П'єзоефект

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
SchemaPiezo.gif

П'єзоефект – виникнення електричних зарядів (п’єзоелектрики) на гранях деяких кристалів при їхній деформації (напруженні), або навпаки – виникнення деформації (напруження) цих кристалів внаслідок дії електричного поля.

Перші дослідження п'єзоефекту виконані П'єром Кюрі (1880) на кристалі кварцу. П'єзоефект властивий понад 1500 речовинам. Спостерігається у всіх сегнетоелектриків і у багатьох піроелектриків. На відміну від електрострикції, п'єзоефект залежить від напряму силових ліній поля, тому дія на площини кристалу змінних електричних полів приводить до його вібрації. Найзначніша амплітуда коливання кристалу має місце у випадку, коли частота коливань поля відповідає резонансній частоті коливань кристалу.

Ступінь поляризації кристалу при п'єзоефекті прямо пропорційний механічному напруженню. Коефіцієнт пропорційності між ними називається п’єзоелектричним модулем. Для характеристики п'єзоефекту використовують відношення п’єзомодуля порід до п’єзомодуля монокристалу кварцу. Найбільший п'єзоефект має жильний кварц (10% від модуля монокристалу), п'єзомодуль кварцитів – 1% від модуля монокристалу, гнейсів і гранітів – 0,2-0,5%.

Дивись також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]