Райські птахи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Райські птахи
Paradisaea apoda
Paradisaea apoda
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Підряд: Співочі птахи (Passeri)
Родина: Райські птахи (Paradisaeidae)
Vigors, 1825
Роди
14 родів
Ілюстрація до книги «Малайський архіпелаг» (Т. 2) Альфреда Рассела Воллеса, де зображено великих райських птахів, на яких полюють аборигени

Ра́йські птахи́ (Paradisaeidae) — родина птахів, що належить до ряду горобцеподібних.

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Розміром — від великої синиці до галки[1]. Більшість видів цієї родини мешкають на Новій Гвінеї і дрібних прилеглих островах, невелика кількість видів трапляється на Молуккських стровах і в східній Австралії. Райські птахи більшості видів відомі передусім завдяки яскравому й різноманітному забарвленню оперення самців. Особливо виділяється подовжене й вишукане пір'я, що простягається від дзьоба, крил, хвоста чи голови. Самки райських птахів однотонні: бурі, коричневі, зелені. Райські птахи в основному населяють густі тропічні ліси. У раціоні всіх видів переважають фрукти, дещо рідше трапляються членистоногі. Статева поведінка птахів різна: від моногамії до полігамії.

Значення[ред.ред. код]

Птахи мають культурне значення для жителів Нової Гвінеї. Шкірки і яскраве пір'я, торгівля якими триває вже протягом двох тисяч років, використовують для прикрашання одягу. Птахи викликали великий інтерес у колекціонерів із Західної Європи, орнітологів, а також письменників. Багатьом видам загрожує зникнення через полювання й втрату життєвого простору. Так, вид Epimachus fastuosus занесено в Червоний список МСОП як уразливий (категорія і критерій: Vulnerable C2a(i) ver 3.1)[2]. Полювання на райських птахів заради їхнього пір'я призвело до зменшення чисельності й зникнення деяких видів.

Розмноження й живлення[ред.ред. код]

У птахів залежно від виду спостерігають і моногамію, і полігамію. Гнізда ці птахи влаштовують у кроні дерев або кущів, а деякі види — у дуплах.

Живляться насінням, плодами, комахами, рідше дрібними хребетними, деякі — нектаром.

Поширення[ред.ред. код]

Центром різноманіття райських птахів є великий острів Нова Гвінея, який населяють всі роди, крім двох монотипних Lycocorax та Semiptera, які є ендемічними для Молуккських островів, розташованих на захід від Нової Гвінеї. З райських птахів з роду Ptiloris два ендемічні для прибережних лісів східної Австралії, один вид мешкає і в Австралії, і в Новій Гвінеї, один — лише в Новій Гвінеї. Єдиним родом, види якого поширені поза островом Нова Гвінея, є Manucodia; одного представника цього роду виявлено на крайній півночі Квінсленду. Решта видів населяє Нову Гвінею й навколишні острови. Окремі види мають обмежений ареал: скажімо, Cicinnurus respublica мешкає лише на островах Вайгео й Батанта[3].

Більшість райських птахів живуть у тропічних лісах, у тому числі вологих джунглях, болотах, хмарних лісах. Майже всі з них одинокі мешканці дерев. Кілька видів було зафіксовано на прибережних мангрових деревах. Найбільш південний вид, птах роду Ptiloris з Австралії, живе у субтропічних і помірно вологих лісах. Невибагливим щодо місць проживання є рід Manucodia, особливо його представник Manucodia ater, що населяє і ліси, і відкриту лісисту місцевість.

Систематика[ред.ред. код]

У родині вчені нараховують 40 видів, які поділяють на 14 родів.

Рід Lycocorax

Рід Manucodia

Рід Paradigalla

Рід Astrapia

Рід Parotia

Рід Pteridophora

Рід Lophorina

Рід Ptiloris

Рід Epimachus

Рід Drepanornis

Рід Cicinnurus

Рід Semioptera

Рід Seleucidis

Рід Paradisaea

Взаємини з людиною[ред.ред. код]

Племена Нової Гвінеї часто використовують пір'я райських птахів у своєму одязі та ритуалах. До того ж, це пір'я в минулі сторіччя було популярне в Європі як прикраса для жіночих капелюхів. Полювання на пір'їни та руйнування життєвого простору птахів призвело до надзвичайного скорочення чисельності певних видів. Наразі руйнування життєвого простору відбувається здебільшого через вирубування лісів.

Найбільш відомі види роду Paradisaea, зокрема його типовий вид — великий райський птах (Paradisaea apoda). Цей вид був описаний зі зразків, які потрапили до Європи завдяки торговельній експедиції на початку XVI столітті. Місцеві торговці готували ці зразки так, вилучаючи їхні крила й ноги, що їх можна було використовувати як прикрасу. Це не було відомо дослідникам, і через брак відомостей виникало багато домислів щодо них. Людям ввижався загадковий фенікс. Часто безногий і безкрилий вигляд шкурок наводив на думку, що ці птахи ніколи не сідали на землю й постійно перебували в повітрі завдяки своєму пір'ю. Перші європейці, які натрапили на шкірки птахів, були Магелланові мандрівники під час навколосвітнього плавання. Антоніо Пігафетта писав: "Люди розповідали нам, що ті птахи прийшли із земного раю, і вони називають їх «bolon diuata», що означає «птахи Бога»[4]. Таке походження і назви «райські птахи», і номена apoda (буквально — безногий).

Райські птахи в культурі[ред.ред. код]

Прапор держави Папуа Нова Гвінея із зображенням райського птаха

Через свою екзотичність райські птахи неодноразово ставали предметом уваги колекціонерів, біологів, письменників. Британський натураліст Альфред Рассел Воллес детально описує їх у книзі «Малайський архіпелаг» (англ. «The Malay Archipelago»). Ведучий-натураліст Девід Аттенборо зняв науково-популярний фільм про райських птахів під назвою «Аттенборо в раю» (англ. «Attenborough in Paradise»). Одного з видів райських птахів зображено на прапорі країни Папуа Нова Гвінея. Назву Райський птах має навколополярне сузір'я Південної півкулі неба (лат. Apus).

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Українська радянська енциклопедія. — Вид. 2-ге. — К.: Головна редакція УРЕ. — 1983. — Т. 9. — С. 274.
  2. http://www.iucnredlist.org/details/106005816/0
  3. http://ibc.lynxeds.com/species/wilsons-bird-paradise-cicinnurus-respublica
  4. Harrison, Thomas P. (1960). «Bird of Paradise: Phoenix Redivivus». Isis 51 (2): 173–180. doi:10.1086/348872.

Посилання[ред.ред. код]