Ракоскорпіони

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ракоскорпіони†
Час існування: КембрійПерм
Аспідонія (Aspidonia Haeckel 1896 †)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Підцарство: Справжні багатоклітинні тварини (Eumetazoa)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Підтип: Хеліцерові (Chelicerata)
Клас: Меростомові (Merostomata)
Ряд: Ракоскорпіони (Eurypterida)
Burmeister, 1843

Stylonurina Diener, 1924
Eurypterina Burmeister, 1843

Посилання
Вікісховище: Eurypterida
EOL: 4305531
Fossilworks: 18947

Ракоскорпіо́ни або Евриптери́ди (лат. Eurypterida = Gigantostraca Haeckel, 1866) — ряд вимерлих морських членистоногих, належних до класу Меростомові. До цього підкласу належать найбільші членистоногі, які коли-небудь існували на Землі. Їх розміри коливалися від 10—20 см до 100–250 см. Відомо близько 300 видів цих істот. Найбільшим із відомих ракоскорпіонів був Єкелоптерус рейнський (Jaekelopterus rhenaniae), який досягав 2,5 м у довжину[1][2].

Морфологія[ред. | ред. код]

Відбиток ракоскорпіона (Eurypterus remipes DeKay, 1825)

Тіло евриптерид було видовжене, обтічної форми. Головогруди вкриті єдиним головним щитом, на якому по середній поздовжній лінії розміщені прості вічка, а по боках — фасеткові очі. Хеліцери різного розміру, клішнеподібні; педипальпи та задні чотири пари кінцівок пристосовані для руху та перетирання їжі за допомогою жувальних відростків; іноді педилальпи й наступна пара кінцівок слугували разом з хеліцерами для захоплення та утримання здобичі; шоста пара часто видозмінювалася в плавальні ноги[3].

Черевце евриптерид було поділене на 12 рухомих сегментів. Тіло закінчувалося тельсоном із голкою, шипом або пластинчастим розширенням. На передніх члениках черевця розташовувались пластинчасті кінцівки, одна пара — це видозмінені статеві покришки, інші — зяброві ніжки. На задніх кінцівок не було[3].

Спосіб життя[ред. | ред. код]

Середовище життя[ред. | ред. код]

Населяли як моря, так і солонуваті та прісноводні водойми. Деякі види були здатні короткий час проводити на суші[4].

Харчування[ред. | ред. код]

Усі ракоскорпіони були хижаками. Деякі активно полювали, інші нападали на здобич із засідок. Активне полювання було характерне для невеликих видів, тоді як крупні ракоскорпіони харчувалися повільними істотами[5]. Клешні слугували для хапання й утримання здобичі, проте не були достатньо сильні, щоб проламувати панцирі таких жертв, як трилобіти. Невідомо чи були хеліцери ракоскорпіонів отруйними, як у сучасних скорпіонів чи павуків, споріднених з ними[6]. На відміну від сучасних скорпіонів, їхні хвости були гнучкіші в горизонтальній площині, ніж у вертикальній. Тож ракоскорпіони могли убивати здобич чи захищатися, завдаючи бокових ударів[7].

Розмноження[ред. | ред. код]

Спарювання та розмноження ракоскорпіонів, імовірно, відбувалося подібно, як у павуків. Ракоскорпіонам був властивий статевий диморфізм. Самці відрізнялися генітальними придатками та класперами. Припускається, що також розмірами клешень[6]. Можливо, подібно до мечохвостів, ракоскорпіони мігрували та збиралися в групи для спарювання[8].

Онтогенез[ред. | ред. код]

Ракоскоріпіони впродовж життя кілька разів линяли, для чого можливо збиралися у зграї на мілководді. Більшість залишків панцирів цих істот напевне лишилися від линьки, а не масової загибелі[8].

Класифікація[ред. | ред. код]

Систематика станом на 2011 рік[9]

Підряд Stylonurina Diener, 1924
Підряд Eurypterina Burmeister, 1843

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Systematics of the Eurypterida. ucmp.berkeley.edu. Процитовано 3 березня 2020. 
  2. Жах девонських морів на сайті «Станіславівський Натураліст»
  3. а б Eurypterids.co.uk - Eurypterids. web.archive.org. 9 жовтня 2011. Архів оригіналу за 15 серпня 2011. Процитовано 3 березня 2020. 
  4. Palaeos Metazoa: Arthropoda: Chelicerata: Eurypterida: Eurypterida. palaeos.com. Процитовано 3 березня 2020. 
  5. Anderson, Ross P.; McCoy, Victoria E.; McNamara, Maria E.; Briggs, Derek E. G. (31 липня 2014). What big eyes you have: the ecological role of giant pterygotid eurypterids. Biology Letters. Т. 10, № 7. с. 20140412. doi:10.1098/rsbl.2014.0412. PMC 4126633. PMID 25009243. Процитовано 3 березня 2020. {{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  6. а б Hembree, Daniel I.; Platt, Brian F.; Smith, Jon J. (29 квітня 2014). Experimental Approaches to Understanding Fossil Organisms: Lessons from the Living (англ.). Springer Science & Business. с. 74–84. ISBN 978-94-017-8721-5. 
  7. Persons, W. Scott; Acorn, John (1 липня 2017). A Sea Scorpion’s Strike: New Evidence of Extreme Lateral Flexibility in the Opisthosoma of Eurypterids. The American Naturalist. Т. 190, № 1. с. 152–156. doi:10.1086/691967. ISSN 0003-0147. Процитовано 3 березня 2020. 
  8. а б Braddy, Simon J. (2001-08). Eurypterid palaeoecology: palaeobiological, ichnological and comparative evidence for a ‘mass–moult–mate’ hypothesis. Palaeogeography, Palaeoclimatology, Palaeoecology (англ.). Т. 172, № 1-2. с. 115–132. doi:10.1016/S0031-0182(01)00274-7. Процитовано 3 березня 2020. 
  9. Jason A. Dunlop, David Penney, & Denise Jekel; with additional contributions from Lyall I. Anderson, Simon J. Braddy, James C. Lamsdell, Paul A. Selden, & O. Erik Tetlie (2011). [http*//research.amnh.org/iz/spiders/catalog/Fossil11.5.pdf A summary list of fossil spiders and their relatives]. У Norman I. Platnick (ред.). [http*//research.amnh.org/entomology/spiders/catalog/index.html The world spider catalog, version 11.5]. American Museum of Natural History. Процитовано 21 травня 2011.  {{cite book}}: Перевірте схему |url= (довідка)

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]