Радзивілли

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Радзивілли
Герб роду
Титул князі
Підданство POL COA Pogoń Litewska Książęca.svg Велике Князівство Литовське
Herb Rzeczypospolitej Obojga Narodow.svg Річ Посполита
Commons-logo.svg Radziwiłł family на Вікісховищі

Радзивілли (Радзивіли, Радивили, Радзівіли, Радівіли) — старий і найбагатший литовській рід у Великому Князівстві Литовському, згодом у Речі Посполитій, а у 18-20 ст. у Російської Імперії й Прусії, який першим у державі 1547 р. отримав князівський титул Священної Римської Імперії, а потім був посвоячений з Ягеллонами, Гогенцолернами та іншими європейськими династіями.

Радзивілли були власниками земельних латифундій, замків, міст та містечок, зокрема в Україні (Волинь, Київщина), Литві, Польщі, Білорусі, колишні палаци родини Радзивілл знаходяться на території 10 нинішніх держав. Родовий маєток знаходився у містечку Несвіж на території нинішньої Білорусі.[1]

Представники родини мали свої надвірні війська й займали найвищі урядові посади у Речі Посполитій. У 16-18 століттях Радзивілли користувалися привілеями удільних князів, мали надвірне військо (близько 6 тисяч), власні фортеці. Обіймаючи високі урядові посади, Радзивілли прямо спілкували в загарбницьких війнах Литви і Польщі проти України.

Походження[ред.ред. код]

Герб Радзивіллів з привілею Фердинанда I, даного Миколі Радзивіллу «Чорному» 14 грудня 1547 року разом з титулом князя

За легендою, етимологія імені, а потім прізвища пов'язується з дитиною, вирощеною вовками (Радо Вілко). Існує версія, що ім'я Радвил (Радивил) має угро-фінське походження і в перекладі означає «новонавернений» (у віру). Ім'я записувалося по-різному — як Радвіла, Радивил, Радівіл, у написанні упродовж століть закріпилися в основному полонізовані версії з відповідною орфографією — Радзівілл, Радзівіл, хоча по-литовськи продовжують записувати це прізвище як Радвіла, Радвілос, латиною його фіксують як Радвіл.

Про походження Радзивіллів існує кілька версій, пов'язаних з легендами того часу.

Теорія, підтримувана більшістю дослідників, свідчить, що родоначальником роду був литовський боярин Сірпутій, охрещений у 1387 році, чий син Крістінас Астікас в 1419–1442 був каштеляном віленським, у нього був син Радзивілл (пом. 1477), від нього і походить рід Радзивіллів. Ці оповіді, а також характерне закінчення слова (однозвучні — Ердівілл, Монтівілл та ін.) свідчать про глибоку давнину роду.

Інша легенда говорить, що Радзивілл походить з вищого жрецького стану язичницької Литви і родоначальником є ​​жрець Ліздейка, за легендою, син Нарімунта. У нього був син Сірпутіс, який одружився з княжною ярославською, у них був син Войшунд, що хрестився під іменем Християн[2], який підписував разом з батьком Віленсько-Радомську унію.

Першим історично відомим носієм прізвища Радзивілл був Микола I Радзивілл Остік (помер в 1477 році), який прийняв християнство і залишив литовське язичницьке ім'я в якості прізвища. У 1518 році Радзивілли (в особі князя Миколи, прозваного amor Poloniae) отримали титул князів Римської імперії, поширений в 1547 році на все прізвище.

XV–XVI ст.[ред.ред. код]

Син Радзивілла Остіковича — Микола Радзивілл «Старий» отримав після смерті Олехна Судимонтовича посади воєводи віленського і канцлера, які потім перейшли до його старшого сина, теж Миколи Миколайовича Радзивілловича. Удвох вони утримували ці найважливіші посади третину століття — з 1491 по 1521. Весь цей час неухильно збільшувалася кількість Радзивіллівських маєтків. Ще Радзивілл Остік до батьківських володінь Ширвінтос, Мусники і Упників приєднав Біржай та Кедайняй в Жемайтії, Негневичі на Новгородщині, Бостинь в Пінськом князівстві та ін. Микола Радзивілловіч вислужив Дубинки і ще кілька маєтків в Литві, Липську волость на Поліссі. Шлюб з Софією Манивидівною приніс йому спадщину роду Манивидів: Герань, Жупрани, Солі, Хотенчиці, велику Харецьку волость, з Докшицями, Тумиловичами, Долгиновим, Мілчою, Зембіном та іншими селами у верхів'ях Березини і Вілії. В кінці життя Микола Радзівілловіч отримав Райгород і Гоньондз на Підляшші (нині в Польщі), які були конфісковані у Михайла Глинського, що виїхав до Москви.

У 1509 володіння Миколи Радзівіловіча після його смерті були розділені між трьома синами. Старший, Микола, отримав, крім Ширвінтоса та інших литовських маєтків, Райгород, Гоньондз, Солі, Хотенчиці і частину Харецької волості. З 1518, отримавши від імператора Священної Римської імперії княжий титул, став називатися «князем на Гоньондзі і Мяделі». Другий брат, Ян, отримав Старі Мусники в Литві, Герань і частину Харецької волості, також його володіння значно збільшилися після шлюбу з Ганною, дочкою Станіслава Кишки, який приніс як посаг частину манивидівської спадщини: Олику, Діброви, Лахву, Недреску, Несвіж, Узду, Шацьк. Третій брат Юрій (Єжи), власник Біржи, Кийки, Жупрани та ін., також одружився з представницею роду Кишок — Барбарою, дочкою Станіслава від другого шлюбу. Мати Барбари походила з панів Кучук, і цей шлюб приніс Юрію Радзивіллу кучукський спадок: Салешники і Жирмуни на Віленщині, Щучин і Докудів в Поніманні, Полонне на Волині, Вязинь в Мінській області та ін. Ще один син Миколи Радзивілловича, Войцех, став вільнюським єпископом — найвищою духовною особою ВКЛ.

Представники[ред.ред. код]

Резиденції Радзивіллів[ред.ред. код]

Усипальниці Радзивіллів[ред.ред. код]

Усипальниця Костелу Божого Тіла, Несвіж

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]