Аматорський радіозв'язок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Радіоаматорський зв'язок)
Перейти до: навігація, пошук

Радіоаматорський зв'язок — багатогранне технічне хобі, що полягає в проведенні радіозв'язків у відведених для цієї мети діапазонах радіочастот. Як спільнота, аматорська служба зв'язку створена з метою самовдосконалення, взаємного зв'язку і технічних досліджень, здійснюваних аматорами, тобто особами, що мають на це належний дозвіл і займаються радіотехнікою виключно з особистого інтересу і без отримання матеріальної вигоди. Див. статтю 1 пункту 3.34 Регламенту радіозв'язку Міжнародного союзу електрозв'язку, прийнятого 6 грудня 1979 р. на Всесвітній конференції по радіозв'язку в м. Женева, Швейцарія.

Зміст

Аспекти [ред.]

Радіоаматорський зв'язок як хобі може мати різні спрямованості, в тому числі:

Організація і правові основи [ред.]

Радіоаматор виходить в радіоефір на підставі виданої йому ліцензії (дозволу) з використанням присвоєного йому позивного сигналу. Крім того, існують колективні (клубні) радіостанції, де на певних умовах можуть працювати оператори, які не мають персональної ліцензії. Діяльність аматорської служби радіозв'язку регулюється національним законодавством. Основою для такого законодавства є Регламент радіозв'язку (Radio Regulations), що видається Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU).

Радіоаматор, що не має власного передавача, а тільки приймач, може отримати офіційний статус спостерігача (SWL, англ. Short wave listener). Спостерігачеві присвоюється позивний спеціального формату, він може обмінюватися QSL-картками з власниками передавачів, сигнали яких він чув, отримувати дипломи та брати участь в деяких змаганнях. У СРСР статус спостерігача був обов'язковою умовою для роботи в якості оператора колективної радіостанції, а наявність спостережницького досвіду було умовою отримання ліцензії на передавач.

Діяльність радіоаматорів України регулюється здійснюється відповідно до Регламенту аматорського радіозв'язку України[1]

Історія аматорського радіозв'язку [ред.]

Одними з перших аматорів, що експериментували в галузі зв'язку на коротких хвилях до 1905 року, були ірландець JMC Dennis (позивний DNX), британський принц Філіп (HRH), англієць A. Megson, бразилець Landell de Moura, американці Irving Vermilya, W. Pickard, Reginald A. Fessenden, француз Pierre Louis.

Першим українським радіоаматором, а також першим радіоаматором Російської імперії вважають Сергія Жидковського з Жмеринки, який проводив експерименти з радіозв'язку починаючи з 1912 року[2]. В 1914 р. він був заарештований і засуджений за незаконний вихід в ефір. Збудований ним радіоприймач дозволяв приймати радіостанцію, яка працювала в Парижі.

Експерименти з радіо також проводив фінський винахідник Ерік Тігерстед, який за допомогою самотужки побудованого іскрового передавача виходив в ефір, заважаючи радіостанціям військово-морського флоту, і навіть був заарештований за підозрою в шпигунстві. Звинувачення з нього зняли завдяки заступництву О. Попова.

Одне з перших в світі QSO (двосторонніх зв'язків) провели в 1916 американці 2IB і 8AEZ.

У зв'язку з Першою світовою війною Конгрес США заборонив роботу всіх електронних радіостанцій. Обладнання повинно було бути демонтовано. Після закінчення війни ці обмеження були зняті. 1 жовтня 1919 радіоаматорський зв'язок в США був відновлений.

Перше міжконтинентальне QSO відбулося 25 листопада 1923 року між французом Leon Deloy (8AB) з Ніцци і американцями Fred H. Schnell (1MO) з Коннектикуту і John L. Reinartz (1QP/1XAL) в діапазоні довжини радіохвиль близько 100 м.

З кінця 1924 року почалося впорядковування аматорських позивних — перша буква стала вибиратися в залежності від країни перебування. До цього оператори призначали собі позивні на свій розсуд.

15 січня 1925 вийшов в ефір аматорський передавач, побудований Ф. А. Лобовим (R1FL — «Росія, перша, Федір Лобов») з Нижнього Новгорода. Він вважається першим короткохвильовиком СРСР (на ключі працював його друг В. М. Петров). Його першу передачу прийняли в Месопотамії (Ірак), на відстані близько 2500 км. На той час у Лобова і Петрова не було приймача і про те, що їх передачу почули, вони дізнавалися з телеграм та іноземних журналів.

18 квітня 1925 був заснований Міжнародний радіоаматорській союз (IARU).

У 1926 р. американською радіоаматорською лігою (ARRL) заснований перший в світі радіоаматорській диплом WAC («Працював з усіма континентами»). Диплом № 1 був виданий 13 квітня того ж року американцеві Брендону Вентворту (U6OI).

У квітні 1927 року при Товаристві друзів радіо СРСР була створена Центральна секція коротких хвиль, що об'єднувала аматорів — власників передавачів і спостерігачів (SWL). Почав виходити орган секції — перший в СРСР спеціалізований журнал для короткохвильовиків «RA-QSO-RK» (додаток до журналу «Радіо всім»).

У вересні-жовтні 1927 р. був проведений перший Всесоюзний «test» (змагання) по радіозв'язку на коротких хвилях, в якому взяли участь радіоаматори Ленінграда, Москви, Нижнього Новгорода, Омська і Томська.

В 1928 р. радіоаматори з Італії збудували апаратуру для полярної експедиції Умберто Нобіле на дирижаблі «Італія». Сигнал про допомогу після катастрофи дирижабля першим прийняв радянський радіоаматор М. Р. Шмідт.

У жовтні 1929 р. М. Лащенко (EU5BH, пізніше — U5AE, UB5OE) з м. Суми першим в СРСР проводить міжконтинентальні QSO — з Австралією і о. Ява. Він використовував передавач потужністю всього 3 Вт при довжині хвилі 21 м, приймач прямого підсилення та Г-подібну антену. У 1936 р. Лащенко виконав умови диплома WAC, зв'язавшись з усіма континентами.

На початку 1932 р. отримала позивний перша в СРСР жінка-короткохвильовик В. Подзорська (EU3EW) з Ленінграда.

З початком радянсько-німецької війни аматорський радіозв'язок в СРСР був заборонений, всі передавачі і приймачі було наказано здати в місцеві органи Всесоюзного радіокомітету на тимчасове зберігання під розписку. Видача дозволів відновилася навесні 1946 року і першу ліцензію отримав Е. Кренкель (UA3AA).

Один з кращих зв'язкових приймачів передвоєнного часу — американський RCA AR-88 — розроблявся в розрахунку на радіоаматорів (AR означає Amateur Receiver). Зі вступом США в Другу світову війну його стало замовляти військове відомство для військ зв'язку, не витративши таким чином ні цента на розробку дуже досконалого зразка. Приймач поставлявся в СРСР по ленд-лізу і таким шляхом з'явився після війни у радянських короткохвильовиків.

У морських експедиціях Тура Хейєрдала з борту його судів («Кон-Тікі», «Ра», «Ра-2», «Тигрис») працювала станція з аматорським позивним LI2B. Радистами Хейердала були Кнут Хаугланд («Кон-Тікі») і Норман Бейкер.

12 грудня 1961 р. в США запущено перший радіоаматорській супутник OSCAR-1. Супутник пропрацював на орбіті 22 діб, передаючи телеграфом сигнал HI HI на частоті 144,983 МГц. Надалі за програмою OSCAR (див. en: OSCAR) в різних країнах запущено понад 70 аматорських супутників. Перші радянські радіолюбительські супутники РС-1 і РС-2 запущені 26 жовтня 1978 з космодрому Плесецьк разом з апаратом «Космос-1045».

Перше аматорське QSO з космічним апаратом відбулося в листопаді 1983 року. Оуен Герріотт (W5LFL) працював з борту корабля «Колумбія» під час польоту STS-9.

На борту орбітальної станції «Мир» стояло устаткування для зв'язку на аматорських діапазонах. Операторами були Володимир Титов (U1MIR), Муса Манаров (U2MIR, ex UV3AM), Валерій Поляков (U3MIR), Олександр Волков (U4MIR), Сергій Крикальов (U5MIR, на Землі UZ3AK), Олександр Вікторенко (U6MIR), Анатолій Арцебарський (U7MIR), Генадій Стрекалов (U8MIR), Віктор Афанасьєв (U9MIR), Клаус Флад (DP0MIR, DL1MIR), Томас Райтер (DP0MIR, на Землі DF4TR), Франц Фібек (OE0MIR), Жан-П'єр Еньєре (F6MIR), Норман Тагард (R0MIR, на Землі KB4YSY) та інші. У квітні 1993 р. було проведено перше QSO в космосі між кораблем «Діскавері» (STS-56), оператор Майкл Фоул (KB5UAC), і станцією «Мир», оператори Генадій Манаков (U9MIR) і Олександр Полещук (R2MIR).

На борту орбітальної станції МКС також встановлена ​​і активно використовується апаратура для аматорського зв'язку в діапазоні 144–146 МГц. Перше QSO проведено 13 листопада 2000 року, оператори — Сергій Крикальов (U5MIR) на МКС і Муса Манаров (U2MIR) на Землі.

Астероїд (7912) Lapovok, відкритий в 1978 році, носить ім'я радянського короткохвильовика, автора популярних електронних конструкцій, багатьох статей і книг з любительського радіо, Якова Лаповка (UA1FA).

В останні роки активно розвивається автоматичний моніторинг проходження сигналів PSK. Скориставшись спеціальною програмою, радіоаматор передає сигнал CQ, і через деякий час він отримує інформацію про точку прийомі переданого їм сигналу, в тому числі і у вигляді точок на карті світу. Даний моніторинг дозволяє також перевірити і налаштувати апаратуру.

Примітки [ред.]

  1. ↑ http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0205-11 РЕГЛАМЕНТ аматорського радіозв'язку України
  2. ↑ http://www.chipinfo.ru/literature/radio/199806/p41.html Журнал Радио 6 номер 1998 год (рос.)

Посилання [ред.]

Нема зображення
 Ця стаття недостатньо ілюстрована. Ви можете допомогти проекту, додавши зображення до статті.

Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Аматорський_радіозв%27язок&oldid=12578471