Радянська пропаганда

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Радянська пропаганда — державна пропаганда комуністичної ідеології, способу життя та політики монопольної влади КПРС в СРСР та її експансії в усьому світі. Централізовано і цілеспрямовано проводилися всіма засобами масової інформації, засобами культури, мистецтва і літератури, а також всенародними святами та обрядами — завдяки чому критиками та пізнішими дослідниками оцінюється як тоталітарна пропаганда.

В основі радянської пропаганди лежала ідеологія марксизм-ленінізму (сталінізму), а також практичні інтереси та поточні цілі державної імперської влади та радянської партноменклатури.

В СРСР пропаганда розроблялась та спрямовулася спеціальними партійними та державними органами та установами і офіціной звалася: «Пропаганда і агітація», «Пропаганда та масова інформація», «ідеологічна та виховна робота», «освіта мас». Після розпаду СРСР та ліквідації монопольної влади КПРС - отримала наступні визначення: «тоталітарна», «промивання мизків», «цілеспрямована дезінформація», тощо.

Історія становлення. План монументальної пропаганди[ред.ред. код]

Основа : «Ленінський план монументальнї пропаганди» — Декрет Ради Народних Комісарів під головуванням Леніна від 14 квітня 1918 року «О снятии памятников, воздвигнутых в честь царей и их слуг, и выработке проектов памятников Российской социалистической революции»

Головні органи пропаганди[ред.ред. код]

Вищою державною політичною інстанцією СРСР, яка визначала стратегію комуністичної «ідеологічної боротьби» та державної пропаганди був Центральний Комітет начолі з його Політбюро. Головним ідеологом країни за рангом — особою, яка завідувала держполітикою в цій сфері за ієрархією — був 2-й («ідеологічний») секретар ЦК, він же і постійний член Політбюро. Визначний час — від сталінської доби і майже до кінця періоду «застію» (1947-1982) — посаду головного ідеолога СРСР обіймав М.А.Суслов. В республіках, краях і областях СРСР цім завідували відповідно 2-гі секретарі ЦК республік, обласних та крайових комітетів КПРС і відповідно їх відділи,бюрократичний апарат та секретаріат.

Наступною за значимістю інстанцією був Відділ агітації і пропаганди ЦК КПРС. Він здійснював безпосереднє політично-бюрократичне керування ідеологічною роботою. Йому були підпорядковані всі ідеологічні структури країни, включаючи засоби масової інформації, ідеологічні інституції ( «Політичні Управління») Міністерства оборони, МВС, КДБ; вищі учбові заклади, суспільствознавчі та гуманітарні інститути Академії Наук СРСР, заклади мистецтва та культури, тощо.

Радянські ЗМІ, виконуючи вказівки «керівної і спрямовуючої» сили країни - КПРС, активно обробляли свідомість радянських громадян та міжнародної спільноти потоками брехливої інформації, метою якої було вихваляння комуністичного режиму в Радянському Союзі і керівників партії[1].

Основні сфери радянської пропаганди[ред.ред. код]

Наука і освіта[ред.ред. код]

Література та змі[ред.ред. код]

Образотворче мистецтво[ред.ред. код]

Одноманітне на перший погляд мистецьке життя Радянського Союзу насправді було складним комплексом політики, ідеології та власне образотворчості. Зокрема, феномен уніфікованого мистецтва – соцреалізм – нагадує айсберг, видима вершина якого є лише маленькою часткою його змісту.

Політика і мистецтво взаємопов'язані та взаємозалежні, і застосування творів у якості візуальної пропаганди сприяє досягненню політичних цілей. Інша справа, що заангажоване мистецтво часто має меншу художню цінність, оскільки не є вираженням естетичних переживань його творця. Тому співвідношення мистецтва та політики залежить насамперед від визначення пріорітетів.

Ефективна пропаганда має такі засади: завоювання віри населення, простота і повторення ідей (найчастіше за допомогою гасел), використання символів (конкретних образів-знаків ідей, дій та речей) та пов'язування їх із заявами пропагандистів, спотворення та приховування "невигідних" фактів, обман, цензура.

Дія пропаганди на психіку людини відбувається у кілька етапів. Спочатку її жертва звертає увагу на певні візуальні чи звукові образи. Потім ці образи змушують людину задуматись над їхнім значенням. Нарешті, вони викликають потрібну реакцію і формують свідому чи частково свідому позицію або мотивацію до дії. Наслідком грамотно проведеної пропаганди може бути покірність, визнання і лояльність щодо влади, віра в політичні ідеї і т.д. Цілями пропаганди найчастіше є вплив на думки й уявлення людей та формування певної поведінки, виконання людиною дій без пошуку причин на це. Мета пропаганди може вважатися досягнутою, якщо в об'єкта її впливу виникає впевненість у змісті своїх дій та вчинків, коли суб'єкт чинить тільки так, а не інакше.

Основною функцією радянського мистецтва було виховання "нової радянської людини". Протягом усієї історії СРСР за допомогою літератури та засобів масової інформації, монументального мистецтва та живопису, всенародних свят, демонстрацій і фестивалів утверджувалися та нав'язувалися "незаперечні істини": трудящі всіх національностей в СРСР люблять свою батьківщину саме за її соціалістичну сутність - за справедливу демократичну Конституцію, соціалістичний гуманізм, колгоспний лад, щасливе і заможне життя та інші досягнення соціалізму. Бадьорі, оптимістичні офіційні рапорти про небувалі врожаї, збільшення виплавки чавуну і сталі на душу населення, низки бубликів і гори алюмінієвих каструль на фотографіях в газетах, плакати, що рекламують чорну ікру і пилососи, яскраві вітрини столичних магазинів і фантастичні рецепти страв з осетрини в книгах "О вкусной и здоровой пище" створювали віртуальний образ суспільства достатку. Мистецтво більшовицької маніпуляції народом було ще і в тому, що "просту радянську людину" обурювала несправедливість до людей всюди, тільки от в своїй державі вона її не помічала. Духом інтернаціоналізму (принаймні, до 1943 року) були просякнуті всі сфери життя. Виховання нового покоління в цьому дусі було важливим завданням, котре стояло перед соціалістичної пропагандою. Населення раділо, що живе у державі з "найдосконалішою демократією у світі", у котрій воля людей відіграє помітнішу роль, ніж будь-де.[2][неавторитетне джерело]

Культура і Спорт[ред.ред. код]

Пропаганда, цензура та дезінформація[ред.ред. код]

Діячі радянської пропаганди[ред.ред. код]

Партійно-державні діячі
діячі культури

Виноски[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.