Раймон Пуанкаре
| Раймон Пуанкаре Raymond Poincaré |
|
|---|---|
 |
|
|
|
|
| Час на посаді: | |
| 18 лютого 1913 — 18 лютого 1920 | |
| Попередник | Арман Фальєр |
| Наступник | Поль Дешанель |
|
Прем'єр-міністр Франції
|
|
| Час на посаді: | |
| 23 липня 1926 — 29 липня 1929 | |
| Президент | Гастон Думерг |
| Попередник | Едуар Ерріо |
| Наступник | Арістід Бріан |
|
Прем'єр-міністр Франції
|
|
| Час на посаді: | |
| 15 січня 1922 — 8 червня 1924 | |
| Президент | Александр Мільєран |
| Попередник | Арістід Бріан |
| Наступник | Фредерік Франсуа-Марсаль |
|
|
|
| Народився | 20 серпня 1860 Бар-ле-Дюк, Франція |
| Помер | 15 жовтня 1934 (74 роки) Париж, Франція |
| Громадянство |  Франція |
| Національність | Француз |
| Політична партія | Демократичний альянс |
| Дружина | Енріет Бенуччі |
| Професія | Адвокат, журналіст |
| Релігія | Атеїст |
Раймо́н Пуанкаре́ (*20 серпня 1860, Бар-ле-Дюк — †15 жовтня 1934, Париж) — французький політичний і державний діяч, двоюрідний брат відомого математика Анрі Пуанкаре. За фахом адвокат, журналіст. Обіймав посади міністра фінансів, іноземних справ, п'ять разів призначався прем'єр-міністром Франції, у 1913–1920 роках — президент республіки.
Біографія [ред.]
Раймон Пуанкаре народився у родині інженера у місті Бар-ле-Дюк 20 серпня 1860 року. Після закінчення Паризького університету він у 1882 році став адвокатом. У своїй практиці навіть захищав письменника Жуля Верна у позові проти нього.
У 1887 році Пуанкаре обрали в палату депутатів французького парламенту і лише через шість років його призначили міністром освіти (1893–1894). На цій посаді він став наймолодшим міністром в історії Франції. Пізніше у 1894–1895 роках він також обіймав посаду міністра фінансів, а потім у 1895 році знову був призначений міністром освіти.
У 1903 році Пуанкаре залишив політику і зосередився на своїй приватній юридичній практиктиці. Лише через три роки, у 1906 році його було призначено у Сенат і пізніше він погодився знову стати міністром фінансів. В січні 1912 року Пуанкаре очолив коаліційний уряд Франції і обіймав у ньому посаду міністра закордонних справ. Якраз у цей час, напередодні Першої світової війни він відіграв ключову роль у зміцненні Антанти, критики вважали його одним із розпалювачів військового протистояння з Німеччиною.
У січні 1913 року під час президентських виборів Пуанкаре переміг свого опонента Жоржа Клемансо і став президентом Франції. Попри це, Клемансо у 1917 році став прем'єр-міністром країни за президентства Пуанкаре. Співпраця між двома політиками проходила дуже тяжко. Із закінченням президентського терміну у лютому 1920 року Пуанкаре повернувся в Сенат. У післявоєнний період він брав участь в укладанні Версальського миру, був головою парламентської комісії з виплат Німеччиною репарації.
Пуанкаре знову призначили на посаду прем'єр-міністра у січні 1922 року. Під час фінансової кризи у Німеччині він відмовився відкласти виплату Німеччиною контрибуції і 11 січня 1923 року увів французьку армію у прикордонну німецьку область Рур щоб стягнути заборговані Німеччиною виплати.
На виборах 1924 року у наслідок фінансової кризи Пуанкаре зазанав поразки і на посаді прем'єр-міністра його замінив Едуар Ерріо. Попри це, Пуанкаре знову отримав посаду прем'єр-міністра у липні 1926 року і разом з нею ще й портфель міністра фінансів. Під час його останнього терміну на посаді прем'єр-міністра Франція пережила період економічного підйому, що зажило йому певної популярності серед виборців.
У липні 1929 року Пуанкаре вийшов у відставку у з'язку із поганим станом здоров'я і помер у Парижі 15 жовтня 1934 року.
Джерела [ред.]
- Французька Академія. Біографія Раймона Пуанкаре. (фр.)
- Енциклопедія Кругосвет. Біографія Раймона Пуанкаре (рос.)
