Рабство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ринок рабів (пр. 1884), картина Жана-Леона Жерома[1]

Ра́бство — насильницьке підпорядкування однієї людини іншою або однієї групи людей іншою групою людей. Слово походить від старослов'янського слова «раб» або «роб», яким у слов'ян називали робітника-людину, яка виконує ту, чи іншу господарську роботу. Пізніше з появою у світі рабовласництва, це слово стало вживатись у значенні — людина, яка виконує свої обов'язки примусово, яка знаходиться у власності інших людей або організацій і яку можна розглядати як таку ж складову господарства як і худобу чи знаряддя праці, можна продати, обміняти, убити без її згоди.

У сучасному розумінні термін «рабство» інколи використовується для позначення суміжних категорій насильницького примушення людей для виконання певної роботи. В цьому розумінні правозахисні організації розробили певні критерії визначення сучасного рабства:

  1. Її діяльність контролюється іншими особами за допомогою насильства чи погроз його застосування.
  2. Вона знаходиться в певному місці і займається певною діяльністю не по своїй волі, а також позбавлена можливості змінити ситуацію за власним бажанням.
  3. За свою роботу вона або взагалі не отримує платню, або отримує мінімальну оплату, що не покриває її потреб на захист, оздоровлення, лікування, освіту тощо.

Історія[ред.ред. код]

Рабство виникло в доісторичні часи з переходом до відтворюючого господарства. Передумовами його виникнення стали надлишок виробництва — раб повинен виробити продукції більше, ніж спожити[2], і досить висока густота населення, при якій стає можливий організований примус до праці. Рабство поступово зникає із встановленням суспільних устроїв, при яких економічний примус до праці ефективніший від неекономічного, примусу прямим насильством. Однак, процес витіснення рабства розтягнувся на кілька століть, а в деяких державах, наприклад США, рабство довгий час співіснувало з розвиненим промисловим виробництвом. Нелегальне рабство в окремих частинах світу й окремих сферах життя існує ще й досі.

До часу написання Біблії рабство було вже добре встановленим суспільним інститутом. Рабство існувало в усіх стародавніх цивілізаціях від Стародавнього Китаю до доколумбових цивізацій Америки. Рабами ставали боржники, бранці (полонені) на полях воєн, покарані злочинці, покинуті діти, діти рабів. Слід пам'ятати, що у Стародавніх Афінах від двох до чотирьох п'ятих усіх мешканців були рабами. Тобто, афінська демократія існувала за рахунок широкого використання рабів та перекладання на них усього

Полонених рабів в Африці пішки гонять до портів

тягару господарської, будівельної діяльності та підготовки до воєн.

Рабовласницькі держави встановлювали закони, що закріплювали становище рабів та регулювали торгівлю людьми. Для виконання цих законів використовувалися насильницькі державні органи. Важке становище рабів призводило до їхніх повстань, які неодмінно придушувалися. Давньогрецькі філософи, наприклад, Аристотель підтримували думку про природне рабство, тобто приреченість деяких людей на рабське становище. Аналогічний світогляд характерний для вищих станів рабовласницьких суспільств.

При розширенні територій, окупованих Стародавнім Римом, рабами ставали цілі народи. Раби використовувалися не тільки для роботи, а й для розваг: як гладіатори чи для сексуальних послуг. В римській історії чимало повстань рабів, серед яких найбільшим було повстання Спартака. Рабство стало опорою Римської імперії. Тільки в Римі в часи імперії проживало біля 400.000 рабів.

В епоху раннього середньовіччя торгівля рабами була в основному зосереджена на півдні та сході — у Візантії та арабському світі. Джерелами постачання живого товару були язичницькі території Центральної та Східної Європи та Кавказ.

До кінця середньовіччя рабство в Західній Європі майже повністю зникло — спочатку поступилося кріпацтву, а потім щезло зовсім і було заборонене. Заборона рабства в країнах Західної Європи, однак, не стосувалася колоній.

У Східній Європі заборона рабства відбулася дещо пізніше, але інститут кріпацтва зберігався ще до середини 19-го століття. Торгівля рабами століттями процвітала в мусульманському світі, а це гігантські території від західної і північної Африки, Балкан до Індії і Південно-Східної Азії.

Після відкриття Америки (1492 р.) й початку її колонізації, встановилася трикутникова торгівля, елементом якої були перевезення рабів із Африки в нові європейські колонії в Америках, де раби використовувалися на плантаціях. Особливого розмаху трансатлантична торгівля рабами досягла в другій половині 18 ст., коли африканські царства на зразок імперії Ойо, імперії Ашанті, Дагомею, Конфедерації Оро організовували масштабні рейди в глибину Західної Африки з метою полонити якомога більше людей з метою продати їх європейським, особливо англійським, торговцям живим товаром. Самі європейці нечасто зважувалися заходити у внутрішні африканські території, боячись хвороб та опору місцевого населення.

Рабство в Британській імперії було заборонено 1833 року. Рабство в Америці почало відступати в середині 19-го століття. У США виник рух аболіціоністів, які виступали за скасування рабства в їх державі, виходячи з моральних християнських принципів. Рабство в Сполучених Штатах було скасоване внаслідок Громадянської війни 1860-х років.

Скасування кріпацтва в Австро-Угорщині стало результатом революцій 1848 року. На початку 60-х років було скасоване кріпацтво в Російській імперії.

Малюнок Жана-Батіста Дебре. Покарання раба-африканця в Бразилії

Економіка[ред.ред. код]

Спина раба після покарання

Одне із спостережень щодо вигідності рабства стверджує, що рабству сприяє брак робочої сили при надлишку вільної землі, що було характерно для США та Росії. При таких умовах ціна вільнонайманого робітника висока, вигідніше купити раба і оплачувати тільки роботу наглядачів. З іншого боку при збільшенні густоти населення, коли вільної землі стає мало, а ціна вільнонайманого робітника знижується, оплата наглядачів стає економічно невигідною.

Рабство економічно вигідне також в умовах, коли праця проста. Нагляд за працею, яка вимагає високого рівня кваліфікації дуже складний і неефективний.

Адам Сміт зауважив, що скасування рабства в Європі відбулося в той час, коли водночас були сильними світська та релігійна влади, які не особливо ладили між собою. Цю думку підтримав також Огюст Конт, відзначаючи велике значення «розділення духовного та тимчасового» для ліквідації рабства. На думку Сміта скасування рабства практично неможливе в демократичному суспільстві, бо в законодавчих органах засідають ті ж рабовласники, які ніколи не підуть проти власних інтересів.

Рабство у 20 столітті[ред.ред. код]

В Азії рабство зберігалося ще довше. В Отоманській імперії торгівля жінками існувала ще до 1908 року. У Китаї рабство було скасоване 1906 року, але закон набрав чинності тільки 1910-го. В Індії скасування рабства відбулося в 1843.

Рабство було поширене також у Південно-Східній Азії. У Таїланді та Бірмі від чверті до третини населення були рабами, організовувалися масштабні полювання на так звані гірські племена. Рабство відносно нещодавно офіційно скасоване в таких країнах як:

Але в Мавританії в становищі рабів нічого не змінилося, бо йти їм нікуди і вони мимоволі живуть і працюють на рабовласника. За даними організації Timidria, що бореться з рабовласництвом, кількість рабів у Нігері на 2003 рік дорівнювала 870 тис. Аби якось вплинути на ситуацію, Timidria створила низку притулків та офісів в Нігері, де надають тимчасовий притулок рабам-утікачам, але їх майбутнє залишається невизначеним.

Рабство в певних формах досі існує в Судані, Сомалі, Анголі, Конго, Сьєрра-Леоне, Непалі, Індії.

Племена туарегів, як і в середньовіччя, досі спеціалізуються на работоргівлі.

Цікаві факти[ред.ред. код]

У Лондоні працює Музей рабства.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Коли європейці були рабами: дослідження свідчать, що рабство було набагато частішим явищем, ніж вважалося досі
  2. Завдяки цьому в можливі такі виключення як традиційні культури прибережних індіанців північного-заходу Північної Америки — в хайда, тлінкітів рабство існувало, грунтуючися на високопродуктивному риболовстві.

Джерела[ред.ред. код]

  • Orlando Patterson: Slavery and Social Death. A Comparative Study. Harvard UP, Cambridge/MA und London 1982, ISBN 0-674-81083-X
  • Kevin Bales: Die neue Sklaverei. Kunstmann, München 2001, ISBN 3-88897-264-7.
  • Louise Brown: Sex Slaves. The Trafficking of Women in Asia. Virago Books, New York 2002, ISBN 1-86049-903-1.
  • Каутский К. «Диктатура пролетариата: От демократии к государственному рабству: Большевизм в тупике» (переиздание: Берлин. 1921 г.)2002 г.315 стр. Тираж: 2000 экз. ISBN 978-5-93751-014-3
  • Robert C. Davis: Christian Slaves and Muslim Masters — White Slavery in the Mediterranean, the Barbary Coast, and Italy, 1500–1800, Palgrave Macmillan, Houndmills, England 2003 ISBN 0-333-71966-2
  • Seymour Drescher Abolition — A History of Slavery and Antislavery, Cambridge University Press, New York 2009 ISBN 978-0-521-60085-9 and ISBN 978-0-521-84102-3
  • Egon Flaig: Weltgeschichte der Sklaverei. C.H. Beck Verlag, München 2009. ISBN 978-3-406-58450-3

Посилання[ред.ред. код]


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.