Райніс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Яніс Райніс
латис. Rainis, Jānis Pliekšāns
Rainis3.jpg
Народився 11 вересня 1865(1865-09-11)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Варславани
Помер 12 вересня 1929(1929-09-12) (64 роки)
Латвія Латвія
Юрмала
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Латвія Латвія
Національність латиш
Інші імена Яніс Пліекшанс
Діяльність поезія, драматургія
Alma mater Петербурзький університет
Конфесія лютеранство
Дружина Ельза Розенберґ-Пліекшанс

Райніс, справжнє ім'я — Яніс Пліекшанс (латис. Rainis, Jānis Pliekšāns; 11 вересня 1865 — 12 вересня 1929) — латиський поет і драматург.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в родині орендаря маєтків неподалік міста Даугавпілс. В 18841888 студент юридичного факультету Петербурзького університету. Друкувався з 1887. В 18911895 редактор газети «Dienas Lapa». Перші вірші опубліковані в 1895. У червні 1897 був арештований, у в'язниці закінчив переклад на латиську мову «Фауста» Ґете. У грудні 1897 Райниса заслали в Псков, а в 1899 — у м. Слобідський Вятской губернії. Тут був створений збірник віршів «Далекі відзвуки синім вечором» (1903), насичений революційними настроями.

В 1903 Райніс повернувся із заслання та зв'язав свою діяльність із боротьбою латиської соціал-демократії. Він створив символічну драму «Вогонь і ніч» (1905) — гімн боротьбі, життю, її вічному розвитку. В 1905 вийшов збірник «Посів бури». Наприкінці 1905 нелегально емігрував в Швейцарію. Тут написані збірники віршів «Тиха книга» (1909), «Ті, які не забувають» (1911), п'єси «Золотий кінь» (опублікована в 1910), «Індуліс і Арія» (1911), «Грав я, танцював» (опублікована в 1919). Коли в Латвії запанувала реакція, Райніс залишався провісником боротьби, нагадуючи, що поразка тимчасова. У поемі «Ave, sol!» (1910) Райніс співає славу сонцю як символу волі. Пролетаріату присвячений філософський збірник «Кінець і початок» (1912). Важливе місце в драматургії Латвії зайняла п'єса «Вий, вітерець!» (1913). У трагедії «Йосип і його брати» (1919) Райніс, що створив цей жанр у латиській літературі, на широкому історичному тлі вирішував проблеми любові й ненависті, прощення й помсти.

В 1920 Райніс повернувся на батьківщину. За мотивами російських билин він створив трагедію «Ілля Муромець» (1922), опублікував книги віршів «П'ять ескізних зошитів Дагди» (19201925).У 1921-25 рр.- директор Національного театру. У 1926-28рр. — міністр освіти.28 лютого 1925 року першим із діячів культури нагороджений вищою нагородою країни — орденом Трьох Зірок I ступеню.

Твори письменника перекладено багатьма мовами світу. У місті Юрмала є дім-музей Яна Райніса.

Твори[ред.ред. код]

  • Dzīve un darbi, sej. 1-11, Riga, 1925-31;
  • Kopoti raksti, sej. 1-14, Riga, 1947-51;
  • Далекі відгуки у синій вечір
  • Посіви бурі
  • Вогонь і ніч

Література[ред.ред. код]

  • Дауге П., Ян Райнис. Певец борьбы, солнца и любви. М., 1920;
  • Краулинь К., Ян Райнис, М., 1957:
  • Сокол Э., Жизнь и творчество Яна Райниса, Рига, 1957;
  • Kraulinš К., Raiņa dzīve un darbība, Riga, 1953;
  • Sokols E., Rainis, Riga, 1962;
  • Hausmanis V., Tautas dzejnieks Rainis, Riga, 1968;
  • його же, Raiņa daiļrades process, Riga, 1971;
  • його же, Raiņa dramaturģija, Riga, 1973.

Посилання[ред.ред. код]