Радіовуглецеве датування

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Радіовуглецеве датування, радіовуглецевий метод (рос. радиоуглеродный метод, англ. radiocarbon dating; нім. Radiokarbonmethode f, Radiokohlenstoffverfahren n) — метод датування органічних речовин, заснований на визначенні відносного вмісту ізотопу 14С в природних об’єктах (найчастіше - вугіллі, деревині, залишках кісток і т.п.).

Застосовується в археології. Запропонований Віллардом Ліббі в 1946 році (Нобелівська премія з хімії, 1960).

Рослини поглинають вуглекислий газ (двоокис вуглецю) з повітря й зберігають його у своїх тканинах, деякі містять радіоактивний ізотоп вуглецю 14С. Впродовж життя організму вміст 14С в ньому весь час поновлюється, і співвідношення 14С до 12С залишається сталим. Після загибелі обмін із середовищем припиняється, тому відносна частка нестабільного ізотопу зменшується з часом. Стала концентрація ізотопу 14С в повітрі підтримується за рахунок ядерної реакції

n + \mathrm{^{14}_{7}N} \rightarrow \mathrm{^{14}_{6}C} + p,

як відбувається при бомбардуванні Землі космічними променями.

Оскільки період напіврозпаду 14С відомий (~5730 років), відповідно, час з моменту загибелі рослини можна встановити в лабораторії. Тварини накопичують 14С в організмі, поїдаючи рослини, таким чином і залишки тварин можна датувати тим же методом.

Радіовуглецеве датування реалізується через вимірювання радіоактивності радіовуглецю (радіометричне) або співвідношення мас ізотопів вуглецю (масспектрометричне). Перше реалізоване газовими пропорційними або рідинно-сцинтиляційними лічильниками, друге масспектрометрами. Для всіх наявних методів їх чутливість та неможливість відділити домішки обмежують реальне застосування радіовуглецевого датування до 50-60 тисяч років. Після проходження 120 тис. років залишається так мало 14С, що виміри стають неможливими.

Див. також [ред.]

Посилання [ред.]

Література [ред.]