П'ята колона

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

П'ята колона — люди, чиї дії викликають тривогу у країні, а їхні зв'язки із закордоном залишаються таємницею для широкого загалу[1]: диверсанти, саботажники, внутрішні вороги.

Діяльність п'ятої колони поділяють на два періоди: мирний та воєнний час [2].

П'яту колону поділяють на:

  • воєнну п'яту колону, що діє безпосередньо під час агресії;
  • політичну п'яту колону, яка використовується ворогом безперервно [3].

Історія терміну[ред.ред. код]

«Увага! П'ята колона підстерігає!»
(пропагандистський плакат республіканців у Іспанії)

У часи громадянської війни в Іспанії, в серпні та вересні 1936 року у Мадриді поширювалися чутки про те, що в країні діють зрадники. Фактичні прибічники Франко, чи просто запідозрені люди заарештовувалися республіканським урядом тисячами [4]. Противники республіканського уряду й просто підозрілі знищувались також підрозділами НКВС СРСР, що діяли у тилу республіканської армії [5]. Щоранку на вулицях Мадриду знаходили десятки трупів. Поширювалися чутки, що справа Республіки гине. Здавалося, що хтось їх розповсюджує систематично і цілеспрямовано. Таким чином, термін, вжитий, можливо, випадково, впав на угноєний ґрунт.

Вважається, що вперше термін «п'ята колона» (ісп. quinta columna) використав бригадний генерал Еміліо Мола (ісп. Emilio Mola), один із найбільш відомих генералів, що командували військами повстанців проти республіканського уряду Іспанії. 1-го чи 2-го жовтня 1936 року він, у своєму виступі на радіо, змалювавши картину бойових дій чотирьох колон, що наступали на Мадрид, заявив, що наступ на урядовий центр розпочне п'ята колона повстанців, що вже знаходиться у місті [6].
3-го жовтня газета комуністичної партії Іспанії «Мундо Обреро» (ісп. Mundo Obrero) відреагувала на його виступ: «Зрадник Мола говорить, що кине проти Мадрида чотири колони, одначе розпочне наступ п'ята колона».

Із другої половини жовтня термін «п'ята колона» широко вживався республіканською пресою. Не минуло ще й двох тижнів як одна із мадридських газет приписала авторство генералові Кейпо де Льяно (ісп. Gonzalo Queipo de Llano), а кореспондент газети «Таймс» — генералові Франко [7]. За повідомленнями ж кореспондента московської газети «Правда» і особистого представника Й. Сталіна Михайла Фрідлянда (відомого як рос. Кольцов Михаил Ефимович, а в Іспанії як Мігель Мартінес) автором був генерал Хосе Енріке Варела (ісп. José Enrique Varela) [8].

«П'ята колона» сіяла паніку, займалася саботажем, шпигунством і диверсіями. Під час Другої світовий війни 19391945 «п'ятою колоною» називали нацистську агентуру у різних країнах, яка допомагала захопленню цих країн військами Німеччини.

Діяльність п'ятої колони у країнах світу[ред.ред. код]

Цінуйте Америку! П'ята колона — стій! Плакат часів Другої світової війни.

Та діяльність, що від 1936 року отримала назву діяльності п'ятої колони, проявлялася в деяких країнах набагато раніше у різні періоди їх історії, ще не маючи такої назви. Відома, наприклад, діяльність так званого комуністичного інтернаціоналу, як п'ятої колони Радянської Росії, а потім СРСР, діяльність якої була припинена на вимогу союзників СРСР по антигітлерівській коаліції [9].

На сьогоднішній день найбільш дослідженим виявилося питання про німецьку п'яту колону часів Другої світової війни, хоча вже давно існували і діють нині п'яті колони також інших країн, наприклад, Китаю, Росії. У сучасній Росії стверджують, що в їх країні діє п'ята колона США [10]

Німецька п'ята колона[ред.ред. код]

1949 року, з ініціативи Міжнародної ради філософських та гуманітарних наук при ЮНЕСКО, була розпочата робота з вивчення історії націонал-соціалістичної Німеччини і фашистської Італії. У рамках цієї роботи співробітник Амстердамського державного інституту військової документації Луї де Йонг (нід. Louis de Jong) провадив дослідження питання про так звану німецьку п'яту колону. Результати дослідження були викладені у книзі «Німецька п'ята колона у другій світовій війні (англ. The German Fifth Column in the Second World War)», що вийшла друком у Чикаго 1956 року [11]. Автор спирався на численні повідомлення преси, свідчення очевидців та учасників подій, офіційні документи. У книзі наведені дані про діяльність німецької п'ятої колони як у мирний час, так і під час наступу німецьких військ.

Німецька п'ята колона діяла напередодні та під час Другої світової війни у таких країнах, як:

  • Австрія
  • Чехословаччина
  • Польща
  • Данія
  • Норвегія
  • Литва
  • Бельгія
  • Нідерланди
  • Франція
  • Велика Британія
  • Аргентина
  • Бразилія
  • Уругвай
  • Чилі
  • Швейцарія
  • США
  • Угорщина
  • Румунія
  • Югославія
  • Афганістан
  • Туреччина
  • Іран
  • Південно-Західна Африка (підмандатна територія Південно-Африканського Союзу)

та деяких інших.

Чехословаччина і Польща[ред.ред. код]

Термін «П'ята колона» використовується зазвичай для позначення групи диверсантів, набраних з числа націоналістичних кіл у середовищі німецької меншини в Чехословаччині і Польщі під час вторгнення Німеччини у ці країни, а також як означення різних типів іноземних агентур розвідки Третього рейху.

У період до Другої світової війни у Польщі діяли наступні організації, визнані п'ятою колоною:

  • Jungdeutsche Partei fur Polen (JDP) – діяла на території всієї міжвоєнній Польщі;
  • Deutsche Vereinigung – діяла на польському Помор’ї (Померанії) і Познанському воєводстві;
  • Deutscher Volksbund – діяла на Сльонську (Сілезії);
  • Deutscher Volksverband – діяла у Лодзькому воєводстві.

Разом з кількома меншими організаціями ці організації об’єднували близько 25% німецького населення II Речі Посполитої і підтримували постійний таємний зв’язок з органами партійними Німеччини і її органами розвідки – NSDAP , Auslandorganisation, Gestapo , Abwehr і SD. Так у 1937 році з близько 800 тис. німців мешканців Польщі біля 200 тис. були членами гітлерівських організацій.[12]

Російська п'ята колона[ред.ред. код]

Китай[ред.ред. код]

Арнольд Дж. Тойнбі у своїй праці «Дослідження історії» (англ. A Study of History) вказував, що ще у 19 ст., до того, як Японія стала серйозним суперником Росії та західних держав, ці останні постали як «конкуренти-агресори», що «шматували тіло вмирущої китайської імперії». А опісля, «Марксове світське євангеліє комунізму надало Росії … психологічного чару…», що дозволяє «…створити в Китаї — як і будь-де у світі — потужну «п'яту колону»», і «її китайським прихильникам можна буде доручати виконувати для неї її роботу» [13]. Проводячи свою колоніальну політику, Росія, у часи існування СРСР, використовувала у якості «п'ятої колони» комуністичну партію Китаю та агентуру Комінтерну, що від його створення до ліквідації надсилалася до Китаю [14] [15].

Україна[ред.ред. код]

«П’ятою колоною» деколи називають Партію регіонів на чолі із В. Януковичем.[Джерело?]

2006 року вийшла друком книга «П'ята колона в Україні: загроза державності»[1]. Її автор, політик і науковець Іван Діяк пише:

Власники російської компанії «НТВ» володіють акціями українського каналу «1+1», теле­канал «Інтер» створений за участю російського «ОРТ», «­Новий канал» підконтрольний «Альфа-Груп», компанія «Лукойл» бере посильну участь в українському політичному житті за допомогою телеканалу СТБ. Власне українське телебачення переповнене російською продукцією. І на додаток до цього в багатьох регіонах України йде пряма трансляція російських телеканалів. Не краще на ринку друкованих засобів масової інформації.

2009 року тодішній головний редактор інформагенції УНІАН Олександр Харченко у статті «Мочить хохлів в інтернеті — єсть така робота» писав про проплачених інтернет-коментаторів, «тролів». Їхнє завдання — створювати громадську думку, потрібну замовнику[16]:

Ось вони сідають за свої комп'ютери, заходять у мережу, відкривають «підшефні» сайти й починають «спілкуватися». Мета «спілкування» — «­мочити» опонентів або ідею, яку ті ­сповідують, і навпаки — «розкручувати» того, на кого працюєш.

Рівень літературної та політичної майстерності, ­звісно, різниться, але функція одна — «­мочити» «­хохлів», бандерівців, «Юща», а ­загально ­кажучи — Україну. Не так уже й важливо, де сидять ­"автори" — на ­Луб'янці, десь під Москвою, чи в російській глибинці. ­Байдуже і де саме вони отримують свій «­гонорар» — безпосередньо в «органах», у бухгалтерії ­фірми, що формально не має жодного відношення до них, чи в PR-агентствах, що працюють на підряді. Важливо лише, що це не поодинокі ідейні «ентузіасти», а націлені на конкретний результат люди, технічно й фінансово забезпечені, з чіткою системою організації праці.

Політв'язень СРСР, Герой України Левко Лук'яненко сказав у ефірі «5 каналу»[17][16]:

Закон України «Про засади державної мовної політики» дає базу п'ятій московський колоні в Україні. Спрямований на розкол Української держави. Наша нинішня влада під керівництвом Москви продовжує русифікацію країни. Немає сумнівів, що цей закон спрямований розколювати суспільство. Українська нація — постгеноцидна, постколоніальна. Росія 340 років мордувала Україну. І та п'ята колона, що існує в Україні під керівництвом Москви, продовжує русифікацію. Цей закон підводить законодавчу базу під антиукраїнську русифікаторську діяльність тої п'ятої московської колони.

Газета «Дзеркало тижня», характеризуючи діяльність Д. Табачника та інших фальсифікаторів історії, зазначала, що

в Україні живе й квітне «п’ята колона». [18]

Лідер партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко під час виборчої кампанії до Верховної Ради 2012 року закликала до об'єднання опозиційних сил:

«Єдиний список — єдина перемога. Ми не можемо дозволити собі йти різними колонами — двома, трьома чи чотирма — поки Україною править п'ята колона» [19].

П'ята колона США[ред.ред. код]

Російська Федерація[ред.ред. код]

Для пояснення причин нинішніх проблем в економіці та напруженості у суспільстві у сучасній Росії стверджують, що в їхній країні діє п'ята колона США (наприклад, [20]).

Білорусь[ред.ред. код]

Час від часу «п'ятою колоною» місцевих опозиціонерів називає президент Білорусі Олександр Лукашенко, маючи на увазі, що вони діють за гроші «капіталістичних» західних фондів.

Відображення у мистецтві[ред.ред. код]

1938 року, Нобелівський лауреат Ернест Гемінґвей, котрий був тоді в Іспанії американським військовим кореспондентом, перебуваючи під артилерійським обстрілом у мадридському готелі «Флорида», написав п'єсу про республіканську контррозвідку, котру назвав «П'ята колона»[16].

1960 року у США вийшов фільм режисера Джона Франкенхаймера за сценарієм Ернста Хемінгуея та Е. Хотчнера «П'ята колона» (англ. Fifth Column). У головних ролях знімалися Річард Бертон, Максиміліан Шелл, Селлі Енн Хоуз, Бетсі фон Фюрстенберг, Шайке Офір, Мілтон Селзер, Роберт Дауделл та Тоні Селуар [21].

2010 року лівансько-американський короткометражний фільм режисера Ваче Булґур'яна (англ. Vatche Boulghourjian) «П'ята колона» (вірм. Hinkerort Zorasune) був удостоєний третьої премії Сінефондасьон (фр. Cinéfondation Prizes 2010) на Канському кінофестивалі. У серпні 2010 року він був представлений на прем'єрі ліванського кінофестивалю в Бейруті, де завоював 1-е місце [22].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б «П'ята колона в Україні: загроза державності» Інтернет-версія книги
  2. Tolischus O.D. How Hitler Made Ready. I, The Fifth Column.— New York Times Magazine, June 16, 1940
  3. Йонг, Луи де. Немецкая пятая колонна во второй мировой войне / Сокращенный пер. с англ. А. И. Дьяконова. Под ред. генерал-майора Н. П. Цыгичко.— М.: Изд-во иностран. лит-ры, 1958.— С. 433.
  4. Йонг, Луи де. Немецкая пятая колонна во второй мировой войне / Сокращенный пер. с англ. А. И. Дьяконова. Под ред. генерал-майора Н. П. Цыгичко.— М.: Изд-во иностран. лит-ры, 1958.— С. 42.
  5. Трубайчук А. Ф. Брудершафт двох диктаторів.— К.: Асоціація істориків «Істина», 1993.— С. 125.
  6. Дослідник діяльності німецької п'ятої колони часів Другої світової війни пише, що йому не вдалося встановити точної дати та дійсного змісту виступу генерала Мола, хоча він не піддає сумніву факт такої заяви. Дивись: Йонг, Луи де. Немецкая пятая колонна во второй мировой войне / Сокращенный пер. с англ. А. И. Дьяконова. Под ред. генерал-майора Н. П. Цыгичко.— М.: Изд-во иностран. лит-ры, 1958.— С. 42
  7. Йонг, Луи де. Немецкая пятая колонна во второй мировой войне / Сокращенный пер. с англ. А. И. Дьяконова. Под ред. генерал-майора Н. П. Цыгичко.— М.: Изд-во иностран. лит-ры, 1958.— С. 43.
  8. La Quinta Columna
  9. Комінтерн. Розпуск 1943 року
  10. Рожин Борис Александрович. Пятая колонна
  11. Йонг, Луи де. Немецкая пятая колонна во второй мировой войне / Сокращенный пер. с англ. А. И. Дьяконова. Под ред. ген.-майора Н. П. Цыгичко.— М.: Изд-во иностран. лит-ры, 1958.— 448 с.
  12. Słownik Wiedzy Obywatelskiej PWN, Warszawa 1970
  13. Тойнбі, Арнольд. Дослідження історії. Том 2./ Пер. з англ. В. Митрофанова, П. Таращука.— К.: Основи, 1995.— С. 175.
  14. Владимиров П. П. Особый район Китая. 1942—1945.— М.: Изд-во Агенства печати Новости, 1973.— 656 с
  15. Политбюро ЦК РКП(б)-ВКП(б) и Коминтерн: 1919—1943 гг. Документы. — М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2004. — 960 с.
  16. а б в Северин Наливайко. Поняття «П'ята колона» породив поплічник Фра́нко / gazeta.ua, 11 серпня 2012
  17. Герой України: Мовний закон – наступ на незалежність
  18. Сергій Махун. «Трубадури імперії», або Реванш на історичній ниві. — Дзеркало тижня, 3 вересня 2010
  19. Тимошенко: Власть боится единой оппозиции
  20. Рожин Борис Александрович. Пятая колонна
  21. Кинопоиск
  22. The Fifth Column (film)

Джерела[ред.ред. код]

  • Йонг, Луи де. Немецкая пятая колонна во второй мировой войне / Сокращенный пер. с англ. А. И. Дьяконова. Под ред. ген.-майора Н. П. Цыгичко.— М.: Изд-во иностран. лит-ры, 1958.— 448 с.
  • Діяк І.В. П'ята колона в Україні: загроза державності. К., 2006.— 128 с: портр. ISBN 966-8639-01-4
  • Віктор Рог. Українофобія: п'ята колона та її ляльководи.— К.: Українська видавнича спілка ім. Юрія Липи, 2009.— 96 с. ISBN 978-966-15-1303-6

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]


Політика Це незавершена стаття з політики.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.