П'єр Шарль де Вільньов

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
П'єр Шарль де Вільньов

П'єр Шарль де Вільньов (фр. Pierre-Charles Villeneuve, 1763-1806) - французький адмірал часів Наполеонівських воєн.

Життєпис[ред.ред. код]

Молоді роки[ред.ред. код]

П'єр Шарль Жан Батист Сильвестр де Вільньов народився у містечку Валансоль на півдні Франції в аристократичній родині. 1778 року став гардемарином французького флоту. Ходив у походи до французьких колоній у Карибському морі.

У 1786 році повернувся до Франції. Тут його було призначено в ескадру, що діяла у Середземному морі. Загалом Вільньов прийняв Революцію у Франції й залишився в країні. 1793 року стає капітаном.

Адмірал флоту[ред.ред. код]

За успіхи на службі 1796 року П'єра де Вільньова призначають контр-адміралом. Він очолив ескадру з 5 кораблів, що стояла у Тулоні. Цього ж року він отримав наказ рухатися до Ла-Маншу, де з'єднатися з іспанською ескадрою, а також перевезти армію генерала Оша до Ірландії. Проте Вільньов запізнився на зустрів, іспанська ескадра зазнала поразки.

Після цього Вільньов взяв участь в поході до Єгипту у складі флоту віце-адмірала де Брюеса. Взяв участь в Абукірській битві 1 серпня 1798 року. В ній Вільньов не зумів проявити себе. Весь час зі своїми кораблями він простояв на відстані від основних сил французького флоту. У вирішальний момент не прийшов на допомогу де Брюесу. В цьому випадку Вільньов не виявив необхідної ініціативи та рішучості. Після бою він утік з місця бою, вирушив до Криту, потім до Мальти, після цього вирушив до о.Корфу, де захопив англійський корабель "Леандр".

У 1804 році Вільньова було призначено віце-адміралом та командувачем французького флоту. Було складено план кампанії проти Англії. Спочатку з'єднатися з іспанським флотом де Гравіни, потім здійснити диверсію біля Антильських островів, щоб відволікти туди англійський флот. Після цього спрямувати основні морські сили Франції до Ла-Маншу та провести висадку французької армії в Англії. У березні 1805 року флот Вільньова залишив Тулом. З'єднавшись в Кадиксі з іспанцями він попрямував до Карибських островів. Адмірал Нельсон послідував за ним. Проте при поверненні Вільньов потрапив у негоду й затримався біля Азорських островів на три тижні. Повернувся французький флот до Європи лише у липні. Біля мису Фіністер відбулася битва з англійською ескадрою Роберта Кальдера, але вона не мала вирішального значення. Втім англійці відступили.

У свою чергу Бонапарт був невдоволений затягуванням приходу флоту до Ла-Маншу, зазначивши відсутність хоробрості у Вільньова. Тому Вільньов не виконав наказ Наполеона йти у Ла-Манш, а навпаки повернувся до Кадикса. В цей час прибула ескадра Гораціо Нельсона, яка завадила переправі французьких військ до Великої Британії.

У Кадиксі Вільньов отримав наказ спрямувати флот у Середземне море та атакувати Неаполь. Втім де Вільньов довідався, що Наполеон Бонапарт збирається зняти його з командуванням флотом й прислати іншого флотоводця. Внаслідок ображеного честолюбства де Вільньов вирішив атакувати флот на чолі із Нельсоном. 21 жовтня 1805 року відбулася Битва при мисі Трафальгар між англійським та франко-іспанським флотами, в якій останній зазнав нищівної поразки. Сам же де Вільньов потрапив у полон.

Загибель[ред.ред. код]

П'єра Шарля де Вільньова доставили у Лондон. Тут він був присутнім на похованні Гораціо Нельсона. Незабаром він повернувся до Франції. Імператор Наполеон призначив йому зустріч у Ренні (Бретань). Але 22 квітня 1806 року незадовго до аудієнції з імператором П'єр де Вільньов наклав на себе руки.

Джерела[ред.ред. код]

  • Trafalgar. Hombre y naves entre dos épocas, de J. Cayuela J. y A. Pozuelo. Editorial Ariel, 2004.