  1. Містобудування та територіальне планування: Наук.-техн. зб. / Відпов. ред.

М.М.Осєтрін. – К.: КНУБА, 2009. – С.130.

  1. Розенблюм Е., Суетин С. Пешеходная Дерібасовская в Одессе // Архитектура

СССР. – 1988. – №1. – С.38-45.