Рада Народних Комісарів УРСР

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Голови РНК УРСР
Голова Роки
X. Раковський 1919 — 23
В. Чубар 1923 — 34
П. Любченко 1934 — 37
М. Бондаренко 1937
Д. Коротченко 1938 — 39
Л. Корнієць 1939 — 44
М. Хрущов 1944 — 46

Ра́да Наро́дних Коміса́рів УСРР (потім УРСР) (Раднарком, Совнарком) — найвищий орган виконавчої влади (уряд) Радянської України (УСРР, УРСР) у 19191946 роках, попередник Ради Міністрів УРСР.

Перший радянський уряд[ред.ред. код]

В Україні перший радянський уряд (на подобу уряду УНР) називався Народним Секретаріатом, а другий створений 28 листопада 1918 під назвою «Тимчасовий Робітничо-Селянський Уряд України». З цією назвою він діяв до січня 1919, коли його перейменовано на «Раду Народних Комісарів України», за російським зразком — РНК.

Другий радянський уряд[ред.ред. код]

Недовгий час у 1919–1920 РНК УСРР була ліквідована, а її обов'язки виконував Всеукраїнський Революційний Комітет. Згідно з ст. 16 конституції УРСР 1919 раднарком УРСР міг розглядати всі справи законодавства й управління країною, але вирішувати тільки ті з них, що були передані йому ВУЦВК на основі загального або спеціального уповноваження. Конституція УРСР 1919 не називала кількости народних комісарів і не визначала їх функцій. Ряд галузей управління в УРСР керувався відповідними наркоматами РРФСР (військова справи, зовнішня торгівля, пошта і телеграф, транспорт тощо), що мали при наркоматі УРСР представників. Ці оправи передано у відання наркоматів РРФСР спеціальними угодами 1919–1921 поміж УРСР і РРФСР.

Третій радянський уряд[ред.ред. код]

Після утворення СРСР, у 1923 компетенції центральних органів СРСР були дещо обмежені: раднарком СРСР отримував від ЦВК СРСР законодавчі повноваження тільки у важливіших справах СРСР. Раднарком УРСР складався з народних комісарів, уповноважених народних комісарів СРСР при уряді УРСР, уповноваженого ДПУ СРСР та інших осіб, включених в його членів на основі постанови ЦВК. Згідно з конституцією СРСР 1924, УРСР мала 11 народних комісаріатів, у тому числі 5 одноіменних з союзними народними комісаріатами (т. зв. об'єднані наркомати): фінансів, праці, робітничо-селянської інспекції, продовольства (пізніше перейменований на внутрішньої торгівлі) і Вищої Ради народного господарства та 6 самостійних (юстиції, внутрішніх справ, освіти, соціального забезпечення, земельних справ й охорони здоров'я). Крім того, до складу РНК УРСР входило 5 уповноважених, т. зв. злитих, себто загально-союзних народних комісаріатів СРСР з правом дорадчого або вирішального голосу за вирішенням ЦВК СОСР (закордонних справ, військових і морських справ, зовнішньої торгівлі, шляхів сполучення, пошт і телеграфу).

Конституція 1936 в принципі зберегла цей поділ, увівши нові назви для наркоматів: а) загально-союзні, що керували дорученою їм галуззю державної адміністрації на всій території СРСР безпосередньо або через підлеглі їм органи; б) союзно-республіканські, що керували відповідною галуззю за списком підприємств чи установ через однойменні наркомати в республіці; в) республіканські, підпорядковані тільки РНК республік. Крім наркоматів, до РНК УРСР належали державні комітети і центральні управління (Держплан, Головне управління організованого набору робітників і переселення та ін.). По реформі управління господарством у 1932 — 1934 кількість народних комісаріатів СРСР збільшилася. Згідно з офіційною теорією РНК стала найвищим адміністративним органом, який під керівництвом партії у межах своїх компетенцій мав виконувати обов'язки уряду радянської держави з метою побудови соціалістичного суспільства.

Голову і членів РНК УРСР формально призначав ВУЦВК, з 1937 Верховна Рада УРСР, яким РНК була підзвітна; на ділі ж вирішальний вплив мало московське керівництво ВКП(б) та ЦК КПУ і під їх контролем РНК УРСР здійснювала доручені їй законодавчі й виконавчі обов'язки. Нормативні акти РНК за конституцією СРСР 1924 мали форму декретів і постанов, а за конституцією 1936 — постанов і розпоряджень.

Література[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]