Радянська армія

Радянська Армія
Прапор Радянської Армії
На службі	з 25 лютого 1946
Країна	СРСР
Належність	Збройні сили СРСР
Збройні сили	наземні війська
Структура командування	Міністерство оборони СРСР
Чисельність	від 3 до 11 млн. в/сл
Девіз	рос. "За нашу Советскую Родину!"
Ювілеї	23 лютого 1918
Війни/битви	Корейська війна, Угорщина, В'єтнамська війна, Чехословаччина, Війна в Афганістані 1979-1989
Командири
Визначні командири	Жуков Г.К., Рокоссовський К.К., Малиновський Р.Я., Гречко А.А.

Кокарда солдатів та сержантів Радянської Армії

Радя́нська армія (рос. Советская армия)  — офіційна назва колишньої Червоної армії (Робітничо-Селянська Червона Армія (РСЧА),(рос. РККА)) з 25 лютого 1946 до 25 грудня 1991, як у цілому Збройних сил СРСР, так і всіх інших видів збройних сил СРСР у сукупності, за винятком Військово-морського флоту Радянського Союзу.

Історія

Робітничо-Селянська Червона Армія (1918—1945)

Розвал Російської Імператорської армії почався в період Лютневої революції. Після приходу до влади більшовиків процес розпаду ЗС Російської імперії прискорився.

Нова радянська держава потребувала збройні сили. До Жовтневої революції класики марксизму неодноразово говорили про те, що в ході пролетарських соціалістичних революцій пролетаріат повинен зламати стару армію і замінити її загальним озброєнням народу, тобто нерегулярною армією. Такі збройні сили явочним шляхом почали створюватися в період Лютневої революції.

Восени 1918 р. з'являється масова армія, яка нараховувала від 800 000 на початку Громадянської війни до 1 500 000 надалі.

Під час Другої світової війни в Червоній армії було 16 — 19 млн вояків, в УРСР за радянськими даними — було мобілізовано 4,5 млн. Вся Червона армія, за радянськими даними, втратила у війні 7 млн людей вбитими, скільки з того числа українців — не відомо. Крім того, за зах. обчисленнями, Червона армія втратила 5,7 млн полонених, у тому числі в Україні — 1,3 млн.

Хоча СРСР є конституційно союзом рівноправних і суверенних республік, його збройні сили творять єдину централізовану організацію. Передбачене законом 1. 2. 1944 створення окремих національних військових формацій на практиці стосовно УРСР не було здійснене. Проектоване конституціями СРСР і УРСР на підставі того ж закону союзно-республіканське Міністерство Оборони УРСР зовсім не діє. Єдиним міністром оборони УРСР протягом кількох місяців 1945 був С. Ковпак. У 1940—50-их pp. до Політбюро ЦК КПУ звич. належав командувач Київ. військ. округи, але пізніше його замінив гол. Комітету Державній Безпеки (КДБ); тепер він інколи бере участь у нарадах Ради Міністрів УРСР як представник Міністерства оборони СРСР.

Радянська армія (1946—1991)

Незабаром після закінчення Другої світової війни зросла напруга між колишніми союзниками. За дату початку холодної війни зазвичай приймається Фултонська промова Черчілля 5 березня 1946. З тих пір в армії СРСР найбільш вірогідними супротивниками вважалися США, Великобританія та їх союзники.

У кінці Другої світової Червона Армія мала більше 500 стрілецьких дивізій і близько однієї десятої складали танкові з'єднання. Досвід війни дав Радам таку віру в танкові війська, що з цього моменту кількість танкових дивізій практично не змінилася, в той час як військові сили піхоти скоротилися на дві третини. Танкові корпуси пізнього періоду війни були перетворені в танкові дивізії, з 1957 р. стрілецькі дивізії переформатовані в мотострілецької дивізії.

Розпад СРСР. Останній радянський лідер, Михайло Горбачов, дотримувався мети всебічного скорочення армії з економічних міркувань. У 1989 р. оголошено про відмову від втручання радянських військ, дислокованих в країнах Організації Варшавського договору, в місцеві політичні події. У тому ж році радянський Обмежений Контингент Військ виведений з Афганістану. У 1989-1990 рр. остаточно звалився «соціалістичний табір» у Східній Європі, за яким пройшла хвиля антикомуністичних революцій. Після виведення радянських військ з Афганістану, влада в Соціалістичному Афганістані остаточно захопили Моджахеди, проголосивши ісламську державу.

Структура

Оцінка США семи найважливіших елементів радянської бойової техніки в 1981 р.

Військові округи СРСР. 1990 р. Ленінградський військовий округ Білоруський військовий округ Прибалтійський військовий округ Прикарпатський військовий округ Київський військовий округу Одеський військовий округу Московський військовий округ Північнокавказький військовий округ Закавказький військовий округ Туркестанський військовий округ Сибірський військовий округ Забайкальський військовий округ Дальньосхідний військовий округ Середньоазіатський військовий округ розпущений у 1988 році, Приволзький та Уральський військові округи об'єднані у 1991 р.

В структурі збройних сил СРСР, радянська армія була лише одним з 5 окремих видів збройних сил: сухопутні війська, що є властивою Радянською армією, ракетні війська стратегічного призначення ((рос. РВСН), створене 1962), війська протиповітряної оборони (рос. ВПВО), військово-повітряні сили (рос. BBC) та військово-морський флот (рос. ВМФ). Збройні сили підпорядковувалися Міністерству оборони СРСР.

Керівництво

Головнокомандувачі радянськими сухопутними силами:

• Георгій Жуков, 1946
• Іван Конєв, 1946-1950
• Посада командувача сухопутними військами не було у 1950-1955 років
• Іван Конєв, 1955-1956
• Родіон Малиновський, 1956-1957
• Андрій Гречко, 1957-1960
• Василь Чуйков, 1960-1964
• Посада командувача сухопутними військами не існувало від 1964-1967
• Іван Павловський, 1967-1980
• Василь Іванович Петров, 1980-1985
• Євген Іванівський, 1985-1989
• Валентин Варенников, 1989-1991

Чисельність

За переписом 1959, у них нараховувалося 3 623 000 військовослужбовців, у тому числі на території УРСР — 801 000 (перепис 1970 таких даних не подає). За західними підрахунками, що визнаються радянської стороною під час міжнародних переговорів у справах роззброєння, збройні сили СРСР становили таку кількість (в млн.):

• 1965 — 2,78,
• 1969 — 3,34,
• 1974 — 3,94.

За окремими видами збройних сил в Радянській армії було (станом на 1991) близько 2,5 млн військових, в РВСН — 350 000 і Військах ППО — 500 000, у ВПС — 370 000 і в ВМФ — 550 000, разом близько 4 210 000 вояків.

Солдат Радянської Армії

Крім того в прикордонній охороні, що підпорядкована Комітетові Державної Безпеки (КДБ), налічувалося близько 250 000 та у внутрішних військах, що підпорядковувався Міністерству Внутрішних Справ Радянського Союзу — близько 520 000 вояків.

Воєнна доктрина

Воєнна доктрина Радянської Армії була визначена як оборонна. У радянських військових доктринах передбачався лише ядерний удар у відповідь.

Починаючи зі школи, на обов'язковому для всіх предметі викладання ПВП (початкова військова підготовка), всі громадяни СРСР навчалися стройовій підготовці, прийомам розвідки і захисту від ЗМУ (зброї масового ураження — ядерної та хімічної), ознайомленню зі структурою та видами Збройних Сил СРСР, поводженню зі стрілецькою зброєю, розбирання-збірка на час та чистка автомата Калашникова, ознайомленню з тактико-технічними характеристиками (ТТХ) стрілецької зброї, основ Цивільної Оборони. Для хлопчиків проводилися тридобові польові збори на базі найближчих військових частин з навчанням основним тактичним прийомам у бою, із заняттями з інженерної підготовки (обладнання одиночних окопів) і заняттями з вогневої підготовки (практичні стрільби по мішенях).

Однією з головних основ радянської військової доктрини була загальна військова повинність, що забезпечувала на випадок великомасштабної війни потужний мобілізаційний резерв.

Вважалася можливою і цілком імовірною Третя світова війна. Потенційними противниками вважалися армії США і країни НАТО. Союзниками в можливій війні вважалися армії країн Варшавського договору, а також, деякий час, армія КНР. Основними силами, важливими в потенційній Третій світовій війні вважалися Ракетні війська стратегічного призначення, Космічні війська, Стратегічна авіація, танкові частини та військово-морський флот.

Радянська армія в Україні

Радянські збройні сили були знаряддям русифікації народів СРСР: урядовою мовою в Радянської армії була винятково російська, призвані до війська військовозобов'язані відбувають службу поза межами своїх республік. У війську зовсім були відсутні іншомовні культурні розваги, преса, бібліотеки; демобілізованих аґітували поселюватися й працювати на різних новобудовах, головним чином на сході СРСР. У політичному навчанні серед вояків відверто пропагандувалися російський шовінізм, плекалися традиції виключно російських «героїв» (Кутузов, Суворов, Рибалко, Тимошенко, Рокосовський,Р. Малиновський, А. Єременко, К. Москаленко, І. Кожедуб, С. Руденко й В. Судець, ; адмірали Нахімов, Ушаков, кпр Марінэско та ін.). До програми політ. вишколу належить також тема про «радянський народ». Серед офіцерства плекається кастовий дух супроти рядових вояків; матеріальні привілеї, майже ідентичні з царською армією військ. звання, ступені, уніформи, нашивки, ордени, прапори, назви ґвардійських частин, дисциплінарний статут, почесті.

У кінці Другої світової війни і після неї серед генералітету Радянської армії висунулися такі маршали українського роду: Р. Малиновський, А. Єременко, К. Москаленко, маршал танкового війська П. Рибалко, генерал армії І. Черняхівський та С. Штеменко, генерал танкових військ А. Кравченко, генерал-полковник авіації Г. Кравченко, генерал-лейтенант І. Кожедуб та ін. Дехто з них мав високі посади, аж до міністра оборони СРСР (маршали Р. Малиновський і А. Гречко). Нині з вищих генералів українського роду ще в службі: маршали авіації С. Руденко й В. Судець, ген. артилерії П. Батицький, А. Гетьман, І. Павловський та ін. Більше укр. прізвищ зустрічається серед вищого політ. офіцерства та викладачів вищих військ. шкіл. Поміж сов. космонавтів є генерал-майори П. Попович, Г. Береговий, А. Леонов, А. Филипченко, полк. Г. Добровольський і П. Климчук, які народилися в Україні і там же закінчили військові авіаційні школи.

Система військ. освіти змінювалася по війні відповідно до змін у воєнній доктрині СРСР. Найвищою військ. школою є далі Академія Генерального Штабу. Крім неї, є ще 16 академій різного роду війська, з яких одна- у Харкові, а решта в Росії; до них приймають за вибором, і то лише офіцерів з вищою освітою. Вищу військ. освіту надають «училища» та (деякі) інститути. 1973 їх було в СРСР 126, у тому числі 87 в Росії і 28 в Україні (серед них 6 авіаційних, 2 морські і 6 артилерійських). Термін навчання — 4 — 5 pp., випускники одержують рангу лейтенанта і часто диплом інженера. Освітній рівень офіцерства Радянської армії був досить високий: чверть з них має закінчену вищу освіту, майже пол. — звання інженера.

За законом 1967 всі чоловіки, що досягають 18 pp., є військовозобов'язаними. Служба триває 2 pp. (у флоті — 3); випускники вищих шкіл відбувають лише один рік. Перед поч. служби призовник відбуває військ. підготовку в сер. школі (починаючи з 9 класу), на фабриках і в колгоспах. По демобілізації вояків запасу ще призивають до 35 pp. на військово-польові збори 6 разів, а до 45 — ще 4 рази. Обліком військовозобов'язаних, проведенням призову та розподілом призовників до частин і таборів керують військ. комісаріати (районні, міські, обл.). Призвані до війська відбувають службу, як правило, не на території своєї воєнної округи.

Радянська Армія мала близько 175 дивізій, половина з них у виряді й стані за штатами воєнного часу. Дивізії розташовані на територіях військових округів, яких нараховувалось 15, у тому числі в Україні 3: Київський, Прикарпатський й Одеський. У Прикарпатському військовому окрузі було значне скупчення ракетних військ. Крім військових округів, на території Східної Європи було зосереджено ще 4 групи військ, до них входила 31 дивізія Радянської Армії. Чорноморський флот нараховував 65 кораблів і 25 підводних човнів (на всьому ВМФ відповідно їх 240 і 340).

Література

• Радянська військова енциклопедія РАДИОКОНТРОЛЬ-ТАЧАНКА // = (Советская военная энциклопедия) / Маршал Советского Союза Н. В. ОГАРКОВ — председатель. — М.: Воениздат, 1980. — Т. 7. — С. 411. — ISBN 00101-150 (рос.)
• Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
• Календарь воина на 1973 год. М. 1972;
• Беднягин А. Киевский краснознаменный. М. 1974:
• Dupuy Т. N. (ed.j The Almanac of World Power. Нью-Йорк — Лондон 1975;
• Министерство Обороны СССР. Институт Военной Истории. Советская воєнная энциклопедия, т. І. М. 1976;
• U.S. Arms Control and Disarmament Agency. World Military Expenditures and Arms Transfers 1965—1974. Вашингтон 1976.

Див. також

• Червона гвардія
• Збройні сили США
• Збройні сили Росії

Посилання

• Знаки відмінності Радянської Армії