Радянська армія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Радянська Армія
Red Army flag.svg
Прапор Радянської Армії[Джерело?]
На службі з 25 лютого 1946
Країна Flag of the Soviet Union (1923-1955).svg СРСР
Належність Збройні сили СРСР
Рід військ наземні війська
Командування Міністерство оборони СРСР
Чисельність від 3 до 11 млн в/сл
Девіз рос. "За нашу Советскую Родину!"
Ювілеї 23 лютого 1918
Війни/битви Корейська війна, Угорщина, В'єтнамська війна, Чехословаччина, Війна в Афганістані 1979-1989
Командири
Визначні
командири
Жуков Г.К., Рокоссовський К.К., Малиновський Р.Я., Гречко А.А.
Кокарда солдатів та сержантів Радянської Армії

Радя́нська армія (рос. Советская армия)  — офіційна назва колишньої Червоної армії (Робітничо-Селянська Червона Армія (РСЧА),(рос. РККА)) з 25 лютого 1946 до 25 грудня 1991, як у цілому Збройних сил СРСР, так і всіх інших видів збройних сил СРСР у сукупності, за винятком Військово-морського флоту Радянського Союзу.

Історія[ред.ред. код]

Робітничо-Селянська Червона Армія (1918—1945)[ред.ред. код]

Розвал Російської Імператорської армії почався в період Лютневої революції. Після приходу до влади більшовиків процес розпаду ЗС Російської імперії прискорився.

Нова радянська держава потребувала збройні сили. До Жовтневої революції класики марксизму неодноразово говорили про те, що в ході пролетарських соціалістичних революцій пролетаріат повинен зламати стару армію і замінити її загальним озброєнням народу, тобто нерегулярною армією. Такі збройні сили явочним шляхом почали створюватися в період Лютневої революції.

Восени 1918 р. з'являється масова армія, яка нараховувала від 800 000 на початку Громадянської війни до 1 500 000 надалі.

Під час Другої світової війни в Червоній армії було 16 — 19 млн вояків, в УРСР за радянськими даними — було мобілізовано 4,5 млн. Вся Червона армія, за радянськими даними, втратила у війні 7 млн людей вбитими, скільки з того числа українців — не відомо. Крім того, за зах. обчисленнями, Червона армія втратила 5,7 млн полонених, у тому числі в Україні — 1,3 млн.

Хоча СРСР є конституційно союзом рівноправних і суверенних республік, його збройні сили творять єдину централізовану організацію. Передбачене законом 1. 2. 1944 створення окремих національних військових формацій на практиці стосовно УРСР не було здійснене. Проектоване конституціями СРСР і УРСР на підставі того ж закону союзно-республіканське Міністерство Оборони УРСР зовсім не діє. Єдиним міністром оборони УРСР протягом кількох місяців 1945 був С. Ковпак. У 1940—50-их pp. до Політбюро ЦК КПУ звич. належав командувач Київ. військ. округи, але пізніше його замінив гол. Комітету Державній Безпеки (КДБ); тепер він інколи бере участь у нарадах Ради Міністрів УРСР як представник Міністерства оборони СРСР.

Радянська армія (1946—1991)[ред.ред. код]

Незабаром після закінчення Другої світової війни зросла напруга між колишніми союзниками. За дату початку холодної війни зазвичай приймається Фултонська промова Черчілля 5 березня 1946. З тих пір в армії СРСР найбільш вірогідними супротивниками вважалися США, Великобританія та їх союзники.

У кінці Другої світової Червона Армія мала більше 500 стрілецьких дивізій і близько однієї десятої складали танкові з'єднання. Досвід війни дав Радам таку віру в танкові війська, що з цього моменту кількість танкових дивізій практично не змінилася, в той час як військові сили піхоти скоротилися на дві третини. Танкові корпуси пізнього періоду війни були перетворені в танкові дивізії, з 1957 р. стрілецькі дивізії переформатовані в мотострілецької дивізії.

Розпад СРСР. Останній радянський лідер, Михайло Горбачов, дотримувався мети всебічного скорочення армії з економічних міркувань. У 1989 р. оголошено про відмову від втручання радянських військ, дислокованих в країнах Організації Варшавського договору, в місцеві політичні події. У тому ж році радянський Обмежений Контингент Військ виведений з Афганістану. У 1989-1990 рр. остаточно звалився «соціалістичний табір» у Східній Європі, за яким пройшла хвиля антикомуністичних революцій. Після виведення радянських військ з Афганістану, влада в Соціалістичному Афганістані остаточно захопили Моджахеди, проголосивши ісламську державу.

Структура[ред.ред. код]

Оцінка США семи найважливіших елементів радянської бойової техніки в 1981 р.
Військові округи СРСР. 1990 р.
  • Середньоазіатський військовий округ розпущений у 1988 році, Приволзький та Уральський військові округи об'єднані у 1991 р.

В структурі збройних сил СРСР, радянська армія була лише одним з 5 окремих видів збройних сил: сухопутні війська, що є властивою Радянською армією, ракетні війська стратегічного призначення ((рос. РВСН), створене 1962), війська протиповітряної оборони (рос. ВПВО), військово-повітряні сили (рос. BBC) та військово-морський флот (рос. ВМФ). Збройні сили підпорядковувалися Міністерству оборони СРСР.

Керівництво[ред.ред. код]

Головнокомандувачі радянськими сухопутними силами:

Чисельність[ред.ред. код]

За переписом 1959, у них нараховувалося 3 623 000 військовослужбовців, у тому числі на території УРСР — 801 000 (перепис 1970 таких даних не подає). За західними підрахунками, що визнаються радянської стороною під час міжнародних переговорів у справах роззброєння, збройні сили СРСР становили таку кількість (в млн):

  • 1965 — 2,78,
  • 1969 — 3,34,
  • 1974 — 3,94.

За окремими видами збройних сил в Радянській армії було (станом на 1991) близько 2,5 млн військових, в РВСН — 350 000 і Військах ППО — 500 000, у ВПС — 370 000 і в ВМФ — 550 000, разом близько 4 210 000 вояків.

Солдат Радянської Армії

Крім того в прикордонній охороні, що підпорядкована Комітетові Державної Безпеки (КДБ), налічувалося близько 250 000 та у внутрішних військах, що підпорядковувався Міністерству Внутрішних Справ Радянського Союзу — близько 520 000 вояків.

Воєнна доктрина[ред.ред. код]

Воєнна доктрина Радянської Армії була визначена як оборонна. У радянських військових доктринах передбачався лише ядерний удар у відповідь.

Починаючи зі школи, на обов'язковому для всіх предметі викладання ПВП (початкова військова підготовка), всі громадяни СРСР навчалися стройовій підготовці, прийомам розвідки і захисту від ЗМУ (зброї масового ураження — ядерної та хімічної), ознайомленню зі структурою та видами Збройних Сил СРСР, поводженню зі стрілецькою зброєю, розбирання-збірка на час та чистка автомата Калашникова, ознайомленню з тактико-технічними характеристиками (ТТХ) стрілецької зброї, основ Цивільної Оборони. Для хлопчиків проводилися тридобові польові збори на базі найближчих військових частин з навчанням основним тактичним прийомам у бою, із заняттями з інженерної підготовки (обладнання одиночних окопів) і заняттями з вогневої підготовки (практичні стрільби по мішенях).

Однією з головних основ радянської військової доктрини була загальна військова повинність, що забезпечувала на випадок великомасштабної війни потужний мобілізаційний резерв.

Вважалася можливою і цілком імовірною Третя світова війна. Потенційними противниками вважалися армії США і країни НАТО. Союзниками в можливій війні вважалися армії країн Варшавського договору, а також, деякий час, армія КНР. Основними силами, важливими в потенційній Третій світовій війні вважалися Ракетні війська стратегічного призначення, Космічні війська, Стратегічна авіація, танкові частини та військово-морський флот.

Радянська армія в Україні[ред.ред. код]

Радянські збройні сили були знаряддям русифікації народів СРСР: урядовою мовою в Радянської армії була винятково російська, призвані до війська військовозобов'язані відбувають службу поза межами своїх республік. У війську зовсім були відсутні іншомовні культурні розваги, преса, бібліотеки; демобілізованих аґітували поселюватися й працювати на різних новобудовах, головним чином на сході СРСР. У політичному навчанні серед вояків відверто пропагандувалися російський шовінізм, плекалися традиції виключно російських «героїв» (Кутузов, Суворов, Рибалко, Тимошенко, Рокосовський,Р. Малиновський, А. Єременко, К. Москаленко, І. Кожедуб, С. Руденко й В. Судець, ; адмірали Нахімов, Ушаков, кпр Марінэско та ін.). До програми політ. вишколу належить також тема про «радянський народ». Серед офіцерства плекається кастовий дух супроти рядових вояків; матеріальні привілеї, майже ідентичні з царською армією військ. звання, ступені, уніформи, нашивки, ордени, прапори, назви ґвардійських частин, дисциплінарний статут, почесті.

У кінці Другої світової війни і після неї серед генералітету Радянської армії висунулися такі маршали українського роду: Р. Малиновський, А. Єременко, К. Москаленко, маршал танкового війська П. Рибалко, генерал армії І. Черняхівський та С. Штеменко, генерал танкових військ А. Кравченко, генерал-полковник авіації Г. Кравченко, генерал-лейтенант І. Кожедуб та ін. Дехто з них мав високі посади, аж до міністра оборони СРСР (маршали Р. Малиновський і А. Гречко). Нині з вищих генералів українського роду ще в службі: маршали авіації С. Руденко й В. Судець, ген. артилерії П. Батицький, А. Гетьман, І. Павловський та ін. Більше укр. прізвищ зустрічається серед вищого політ. офіцерства та викладачів вищих військ. шкіл. Поміж сов. космонавтів є генерал-майори П. Попович, Г. Береговий, А. Леонов, А. Филипченко, полк. Г. Добровольський і П. Климчук, які народилися в Україні і там же закінчили військові авіаційні школи.

Система військ. освіти змінювалася по війні відповідно до змін у воєнній доктрині СРСР. Найвищою військ. школою є далі Академія Генерального Штабу. Крім неї, є ще 16 академій різного роду війська, з яких одна- у Харкові, а решта в Росії; до них приймають за вибором, і то лише офіцерів з вищою освітою. Вищу військ. освіту надають «училища» та (деякі) інститути. 1973 їх було в СРСР 126, у тому числі 87 в Росії і 28 в Україні (серед них 6 авіаційних, 2 морські і 6 артилерійських). Термін навчання — 4 — 5 pp., випускники одержують рангу лейтенанта і часто диплом інженера. Освітній рівень офіцерства Радянської армії був досить високий: чверть з них має закінчену вищу освіту, майже пол. — звання інженера.

За законом 1967 всі чоловіки, що досягають 18 pp., є військовозобов'язаними. Служба триває 2 pp. (у флоті — 3); випускники вищих шкіл відбувають лише один рік. Перед поч. служби призовник відбуває військ. підготовку в сер. школі (починаючи з 9 класу), на фабриках і в колгоспах. По демобілізації вояків запасу ще призивають до 35 pp. на військово-польові збори 6 разів, а до 45 — ще 4 рази. Обліком військовозобов'язаних, проведенням призову та розподілом призовників до частин і таборів керують військ. комісаріати (районні, міські, обл.). Призвані до війська відбувають службу, як правило, не на території своєї воєнної округи.

Радянська Армія мала близько 175 дивізій, половина з них у виряді й стані за штатами воєнного часу. Дивізії розташовані на територіях військових округів, яких нараховувалось 15, у тому числі в Україні 3: Київський, Прикарпатський й Одеський. У Прикарпатському військовому окрузі було значне скупчення ракетних військ. Крім військових округів, на території Східної Європи було зосереджено ще 4 групи військ, до них входила 31 дивізія Радянської Армії. Чорноморський флот нараховував 65 кораблів і 25 підводних човнів (на всьому ВМФ відповідно їх 240 і 340).

Література[ред.ред. код]

  • Радянська військова енциклопедія РАДИОКОНТРОЛЬ-ТАЧАНКА // = (Советская военная энциклопедия) / Маршал Советского Союза Н. В. ОГАРКОВ — председатель. — М.: Воениздат, 1980. — Т. 7. — С. 411. — ISBN 00101-150. (рос.)
  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.
  • Календарь воина на 1973 год. М. 1972;
  • Беднягин А. Киевский краснознаменный. М. 1974:
  • Dupuy Т. N. (ed.j The Almanac of World Power. Нью-Йорк — Лондон 1975;
  • Министерство Обороны СССР. Институт Военной Истории. Советская воєнная энциклопедия, т. І. М. 1976;
  • U.S. Arms Control and Disarmament Agency. World Military Expenditures and Arms Transfers 1965—1974. Вашингтон 1976.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]