Рада праці та оборони

Рада праці та оборони (рос. Совет труда и обороны, СТО) — орган Ради Народних Комісарів (РНК) РРФСР (1918 — 22), потім СРСР (1923 — 37).

В УРСР впродовж 1921 — 23 звалася Еконосічною Радою (ЕКОСО), згодом до 1937 — Українською Економічною Нарадою (УЕН). СТО мав права міжвідомчої комісії і був свого роду «внутрішніс кабінетом» в РНК, постанови якого були обов'язкові для всіх союзних і республіканських війських та господарських установ.

ЕКОСО й УЕН УРСР були подвійно підпорядковані — СТО СРСР і РНК УРСР. Представник УЕН входив до складу СТО СРСР. Очолював СТО й УЕН гол. РНК, до складу його входили серед ін. наркоми оборони, воєнної промисловості, шляхів сполучення, фінансів (в УРСР — уповноважені цих союзних наркоматів); пізніше також нарком важкої промисловості та голова Держплану й Держбанку.

До компетенцій СТО, ЕКОСО й УЕН належав попередній розгляд річних і квартальних господарських і фінансових планів (особливо воєнних) і загальний нагляд за роботою Вищої Ради народного господарства та місцевих раднаргоспів, погодження спірних питань між центральними та місцевими органами і контроль та перевірка виконання ухвал РНК СРСР і УРСР.

1937 року внаслідок централізації управління УЕН УРСР ліквідовано, а СТО СРСР перетворено на рос. Экономический совет при РНК СРСР (1941 — 55 існував як бюро в складі РНК, а з 1946 Ради Міністрів СРСР).

Література

• Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.

Це незавершена стаття з української історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.