П'єр-Франсуа-Шарль Ожеро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
П'єр-Франсуа-Шарль Ожеро
Charles Pierre François Augereau (1792).jpg
Народився 21 жовтня 1757(1757-10-21)
Париж
Помер 12 червня 1816(1816-06-12) (58 років)
Ла-Уссе-ан-Брі
Національність француз
Діяльність військовий очільник
Титул герцог
Звання Маршал Франції
Конфесія католицтво
Батько П'єр Ожеро
Матір Марі-Жозефіна Креслін
Дружина Жозефіна-Марі Граш
Аделаїда Огюстіна Бурлон де Шаванж
Blason Charles Pierre François Augereau (1757-1816).svg

П'єр-Франсуа-Шарль Ожеро (фр. Pierre Augereau, *21 жовтня 1757 —†12 червня 1816) — французький військовий діяч часів Французької революції та Першої імперії, Маршал Франції, пер Франції.

Життєпис[ред.ред. код]

Початок кар'єри[ред.ред. код]

Походив з родини П'єра Ожеро, торгівця фруктами у паризькому передмісті Сен-Марсо. Отримав початкову освіту. 1774 році вступив до французької армії. Згодом перейшов на службу до пруської армії, де брав участь у війські за Баварській спадок проти австрії, а згодом у війнах проти Османської імперії. Тут він отримав посаду сержвнту, але потім дезертирував, перебравшись до Саксонії. Тут він деякий час був на службі у місцевому війську, а у 1790 році поступив на службу до короля Неаполя. У 1791 році служив королю Португалії.

На службі Республіки[ред.ред. код]

У 1792 році повернувся до Франції. Протягом у 1793 році отримував звання капітана, підполковника та полковника за успішні дії проти шуанів у Бретані. У 1796–1797 роках брав активну участь у італійській кампанії. У 1797 році допомогав придушити заколот роялістів у Парижі. 23 грудня того ж року отримав звання дивізійного генерала. Того ж року чолював послідовно Самбро-Мааську й Рейнсько-Мозельську армії.

У 1799 році обираєтсья членом Ради п'ятисот. Виступив проти заколоту 18 брюмера, але потім приєднався до Наполеона Бонапарта. Тому отримав командування Батавською армією. У 1801 році відправлений у відставку за свої республіканські висловлювання.

На службі Наполеона[ред.ред. код]

Під час коронації Наполеона останній запитав Ожера: «Як Вам церемонія?» Той відповів: «Красива. На жаль, тут бракує 100 тисяч осіб, які наклали головою, щоб таких церемоній ніколи не було». Втім імператор надав Ожера звання маршала, орден Почесного легіону.

У 1805 році успішно діяв проти австрійців під Ульмом, проте не брав участі у битві під Аустерліцем. У 1806 році звитяжив на чолі 7 корпусу Великої армії у битва при Єні та Гольміне. У битві при Прейсіш-Елау його корпус було розбито, а самого Ожера поранено. Втім у 1808 році він стає герцогом Кастільйоне.

У 1808–1812 роках воювавв Іспанії, де відзначився жорстокістю. У 1812 році повертається до Франції. У 1812 році призначається головою 11 корпусу, що стояв в Прусії. Проте Ожеро не брав участь у військовій кампанії проти Росії. Після відступу Наполеона I з Росії Ожеро приєднався до нього. Після цього був активним учасником усіх битв 1813 року.

У військовій кампанії 1814 році виявив повільність та небажання продовжувати війну. Зрештою 16 квітня перейшов на бік Бурбонів. За це отримав звання пера.

Останні роки[ред.ред. код]

Під час Ста днів Наполеона Ожеро намагався повернути довіру останнього, проте марно. Тому не брав участі у військовій кампанії 1815 року. під час другого повернення Бурбонів зберіг свої титули та звання, але вимушен був піти у відставку. Віддалився до свого маєтку, де й помер 12 червня 1816 року від водяники.

Джерела[ред.ред. код]

  • Axel Kuhn, Die Französische Revolution, Reclam Nr. 17017, Stuttgart 2009
  • Nicole Gotteri, Grands dignitaires, ministres et grands officiers du Premier Empire : autographes et notices biographiques, Nouvelles Éditions Latines, 1990, 264 p.