Піщана людина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Піщана людина на стіні в дитячому садку. НДР. 1986

Піщана людина (нім. Sandmann) — містичний персонаж у фольклорі Північної Європи, який навіює хороші сни за допомогою магічного піску, який він розсипає на повіки сплячих дітей уночі. Літературний переклад слова Sandmann — дрімота.

Образ у традиційному фольклорі[ред.ред. код]

Піщана людина є персонажем багатьох дитячих казок, якого традиційно кличуть заколисати дитину до сну. Його кличуть посипати чарівний пісок дитині в очі для того, щоб викликати хороші сновидіння. Якщо дитина прокидалася із заспаними очима «із зернятками» вважалося, що це результат роботи піщаної людини у вечері.

У казці Ганса Крістіана Андерсена Оле-Лукойє 1841-го року, головний персонаж і є тим самим піщаним чоловіком. Він подарував на тиждень свій магічний дар розсипання магічного піску маленькому хлопчику. Андерсен писав:

Нема нікого у світі, хто знав би стільки казок, як Оле-Лукойє! На це він справді мастак! Коли увечері діти сидять собі спокійненько за столом на своїх стільчиках, з'являється Оле-Лукойє. Він піднімається по сходах зовсім нечутно, бо йде в самих панчохах, відчиняє тихесенько двері і - фр! - бризкає дітям в очі солодке молоко - такими дрібними-дрібними бризками,- а втім, їх цілком досить для того, щоб повіки у дітей почали злипатися і вже не можна було б побачити його самого. Він підкрадається ззаду і дме їм у потилицю, а від цього голівки у дітей важніють. О, так... але це зовсім не боляче, тому що Оле-Лукойє нічого поганого не хоче зробити, а бажає діткам лише добра. Він тільки хоче, щоб малі цілком заспокоїлися, а для цього їх треба покласти спати в ліжка. Вони тихо лежатимуть, і він зможе розповідати їм свої казки. Коли діти поснуть, Оле-Лукойє сідає на їхньому ліжку. Він дуже гарно вдягнений. На нім шовковий жупанчик, тільки не можна сказати, якого кольору, бо весь час міниться, коли Оле повертається,- вбрання то зелене, то червоне, то блакитне. Під пахвами у нього парасольки. На одній намальовано багато-багато малюнків. Цю парасольку він розкриває над хорошими дітьми, і їм цілу ніч сняться чарівні казки. А на другій парасольці - ну, нічогісінько нема, і Оле розкриває її над неслухняними пустунами, і вони цілу ніч просплять, як колоди, і нічого цікавого не побачать уві сні.

E.T.A. Гофман (1776-1822) написав оповідання під назвою Der Sandmann, де зобразив зовсім протилежного героя, твір зобразив зловісний характер улюбленого героя. За словами медсестри героя, він кидав пісок в очі дітям, які не збиралися і не хотіли спати, після чого їх очі випадали і злий піщаний чоловік збирав їх, потім він забирав їх до свого залізного гнізда на Місяці і годував ними своїх дітей. Головний герой повісті виростає і пов'язує свої нічні кошмари з дійсно зловіщою постаттю приятеля свого батька — Коппеліуса (Coppelius).

Образ у сучасній культурі[ред.ред. код]

Піщана людина є популярним персонажем у фольклорі, він згадується у багатьох популярних творах. Деякі найбільш відомі приклади:

  • У 1933 р. компанія Walt Disney в своїй серіі мультфільмів Silly Symphonies випустила стрічку «Lullybye Land», що закінчується сценою з дитиною, яку вкладує спати Піщаний чоловік.
  • У 1935 Фред Астер (Fred Astaire) і Джинджер Роджерс (Ginger Rogers) у класичному комедійному мюзиклі «Циліндр» (англ. Top Hat) , Джері Траверс Jerry Travers, якого зіграв Астер, розсипає пісок на підлогу і танцює повільний танець, допомагаючи заснути Дейл Тремонт (Dale Tremont), яку зіграла Роджерс.
  • У казках Ганса Крістіана Андерсена зображений персонаж — Оле Лукойє, який змальований у вигляді ельфа, що закликав дітей до сну і використовував дві парасольки: чорна парасолька, для того щоб дитина заснула без сновидінь або кольорова — тоді дитина бачила хороші сни.
  • У 1958 році вийшла в світ німецька дитяча вечірня передача, в якій головним героєм був піщаний чоловік. В передачі використовувалась лялькова анімація. Історія закінчувалась тим, що Піщаний чоловік розсипав магічний пил на дітей, який викликав у дітей відчуття втоми очей, після чого діти засинали.
  • В українському фольклорі існує персонаж Сонько-Дрімко, який є казковою істотою із дитячої колискової. Пісню було створено у 1988 році на замовлення Всесоюзної фірми грамзапису «Мелодія» (м. Москва) разом з іншими дитячими піснями, що увійшли до збірки «Подарунок». Авторами пісень стали нікому невідомі тоді композитор Алла Мігай та поетесса Наталя Кулик.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]