Рак статевого члена

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Рак статевого члена
МКХ-10 C60
МКХ-9 187
MeSH D010412

Рак статевого члена — нечасте злоякісне захворювання.

Найчастішим злоякісним захворюванням (більш як 95% випадків) статевого члена є плоскоклітинна карцинома.

Частота[ред.ред. код]

Частота захворювання коливається від 0,1 до 7,9 випадків на 100 000 чоловіків. У Європі його частота становить 0,1-0,9, а в США — 0,7-0,9 випадків на 100 000 осіб чоловічої статі. У деяких районах Азії, Африки та Південної Америки захворюваність зростає до 19 випадків на 100 000 чоловіків (рак статевого члена становить 10-20% випадків раку в чоловіків). Важливими факторами, пов'язаними із раком статевого члена, є соціальні та культурні особливості, наприклад при поступленні 44-90% хворих страждають від фімозу, окрім того задокументовано взаємозв'язок між раком статевого члена та вірусом папіломи в людини.

За даними станом на 2005, у спеціалізованих центрах досягнуто 5-річного виживання на рівні 91% (94% в пацієнтів з неураженими лімфовузлами, 80% — у хворих з поширенням у пахові лімфовузли та 38,4% — у пацієнтів з ураженням тазових лімфовузлів).

Діагностика[ред.ред. код]

Вважають, що раку статевого члена може передувати еритроплазія Кейра.

Для встановлення раціонального діагностичного підходу до раку статевого члена при поступленні та під час подальшого спостереження слід брати до уваги стадію первинної пухлини, регіонарних лімфовузлів та віддалених метастазів. У пацієнтів із підозрілим утвором статевого члена слід провести ретельне фізикальне дослідження первинної пухлини, а також пахових ділянок для пальпації лімфовузлів. Перед прийняттям рішення про метод лікування слід підтвердити діагноз за допомогою цитологічного або гістологічного дослідження.

Лікування[ред.ред. код]

При раку статевого члена успішність лікування залежить від адекватного лікування первинної пухлини та стану лімфовузлів. Доведено, що лімфаденектомія є ефективним методом лікування пацієнтів з позитивними лімфовузлами, однак це втручання пов'язане з дуже високим (30-50%) рівнем хворобливості навіть при сучасних модифікованих техніках операції.

Раціональне застосування лімфаденектомії вимагає ретельного обстеження пахових ділянок та знання прогностичних факторів щодо ураження лімфовузлів.

Згідно з групами ризику рекомендується проведення спостереження у групі низького ризику та лімфаденектомія — у групі високого ризику. У групі ризику середнього ступеня рішення залежить від наявності судинної чи лімфатичної інвазії та типу росту. Сучасна високодостовірна динамічна біопсія вартових лімфовузлів (як доведено нещодавніми повідомленнями) може замінити попередні фактори ризику як показ до лімфаденектомії.

Комбіноване лікування[ред.ред. код]

У пацієнтів, у яких при поступленні виявляють первинну пухлину та уражені лімфовузли, обидві проблеми можна лікувати одночасно. У хворих з наявністю ураження тазових лімфовузлів при поступленні спочатку можна провести індукційну хіміотерапію, згодом при показах залежно від реакції пухлини — радикальну операцію або променеву терапію.

Технічні аспекти[ред.ред. код]

При виборі методу консервативного лікування первинної пухлини більшу роль відіграє простота втручання, пов'язані з ним побічні ефекти та персональний досвід хірурга, ніж інші фактори. Перед проведенням брахіотерапії слід провести кругове висічення листків крайньої плоті. Під час часткової ампутації небхідно проводити резекцію в межах 2 см здорових тканин для досягнення макроскопічно вільних від пухлини країв. Важливо досягнути негативних країв резекції пухлини з патанатомічним підтвердженням, хоча, можливо, це надмірна вимога.

Радикальна пахова лімаденектомія повинна проводитися в наступних анатомічних межах: пахова зв'язка, привідний м'яз, кравцевий м'яз та стегнові артерія і вена як дно ділянки резекції. «Модифікована» пахова лімаденектомія передбачає збереження vena saphena та зменшення країв резекції на 1-2 см по зовнішньому та нижньому краю.

Тазова лімаденектомія включає видалення зовнішнього клубового та клубово-затульного лімфатичних ланцюгів.

Хіміотерапія[ред.ред. код]

Режим хіміотерапії слід узгодити з онкологом. Проте наступні поради можна застосовувати як рекомендації:

  • Індукційна хіміотерапія — 3-4 курси цисплатину та 5-фторурацилу з відповідними дозами та частотою введення;
  • Ад'ювантна хіміотерапія — достатньо 2 курсів цисплатину та 5-фторурацилу або 12 тижневих курсів вінкристину, метотрексату та блеоміцину в амбулаторних умовах.

Якість життя[ред.ред. код]

Під час прийняття рішення про метод лікування слід враховувати вік пацієнта, ступінь його активності, соціо-економічний статус, сексуальну функцію, мотивацію та хворобливість від різних операцій.

Спостереження за пацієнтами[ред.ред. код]

Рак статевого члена — одна із небагатьох солідних пухлин, при якій лімфаденектомія може забезпечити високий відсоток видужання навіть при ураженні лімфовузлів. Урологи постійно зустрічаються з дилемою досягнення ідеального балансу між зниженням побічних ефектів від лікування з одного боку та досягненням задовільного контролю захворювання — з другого. З цього огляду спостереження за пацієнтами особливо важливе для досягнення однакового рівня виживання при проведенні як ранньої, так і відтермінованої лімфаденектомії. Стратегія та інтервали між візитами до лікаря для обстеження прямо залежать від виду початкового лікування первинної пухлини та регіонарних лімфовузлів і наведені в таблиці 4.

Посилання[ред.ред. код]