Ра

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ра, що освітлює Землю.
Stele Ra-Horakhty Louvre N3795.jpg

Ра в давньоєгипетській релігії — бог Сонця, творець світу. Його зображували людиною, що замість звичайної голови мала голову яструба. Його основні символи — сонячне коло та обеліск. Іноді його зображали у вигляді барана.

Ра (Ре) в єгипетській міфології бог Сонця, втілений в образі сокола, величезного кота або людини з соколиною головою, яка увінчана сонячним диском. Він був батьком Уаджит, кобри Півночі, що захищає фараона від палючих променів сонця. Згідно з міфом, удень благочинний Ра, освітлюючи землю, пливе небесним Нілом у барці Манджет, увечері пересідає в барку Месектет і в ній продовжує шлях підземним Нілом, а вранці, здолавши в битві змія Апопа, знову з'являється на обрії. Деякі міфи про Ра пов'язані з уявленнями єгиптян про зміну пір року. Весняний розквіт природи сповіщав повернення богині вологи Тефнут, що вогненним Оком сяє на лобі Ра, і її вступ у шлюб із Шу. Літня спека пояснювалася гнівом Ра на людей. Згідно з міфом, коли Ра постарів, а люди перестали його почитати і навіть «замислили проти нього зло», Ра негайно зібрав раду богів на чолі з Нуном (або Атум), на якій було вирішено покарати рід людський. Богиня Сехмет (Хатхор) в образі левиці вбивала і жерла людей доти, поки її хитрістю не вдалося напоїти червоним ячмінним пивом. Сп'яніла богиня заснула й забула про помсту, а Ра проголосив своїм намісником на землі Геба, піднявся на спину небесної корови й звідти продовжував правити світом. Давні греки ототожнювали Ра з Геліосом.

Згодом бог Ра був пов'язаний з іншими важливими божествами стародавнього Єгипту, зокрема Амоном та Гором[1]. Єгиптяни тих часів тяжіли до поклоніння тому, від чого залежало їхнє щоденне життя — Сонцю. Отже, під іменем «Ра» (Амон-Ра) вони обожнювали суверенного господа неба, котрий щоденно плив зі сходу на захід. З настанням ночі він продовжував свій небезпечний шлях у підземному царстві[2].

Бог-творець[ред.ред. код]

Відомо кілька міфів про Ра, збережених у різних релігійних збірниках і численних гімнах, в спеціальному папірусі Туринського музею[Джерело?], а також написах на стінах гробниць царів XIX–XX династій Нового царства. У них Ра виступає сином первісного хаосу Нун, що перебуває в ньому разом з божествами стихій до створіння. Потім він, «величніший, ніж той, хто народив його, давніший, ніж був народжений», вийшов з Нун на тому місці, де згодом виникло місто Великий Гермополь, і там, після перемоги над силами мороку, своїм словом наказав засяяти світлу з квітки лотоса. Потім Ра створив із себе богів Шу і Тефнут, від яких народилася нова пара, Геб і Нут — земля і небо, батьки Осіріса, Ісіди, Сета й Нептіди. Дев'ятеро цих божеств склали так звану геліопольську Еннеаду, на чолі якої стояв Ра. Існували також інші міфи творіння, пов'язані з Ра: згідно з одним із них, Ра з'явився на світ з яйця, яке зніс гусак Великий Гоготун; згідно з іншим, Ра з'явився зі сходу в образі Хепрі — жука-скарабея, що котить перед собою Сонце; нарешті, ще один варіант цього міфу оповідає, що Ра в образі сокола (або кобчика) спустився на Землю, давши початок суші.

Верховний бог[ред.ред. код]

Згідно з міфами, після створення світу Ра царював над ним подібно до фараона, і цей час був золотим століттям людства. Таким чином, всі наступні правителі Єгипту вважалися земними втіленнями або синами Ра. Ра міцно тримав весь світ у своїх руках, завдяки магічній силі свого таємничого імені. Однак, коли Ра постарів і його кістки перетворилися на золото, його премудра правнучка Ісіда хитрістю випитала в нього це ім'я, наслідком чого була непокора людей.

Ра і Сехмет[ред.ред. код]

Розсерджений тим, що люди перестали підкорятися йому, Ра зважився винищити весь рід людей і наслав на нього богиню Сехмет у вигляді тигриці, яка справила страшне побиття: люди стали тонути у власній крові. Ра прийшов в жах від погрому і, зглянувшись, врятував на інший день уцілілих людей, напоївши Сехмет напоєм з крові та пива. Однак, невдячність людей все ж засмутила Ра, і він вирішив піти від них на небо на спині богині неба Нут, яка набула вигляду корови. Люди покаялися і стали проводжати Ра, виявивши готовність боротися з його Ра і заснували на його честь культ. Наступниками Ра стали його діти, Шу і Тефнут, спадкоємцями яких стали Геб і Нут.

Борець із силами темряви[ред.ред. код]

Але навіть віддалившись на небо, Ра не перестав благодетельствовал землю. Тому єгипетська міфологія пояснювала рух сонця по небу таким чином: Ра в супроводі інших божеств щодня виїжджає зі сходу в денний барці, щоб освітлювати землю, і через 12 годин пересідає в нічну барку, щоб протягом 12 нічних годин осявати підземний світ.

У потойбічному світі Ра щоночі зустрічався віч-на-віч з Апопом — жахливим велетенським змієм, злим демоном темряви, що намагався проковтнути сонце і назавжди позбавити світ його світла. Апоп був протилежністю Маат, божественної справедливості Ра, і символізував зло, хаос, руйнування та іноземне ярмо (починаючи з періоду Нового царства, коли, власне, й оформився кінцевий варіант міфу про битву Ра з Апопом). Тому щоночі Ра в образі рудого кота за допомогою кількох інших богів, зокрема Баст, Серкет і Шу, перемагає Апопа, щоб знов битися з ним наступної ночі.

Після перемоги над чудовиськами мороку Ра відвідує богів і небіжчиків, які отримували від нього наділи землею і вважалися його підлеглими. Кожен з них міг споглядати його лише одну годину на добу, а особливі обранці мали щастя проводити із променистим богом весь час, пливучи з ним в сонячній барці.

Ця доля вважалася бажаною для всякого благочестивого єгиптянина; звідси безліч гімнів на честь Ра і його зображень на надгробках часів нового царства. Гімни, присвячені Ра, що подорожує царством Осіріса (потойбічним світом) потрапили до «Книги Мертвих» (15 розділ)[Джерело?]; крім того, до нас дійшли 75 «величань» на честь Ра в гробницях Рамесидів — фараонів 20 династії. Невеликі пірамідки, на кожній з чотирьох граней зображено сонячну барку в різні часи доби й під уклінним зображенням покійного написано молитви Ра, мали полегшувати постійне перебування мерця в потойбічному світі.

Див. також[ред.ред. код]

Апеп

Джерела і посилання[ред.ред. код]

  1. Microsoft ® Encarta ® 2006.
  2. Mankindn's Search for God, 1990 рік, стор. 57