Радянська фразеологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Радянська фразеологія[1][2][Немає у джерелі][3][4][5][6] (також «комуністична фразеологія»[7]) — неологізми і кліше в російській мові в епоху Радянського Союзу, що мають ряд чітких ознак, які відображають радянський спосіб життя і радянську культуру та політику. Більшість з цих відмінностей, у загальному підсумку, простежується (прямо чи опосередковано, як причинно-наслідкові зв'язки) в утопічній меті створення нового суспільства, шляхах реалізації цієї мети, і тому, що було насправді реалізовано. Відомо, що фразеологія є найбільш потаємною, інтимною частиною мови: у ній відбиваються характерні особливості мови, в тому числі застарілі мовні категорії, а також «картина світу» народу — його історія, повсякденний побут, релігія, забобони, психічний склад та ін.[8]

Тема цієї статті не обмежується російською мовою, оскільки ця фразеологія пронизує всі національні мови в Радянському Союзі. Тим не менш, російська мова була мовою "міжнаціонального спілкування" в Радянському Союзі, тому вона є основним джерелом радянської фразеології.

Початок. Втручання у внутрішні закони мови[ред.ред. код]

Початковий сплеск навмисного карбування з'явився відразу ж після Жовтневої революції. Заявленою більшовицькою метою було "знищити капіталістичну державу з усіма її засобами гноблення". У той же час, інструменти держави були об'єктивно необхідні, і вони залишаються, лише під новими іменами. Найбільш яскравим прикладом є «народний комісар»/«Народний комісаріат», що відповідало міністру/міністерству (останні були відновлені в 1946 році).

У 1920 році шкільна реформа зазнала змін: в кінці березня і в другій половині серпня була запропонована освітня система, першу частину якої становило «соціальне виховання», що передбачало єдину трудову школу, яку потрібно було перетворити у школу-клуб, щоб була можливість затримувати дитину цілий день і не допустити сім'ю до виховання.[9] Цілі і завдання закладів народної освіти викладались не професійно-педагогічною мовою, а за допомогою популярної в ті роки політичної фразеології:[9]

Бути знаряддями диктатури пролетаріату з метою знищення класового суспільства і створення нового, провідником принципів комунізму... з метою виховання покоління будівників нового комуністичного суспільства.

Другою частиною «Схеми народної освіти» була професійно-технічна освіта, яка була стрижнем всієї освітньої системи пролетарської диктатури.[9]

Урядове втручання [...] у внутрішні закони мови було радянським винаходом і новиною. Ні поляки, ні румуни, ні чехи до цього не вдавалися, як не вдавалася й царська адміністрація дореволюційної Росії.[10]

Таким чином на радянській Україні конфлікт між українською і російськими мовами перенесено з зовнішньої, позамовної сфери в середину самої мови. Боротьба відбувалась не тільки в людській психіці, а й у самій мові[10].

Це промовно ілюструє цитата з програмної статті директора новоутвореного більшовиками 1930 р. інституту мовознавства Академії Наук п. Ткаченка:[11]

Пролетаріат [російськомовний], забравши в Україні владу до своїх рук, приніс із собою й свою мову, свою фонетику, лексику, фразеологію... пролетаріат, починаючи з правопису, розуміння окремих слів, – все пристосовує до своїх потреб...[12]

Свідченням радянського способу життя, культури і політики є, наприклад, доповідна записка сектора агітації і пропаганди ЦК КП(б), в якій вищим партійним інстанціям зазначено, що до травня 1951 р. було прочитано 280 лекцій на тему: «Сталінська дружба народів», «Великі будови комунізму», «Марксизм-ленінізм про релігію і шляхи її подолання», «Українські буржуазні націоналісти – наймані слуги американсько-англійських імперіалістів», «Що дала радянська влада трудящим західних областей України».[13][14] Було підраховано, що лекції на перелічену тематику прослухало 100 тисяч чоловік.[14] За політичною фразеологією про націоналізм приховувалася ідеологема про інтернаціональну природу радянської культури, позаяк «…українська радянська культура протиставлялася культурі братніх республік і систематично ігнорувалася молдавська радянська культура».[15]

Див.також: Мовна картина світу

Приклади радянської фразеології[ред.ред. код]

Прикладами в радянській фразеології є: «дружба народів», «Великі будови комунізму», «Українські буржуазні націоналісти», «Буржуазний космополітизм», «дрібнобуржуазні українські партії», «українська дрібна буржуазія і куркульство», «класове розшарування селянства», «національно-буржуазні кола України», «Пролетарський інтернаціоналізм», «Червона Армія», «Самвидав», «Коренізація», «Соціалістичне змагання», Радянський патріотизм, «Раднаргоспи», «Радянізація», «Сільська рада», «Радгосп», «Радянська людина», «Агітпроп», «Стаханівський рух», «Хрущівка», «Нова економічна політика», «Перебудова», «Воєнний комунізм», «Продподаток», «Злодій в законі», «Колгосп», «Політична реабілітація», «Ворог народу», стилістичне кліше: «вічно живий» (про В.І. Леніна) та ін.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Кононенко П. Українська національна ідея. Проблема методології / Українознавство: Науковий громадсько-політичний культурно-мистецький релігійно-філософський педагогічний журнал. – 2008. – № 1. – 325 с. (сторінка:6)
  2. Яцкевич О.О. Відбиття у світовій фразеології сучасних лінгвістичних тенденцій / Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди "Лінгвістичні дослідження", 2008, Вип. 26
  3. Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис “Галичина” Науковий журнал / Василь Жупник «Протистояння ОУН і УПА та радянських органів влади на території Волині і Галичини (1944–1953 рр.) в радянській історіографії», 2008, Ч.14
  4. Т.Б. Бикова Радянська Соціалістична Республіка Тавриди / Сторінки історії Збірник наукових праць, 2011 Вип.32
  5. Ясь Олексій Історичні погляди Олександра Оглобліна: радянська доба (1919-1941) / Історіографічні дослідження в Україні Збірник наукових праць, 2008 Вип.18
  6. Демкова Т. М. Суспільно-політична термінологія в оцінному полі радянського політичного дискурсу / Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія Філологія. № 963. Вип. 62. 2011 ISSN: 0453-8048
  7. Лаєвська Ю.В. Новітня українська і російська історіографія соціалістичного змагання за часів хрущевської «відлиги» / Наукове видання Збірник наукових праць Гілея (науковий вісник), Спецвипуск (2009) Історичні науки
  8. А.М. Эмирова // Крымскотатарская лексикография: современное состояние и перспективы развития / Научный журнал «Культура народов Причерноморья», — 1998. — N3. — С. 293-300 — рус. ISSN 1562-0808
  9. а б в Кручек О.А. З історії становлення освітньої системи в Україні на початку 20-х років ХХ ст / Гілея: науковий вісникЗбірник наукових праць, 35 (2010). ISSN: 2076-1554
  10. а б Масенко Л. Мова і суспільство. Постколоніальний вимір / Л. Масенко. К. : Києво-Могилянська Академія, 2004 (сторінка: 34)
  11. Орест Никифорук. Українська мова в аспекті легітимації влади: радянська доба і постколоніальне становище / Вісник Прикарпатського університету Науковий журнал, Філософські і психологічні науки, 2010 Вип.13 ISSN: 1812-3090
  12. Карась А. Єдність культури і природи з погляду семіотики / А. Карась // Ділі Дж. Основи семіотики. – Львів : Арсенал, 2000. – С. 7–14. (с.9–10).
  13. Документы и материалы по истории советско-польских отношений. – Т. Х. – М., 1980 (сторінка: 105)
  14. а б Юристовський О.І. З історії депортації населення Українських Бескидів. С.241-251 / Військово-науковий вісник Львівського ордена Червоної Зірки інституту Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Національного університету "Львівська політехніка", 2008. Випуск 10
  15. Т.А. Стоян «За чітке більшовицьке художнє мовлення»: до історії радіоцензури в УСРР 20-30-х рр. ХХст. / Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія, 2009 Вип.15

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]