П'єтро Помпонацці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

П'єтро Помпонацці (1462—†1525) - філософ епохи відродження.

У своїй діяльності яскраво виявляє зміни, які відбулися в старому, середньовічному розумінні Арістотеля під час перетворення арістотелізму у ренесансний. Його вчення зберігає зовнішню форму середньовічної традиції, однак утримує в собі нову філософію, що протистоїть схоластичній традиції. У межах теорії двоїстої істини Помпонацці розвиває ідею незалежності філософії від теології; філософія повинна виходити з наукових принципів, створених завдяки раціональному пізнанню. Релігія потрібна лише для духовного виховання народної більшості.

До головних трактатів Помпонацці відносяться: «Про безсмертя душі», «Про причини явищ природи», «Про долю, свободу волі, накреслення та божественне провидіння». Вирішення питання про безсмертя душі здійснюється Помпонацці завдяки тезам світогляду Ренесансу про необхідність природного пояснення подій, яке відкидає місце чуда. Він посилається на вчення Арістотеля про залежність ідей від почуттів, про неможливість існування душі без тіла — душа природна і тому смертна. Безсмертя душі неможливо раціонально пояснити, в нього можна тільки вірити. Уявити людину безсмертною можна лише тому, що ми користуємося загальними поняттями, абстрагованими від одиничного, часткового, окремого. Те, що людина має поняття про нематеріальні, безсмертні духовні сутності, тоді коли їх ніхто не мав змоги відчути, доводить, що вони є абстракціями, створеними від реально даної нам одиничної чуттєвості. Головна властивість людини полягає не у досягненні безсмертя, як навчають середньовічна етика та теологія, а у можливості свідомо побудувати своє щастя і блаженство завдяки здатності раціонально діяти, пізнавати світ. Помпонацці першим починає будувати систему понять моралі, орієнтовану на світські, антропологічні цінності, а не на християнський аскетизм.

Розглядаючи проблеми спричинення явищ природи, Помпонацці робить висновок, що їх раціональне пояснення можливе лише в разі прийняття тези про природність причин різноманітних процесів. Світ підкоряється єдиному вічному законові постійних змін, усе виникає, змінюється і зникає. Це веде до постійного повторення у самозамкненому кругообігу речей. Випадкові події є виявом загальної необхідності круговороту речей, бо у природі можливе лише те, що не заперечує природи. Тому все, що існує, має природну сутність, відповідає їй, не може зникнути з природи взагалі, бо тоді природа втрачає саму себе, свою єдність у спричиненому послідовно кругообігу. Кругообіг речей розімкнеться, якщо той чи інший природний фрагмент не зможе відновитися після своєї загибелі. Отже, якщо світ існує, то все в ньому підкорене необхідності, яка схожа на фатум, долю світу. Людина також підкорена відношенню причин та наслідків. Вона може вибирати, але при цьому її вибір зумовлений зовнішньою для неї природою, середовищем.

Запропонована світоглядна позиція Помпонацці не залишає місця у світі для Бога, бо Бог не може мати свободи власної волі, його діяльність суворо детермінована природними законами (а Бог, як існуюче за межами природи і нездатне впливати на неї для нас, підкорених природі,— фантастична сутність). За таких міркувань чи є Бог, чи його немає — людині все одно.