Аматорський радіозв'язок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Радіоаматорський зв'язок)
Перейти до: навігація, пошук
Робоче місце оператора аматорської радіостанції

Аматорський радіозв’язок — це вільний вихід в ефір на виділених частотних пасмах, що проводиться з метою взаємного спілкування, самовдосконалення, технічних досліджень, виключно з особистої зацікавленості та без отримання матеріального зиску, і здійснюється радіоаматорами, тобто особами, котрі мають відповідну технічну кваліфікацію, обладнання та дозвіл національної адміністрації зв’язку.

Радіоаматорство – це некомерційний, неприбутковий вид діяльності за інтересами в галузі радіозв’язку. Див. статтю 1 пункту 3.34 Регламенту радіозв'язку Міжнародного союзу електрозв'язку, прийнятого 6 грудня 1979 року на Всесвітній конференції з радіозв'язку в м. Женева, Швейцарія.

Аспекти[ред.ред. код]

Аматорський радіозв’язок як вид діяльності може мати різноманітні напрямки, в тому числі:

Організація і правові основи[ред.ред. код]

Міжнародний символ аматорського радіозв'язку

Радіоаматор має право виходити в ефір на підставі отриманого ним дозволу (ліцензії) з використанням присвоєного йому кличного знаку. Існують також гуртові (клубні) радіостації, де на певних умовах можуть виходити в ефір оператори, котрі не мають особистих дозволів. Діяльність радіоаматорів при роботі в ефірі і проведенні радіозв’язків регламентується національним законодавством. Основою такого законодавства є міжнародний Регламент аматорського радіозв’язку (Radio Regulations), що видається Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU).

Радіоаматор, котрий не має власного передавача, а тільки приймач, може отримати офіційний статус наслухача (SWL, англ. Short wave listener). Наслухачу присвоюється спеціальний кличний знак, він може здійснювати обмін QSL-картками з власниками передавачів, сигнали яких він чув в ефірі, отримувати дипломи, інші відзнаки та брати участь в різних змаганнях. В СРСР статус наслухача був обов'язковою умовою для роботи в якості оператора гуртової радіостації, а наявність певного операторського і технічного досвіду було умовою отримання дозволу на передавач.

Діяльність радіоаматорів України визначається і здійснюється у відповідності до Регламенту аматорського радіозв'язку України[1]

Історія аматорського радіозв'язку[ред.ред. код]

Одними з перших радіоаматорів, що експериментували в галузі зв’язку на коротких хвилях до 1905 року, були ірландець JMC Dennis (кличний знак DNX), британський принц Філіп (HRH), англієць A. Megson, бразилець Landell de Moura, американці Irving Vermilya, W. Pickard, Reginald A. Fessenden, француз Pierre Louis.

Першим українським радіоаматором, а також першим радіоаматором Російської імперії вважають Сергія Жидковського з міста Жмеринки на Вінниччині, який проводив експерименти з проведення радіозв’язку починаючи з 1912 року[2]. В 1914 р. з початком першої світової війни він був запідозрений у шпигунстві, заарештований і засуджений за незаконний вихід в ефір. Збудований ним радіоприймач дозволяв приймати радіостацію, яка працювала в далекому Парижі.

Експерименти з радіо проводив також фінський винахідник Ерік Тігерстед, який за допомогою самостійно збудованого іскрового передавача виходив в ефір, заважаючи роботі радіостацій військово-морського флоту, він був заарештований за підозрою в шпигунстві. Звинувачення з нього зняли завдяки заступництву О. Попова.

Одне з перших в світі QSO (двосторонніх зв’язків) провели в 1916 американці 2IB і 8AEZ.

У зв’язку з Першою світовою війною Конгрес США заборонив роботу всіх аматорських електронних радіостацій. Обладнання повинно було бути демонтовано. Після закінчення війни ці обмеження були зняті. 1 жовтня 1919 радіоаматорський зв’язок в США був відновлений.

Перше міжконтинентальне QSO відбулося 25 листопада 1923 року між французом Leon Deloy (8AB) з Ніцци і американцями Fred H. Schnell (1MO) з Коннектикуту і John L. Reinartz (1QP/1XAL) в діапазоні з довжиною радіохвиль близько 100 м.

З кінця 1924 року почалося впорядковування аматорських кличних знаків — перша літера вибиралася в залежності від назви країни перебування. До цього оператори призначали собі кличні знаки на власний розсуд.

15 січня 1925 вийшов в ефір аматорський передавач, побудований Ф. А. Лобовим (R1FL — «Росія, перша, Федір Лобов») з Нижнього Новгорода. Він вважається першим радіоаматором-короткохвильовиком СРСР (на ключі працював його друг В. М. Петров). Його першу передачу прийняли в Месопотамії (Ірак), на відстані близько 2500 км. На той час у Лобова і Петрова не було приймача і про те, що їх передачу почули, вони дізнавалися з телеграм та іноземних журналів.

18 квітня 1925 був заснований Міжнародний радіоаматорській союз (IARU).

У 1926 р. американською радіоаматорською лігою (ARRL) був заснований перший в світі радіоаматорській диплом WAC («Працював з усіма континентами»). Диплом № 1 був виданий 13 квітня того ж року американцю Брендону Вентворту (U6OI).

У квітні 1927 року при Товаристві друзів радіо СРСР була створена Центральна секція коротких хвиль, що об’єднувала аматорів — власників передавачів і спостерігачів (SWL). Також почав виходити друкований орган секції — перший в СРСР спеціалізований журнал для короткохвильовиків «RA-QSO-RK» (додаток до журналу «Радіо всім»).

У вересні-жовтні 1927 р. був проведений перший Всесоюзний «Contest» (змагання) з радіозв’язку на коротких хвилях, в якому взяли участь радіоаматори Ленінграда, Москви, Нижнього Новгорода, Омська і Томська.

В 1928 р. радіоаматори з Італії збудували апаратуру для полярної експедиції Умберто Нобіле на дирижаблі «Італія». Сигнал про допомогу після катастрофи дирижабля першим прийняв радянський радіоаматор М. Р. Шмідт.

У жовтні 1929 р. М. Лащенко (EU5BH, пізніше — U5AE, UB5OE) з м. Суми першим в СРСР проводить міжконтинентальні QSO — з Австралією і о. Ява. Він використовував передавач потужністю всього 3 Вт при довжині хвилі 21 м, приймач прямого підсилення та Г-подібну антену. У 1936 р. Лащенко виконав умови диплому WAC, провівши зв’язки з усіма континентами.

На початку 1932 р. отримала свій кличний знак перша в СРСР жінка-короткохвильовик В. Подзорська (EU3EW) з Ленінграда.

З початком радянсько-німецької війни аматорський радіозв’язок в СРСР був заборонений, всі передавачі і приймачі було наказано здати в місцеві органи Всесоюзного радіокомітету на тимчасове зберігання під розписку. Видача дозволів відновилася навесні 1946 року і першу ліцензію отримав Е. Кренкель (UA3AA).

Один з найкращих зв’язкових приймачів передвоєнного часу — американський RCA AR-88 — розроблявся з розрахунком на радіоаматорів (AR означає Amateur Receiver). Зі вступом США в Другу світову війну його стало замовляти військове відомство для військ зв’язку, не витративши таким чином ні цента на розробку дуже досконалого зразка. Приймач поставлявся в СРСР по ленд-лізу і таким шляхом з’явився після війни у радянських короткохвильовиків.

В морських експедиціях Тура Хейєрдала з борту його судів («Кон-Тікі», «Ра», «Ра-2», «Тигрис») працювала радіостація з аматорським кличним знаком LI2B. Радистами Хейердала були Кнут Хаугланд («Кон-Тікі») і Норман Бейкер.

12 грудня 1961 р. в США був запущений перший радіоаматорській супутник OSCAR-1. Супутник пропрацював на орбіті 22 доби, передаючи телеграфом сигнал HI HI на частоті 144,983 МГц. Надалі за програмою OSCAR (див. en: OSCAR) в різних країнах запущено понад 70 аматорських супутників. Перші радянські радіоаматорські супутники РС-1 і РС-2 були запущені 26 жовтня 1978 з космодрому Плесецьк разом з апаратом «Космос-1045».

Перше аматорське QSO з космічним апаратом відбулося в листопаді 1983 року. Оуен Герріотт (W5LFL) працював з борту корабля «Колумбія» під час польоту STS-9.

На борту орбітальної станції «Мир» стояло устаткування для зв’язку на аматорських пасмах. Операторами були Володимир Титов (U1MIR), Муса Манаров (U2MIR, ex UV3AM), Валерій Поляков (U3MIR), Олександр Волков (U4MIR), Сергій Крикальов (U5MIR, на Землі UZ3AK), Олександр Вікторенко (U6MIR), Анатолій Арцебарський (U7MIR), Генадій Стрекалов (U8MIR), Віктор Афанасьєв (U9MIR), Клаус Флад (DP0MIR, DL1MIR), Томас Райтер (DP0MIR, на Землі DF4TR), Франц Фібек (OE0MIR), Жан-П'єр Еньєре (F6MIR), Норман Тагард (R0MIR, на Землі KB4YSY) та інші. У квітні 1993 р. було проведено перше QSO в космосі між кораблем «Діскавері» (STS-56), оператор Майкл Фоул (KB5UAC), і станцією «Мир», оператори Генадій Манаков (U9MIR) і Олександр Полещук (R2MIR).

На борту орбітальної станції МКС також встановлена ​​і активно використовується апаратура для аматорського зв’язку в пасмі 144–146 МГц. Перше QSO проведено 13 листопада 2000 року, оператори — Сергій Крикальов (U5MIR) на МКС і Муса Манаров (U2MIR) на Землі.

Астероїд (7912) Lapovok, відкритий в 1978 році, носить ім’я радянського короткохвильовика, автора популярних електронних конструкцій, багатьох статей і книг з аматорського радіо, Якова Лаповка (UA1FA).

В останні роки активно розвивається автоматичний інтернет-моніторинг проходження цифрових сигналів PSK. Скориставшись спеціальною програмою, радіоаматор, котрий передав сигнал CQ, через деякий час отримує інформацію про місце прийому переданого ним сигналу, в тому числі і у вигляді точок, позначених на карті світу. Даний моніторинг дозволяє також перевіряти і налаштовувати апаратуру.

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0205-11 РЕГЛАМЕНТ аматорського радіозв'язку України
  2. http://www.chipinfo.ru/literature/radio/199806/p41.html Журнал Радио 6 номер 1998 год (рос.)

Посилання[ред.ред. код]