П'єр-Огюст Ренуар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з П'єр-Оґюст Ренуар)
Перейти до: навігація, пошук
П'єр-Огюст Ренуар
Pierre-Auguste Renoir
Pierre-Auguste Renoir - Autoportrait 5.JPG
автопортрет Ренуара
Ім'я при народженні Pierre-Auguste Renoir
Дата народження 25 лютого 1841(1841-02-25)
Місце народження Лімож
Дата смерті 3 грудня 1919(1919-12-03) (78 років)
Національність Франція Франція
Громадянство Франція Франція
Жанр жанрові картини, портрети, натюрморти.
Навчання Париж
Напрямок імпресіонізм
Роки творчості 1864–1916

П'єр-Огю́ст Ренуа́р (фр. Pierre-Auguste Renoir) (* 25 лютого 1841, Лімож — 3 грудня 1919) — французький художник. Представник французького імпресіонізму, що пізніше відійшов від цієї мистецької течії.

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Огюст Ренуар народився 25 лютого 1841 р. в місті Лімож, розташованому на півдні Центральної Франції. Ренуар був шостою дитиною небагатого кравця по імені Леонар та його дружини, Маргарити Мерле.

В 1844 року Ренуари перебрались на житло в Париж, де підліток Огюст влаштувався у церковний хор при великому соборі Сен-Есташ. У нього виявився такий добрий голос, що регент хору Шарль Гуно, намагався переконати батьків хлопчика віддати його учитися музиці і співу. Однак крім цього у Огюста проявилися художні здібності. Бідність родини спонукала хлопця в 13 років допомагати родині, влаштувавшись до майстра, у якого навчився розписувати порцелянові тарілки квітами. До 19 років Огюст піднявся до підмайстра, який розмальовував ширми, завіси, шафи. Вечорами Огюст відвідував школу живопису. Життя в Парижі подарувало йому знайомство з музеєм Лувр. Відсутність доброї освіти юнак мимоволі компенсував копіюванням картин Лувра, які теж продавав.

Ренуарова «теорія поплавка»[ред.ред. код]

Згодом він, скалічений бідністю, вигадав для себе «теорію поплавка» [1]. Відсутність доброї освіти, що спотворила його свідомість, викинула геть із його теорії поплавка усе героїчне і прагнення копіювати поведінку шляхетних персонажів книжок. Ренуар порівнював себе з поплавком, котрого несе потік. Ніякого спротиву чи руху попри потік[2]. Міщанська свідомість Ренуара обмежила і його поведінку, і його смаки, котрі не йшли далі прагень заробити і витратитися на задоволення. Саме через це Ренуар так залюбки писатиме натюрморти та сценки з їжею, обідом в кафе чи в родині, в сільській корчмі. Серед цих композицій - «В корчмі», (1866), Національний музей Стокгольм, «Обід», (1879), Фонд Барнса, Університет Лінкольн, Меріон, США, «Після обіду», (1879), Штеделівський художній інститут, «Сніданок в солом'яних брилях»,(1881), колекція Філіпс, США, нарешті пізній твір « Обідня пора у Берневалі », (1898), можливо краща картина побутового жанру в творчості митця.

Він відмовився від сюжетів в картинах, а всі пізні твори - спрощена художня продукція, невеликі картини на невибагливі смаки з безкінечними жінками і неприхованою еротикою. Ця безсюжетна продукція - експлуатація власної популярності і аби сподобатись споживачу.

Майстерня Шарля Глейра[ред.ред. код]

З 1861 року він учень майстерні художника Шарля Глейра, що походив з Швейцарії. Ренуар почав підготовку до іспитів в Школу красних мистецтв. Серед учнів Глейра на той час -, Фредерік Базіль , Клод Моне, Альфред Сіслей.Молоді заприятелювали.

Приятель Базіль і коханка Ліза Трео[ред.ред. код]

Майстерня Фредеріка Базіля

Особливо добрі стосунки склалися у Ренуара з Фредеріком Базілєм. Той походив з заможної родини і ні в чому не був схожим на бідняка Ренуара. Серед приятелів Ренуара — Фредерік був єдиним, хто мав справжню художню майстерню. Особа доброзичлива, Фредерік Базіль фінансово підтримував приятелів, дозволивши працювати в своїй майстерні Клоду Моне і Ренуару. В подяку за це Ренуар напише портрет Базіля у 1867 р., один з найкращих в ранішній період творчості художника.

В 1865 р., в домі свого товариша, художника Жюля Ле Кера, він познайомився з 16-річною дівчиною Лізою Трео, яка незабаром стала коханкою Ренуара та його улюбленою моделлю. Саме Ліза була моделлю для картин «Дама з парасолькою», «Алжирська жінка», «Купання», «Літо». Не схильний до одруження Ренуар не міг узяти шлюб ще й через невизнання. Охолодженню стосунків сприяли і війна (Франко-прусська), і мобілізація Ренуара — той відбув у піхотний батальйон. Демобілізація художника з армії у 1871 році стосунки не покращила. Їх зв'язок тривав до 1872 р., коли Ліза залишила Ренуара і вийшла заміж за іншого.

Війна принесла ще одну втрату — загинув Фредерік Базіль у віці 28 років. А Французько-прусська війна закінчилася нищівною поразкою Франції.

Період 1864–1874 рр.[ред.ред. код]

Ренуар вперше пізнав смак успіху в 1864 р., коли одна з його картин пройшла суворий відбір і була виставлена на Паризькому Салоні, щорічній державній художній виставці. Проте, декілька інших картин Ренуара відбір прискіпливої комісії не пройшли. І ображений художник почав виставляти свої картини в так званому «Салоні невизнаних».

Амбруаз Воллар і Дюран-Рюель[ред.ред. код]

У 1873 році Ренуар познайомився з маршаном (продавцем картин) на ім'я Поль Дюран-Рюель. Багатий Дюран-Рюель замовив декілька портретів художнику і ті сподобались. Відчуваючи свою залежність від Дюран-Рюеля, Ренуар, малюючи ці портрети, зупинився на межі замаскованих компліментів і подяки художника, якому було приємна увага комерсанта. Поль Дюран-Рюель почав цікавитися творами імпресіоністів взагалі і купувати їх. Невизнання імпресіоністів у Франції його мало бентежило. Саме Дюран-Рюель розпочав продаж картин імпресіоністів за кордон, що сприяло виникненню цікавих збірок імпресіоністів у Великій Британії, США, Росії.

Потяг свої жадібні руки до картин Ренуара і маршан Амбруаз Воллар. Ренуар малював і його. Але не схильний до створення психологічно насичених портретів Ренуар не розкрив хижацьку натуру Воллара, створивши декоративні портрети на зразок «Воллар в костюмі тореадора», «Воллар в червоній хустці».

Одруження з молодичкою у 49 років[ред.ред. код]

В 1890 р. Ренуар одружився на Аліні Шаріго, з якою познайомився десятьма роками раніше, коли та була 21-річною швачкою. У них вже був син, П'єр, що народився в 1885 році, а після весілля у них з'явилися ще два сина — Жан, що народився в 1894 році, і Клод (відомий як «Коко»), що народився в 1901 і став однією з найулюбленіших моделей батька. До того часу, коли остаточно склалася його родина, Ренуар досяг успіху і слави, був визнаний одним із провідних художників Франції і встиг отримати від держави звання кавалера Почесного легіону.

Хвороба Ренуара[ред.ред. код]

Близько 1892 р. Ренуар почав страждати від ревматичного артриту. У 1907 р. він переїхав у тепліший клімат до містечка Кань-сюр-Мер, ближче до середземноморського узбережжя.

Особисте щастя і професійний успіх Ренуара були затьмарені його хворобою. Після нападу паралічу, що стався в 1912 році, Ренуар був прикутий до інвалідного крісла, однак продовжував писати: доглядальниця вкладала пензля йому між пальців.

В останні роки життя Ренуар здобув славу і загальне визнання. В 1917 р., коли його «Парасольки» були виставлені у Лондонській Національній галереї, сотні британських художників і просто прихильників живопису надіслали йому вітання, в якому йшлося: «З того моменту, як ваша картина була вивішена в одному ряду з роботами старих майстрів, ми відчули радість від того, що наш сучасник посів належне йому місце в європейському живопису». Картина Ренуара виставлялася також у Луврі, і в серпні 1919 року художник в останній раз відвідав Париж, щоб поглянути на неї.

Третього грудня 1919 року П'єр Огюст Ренуар помер в містечку Кань-сюр-Мер від запалення легенів у віці 78 років. Похований у Ессуа.

На честь Ренуара названий кратер на Меркурії.

Перелік деяких портретів пензля Ренуара[ред.ред. код]


Вибрані твори[ред.ред. код]

«Натюрморт з букетом і книгами», (1871). Хьюстон
«Мадам Жорж Гартман», (1874), Музей д'Орсе.


Галерея[ред.ред. код]

Буржузний парадний портрет роботи Ренуара[ред.ред. код]

Побутовий жанр у Ренуара[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Жан Ренуар. «Огюст Ренуар». Ростов-на-Дону: изд-во "Феникс", 1997. - 416 с.
  2. Жан Ренуар. «Огюст Ренуар». Ростов-на-Дону: изд-во "Феникс", 1997. - 416 с.
  3. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3

Посилання[ред.ред. код]