Рак щитоподібної залози

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Рак щитоподібної залози
Human thyroid cancer.jpg
Рак щитоподібної залози з мультифокальним ростом
МКХ-10 C73
MedlinePlus 001213
eMedicine ent/646
MeSH D013964

Рак щитоподібної залози (РЩЗ) — це злоякісна пухлина щитоподібної залози, що походить з фолікулярних або С-клітин щитоподібної залози та є напоширенішим злоякісним новоутоворенням серед інших органів ендокринної системи.[1],[2]

Етіологія[ред.ред. код]

Зруйнований 4 блок ЧАЕС, 1986 рік. Радіокативне забрудення призвело до значного зростання захворюваності на рак щитоподібної залози.

Рак щитоподібної залози розвивається внаслідок дії різноманітних факторів, основні з яких наведені нижче.

Спадкові фактори та генетика[ред.ред. код]

РЩЗ може розвиватись як частина синдромів МЕН 2, що мають спадкове походження, та часто розвиваютсья внаслідок мутацій. Крім того, аномалії в генах передаються спадково при медулярному раку поза МЕН 2, внаслідок мутацій в RET. Папілярний рак характеризується спорадичними мутаціями в гені BRAF, або RET (RET/PTC) при радіоактивному опроміненні в анамнезі. Наведені генні аномалії є найбільш дослідженими, проте залишається безліч інших не відкритих або таких, що знаходяться в процесі дослідження. Проведення прикладних досліджень генетичних та молекулярних змін РЩЗ дозволить ідентифікувати маркери цього злоякісного захворювання.

Радіоактивне опромінення[ред.ред. код]

Після аварії на Чорнобильській АЕС значно зріс рівень захворюваності на РЩЗ, особливо серед дітей, що є найбільш уразливою категорією населення. Досі, рівень захворюваності на РЩЗ залишається високим серед населення, яке зазнало радіокативного ураження в дитячому віці.[3]

Йододефіцит[ред.ред. код]

Нестача йоду в огранізмі може призводити до виникнення РЩЗ, внаслідок підвищеної стимуляції росту тиреоцитів.

Класифікація[ред.ред. код]

Злоякісні новоутворення щитоподібної залози класифікуються в залежності від патологогістологічної будови та ступеня диференціації. В структурі нозологічних одиниць злоякісних новоутворень переважають вискодифренційовані типи, більшість випадків якого становить папілярний рак, що також є найчастіше діагностується серед всіх злоякісних новоутворень щитоподібної залози (70-80%). Фолікулярна карцинома є другою за частотою, після папілярної, нозологією (10-15%), медулярний рак діагностується в 5-6% випадків, низько-дифренційований та анапластичний 1-5%.

Високо-диференційовані РЩЗ[ред.ред. код]

До цього типу РЩЗ належать фолікулярний та папілярний раки.

Фолікулярний рак[ред.ред. код]

Фолікулярний рак щитоподібної залози становить приблизно 15% від всіх злоякісних новоутворень цього ендокринного органу. Виникає переважно у осіб жіночої статі віком понад 50 років.[4] Одним із основних факторів ризику розвитку фолікулярного раку є дефіцит споживання йоду. Фолікулярний рак належить до високо-диференційованих форм та характеризується сприятливим прогнозом та високим показником виживання пацієнтів.[5]

Папілярна карцинома[ред.ред. код]

Гістопатологічна картина папілярного раку (Фарбування гематоксиліном-еозином)

Папілярний рак щитоподібної залозии — найпоширеніше злоякісне новоутворення щитоподібної залози у дітей та дорослих, що сладає до 80% всіх злоякісних новоутворень щитоподібної залози.[6] Папілярний рак щитоподібної залози характеризується високою інвазивною активністю, яка проявляється метастазуванням переважно лімфогенним шляхом, хоча інвазія кровоносних судин теж має місце.

Мікрокарцинома — мікрорак[ред.ред. код]

Папілярний рак щитоподібної залози, розміри якого становлять 1 см або менше вважається мікрокарциномою. В більшості випадків папілярна мікрокарцинома щитоподібної залози (ПМКЩ) діагностується випадково під час аналізу видаленого зразка, в результаті оперативного лікування доброякісних утворень щитоподібної залози (наприклад хвороби Грейвса[7]), і в такому випадку класифікується як інсидентальна ПМКЩ. Крім того, ПМКЩ може бути латентною — визначатись під час розтину, або окультною — за наявності віддалених та/або локорегіональних метастазів у лімфатичні вузли шиї за відсутності клінічних проявів первинної пухлини. Діагностика ПМКЩ залишається проблематичною, оскільки пальпаторно визначити ПМКЩ вдається лише в окремих випадках, у зв'язку з розмірами пухлини. У більшості випадків, ПМКЩ має малоагресивний біологічний статус, про що свідчать дані аутопсійних дослідженнь ПМКЩ (до 35%) серед суб'єктів, смерть яких настала від причин не пов'язаних з ПМКЩ. Проте до 10% ПМКЩ мають агресивну поведінку, що проявляється рецидивом пухлини, зокрема метастазами в лімфатичні вузли шиї.[8][9]

Низько-дифренційований[ред.ред. код]

Низько-дифренційований рак скаладє 5-10 % серед всіх випадків злоякісних новоутворень щитоподібної залози та характеризується несприятливим прогнозом внаслідок частого метастазування та рецидивів. Данне новоутворення було виділено серед інших карцином щитоподібної залози в 2007 році та поки-що невідображається в клінічній класифікації TNM.

Недиференційований[ред.ред. код]

Анапластичний рак щитоподібної залози є однією з найагресивніших злоякісних новоутворень у людини, що призводить до смерті пацієнта протягом 3-4 місяців з моменту діагнозу. В більшості випадків, лікування носить паліативний характер, видалення пухлини дозволяє зупинити проростання раку в трахею та стравохід, що покращує якість життя пацієнтам.

Медулярний рак[ред.ред. код]

Гістопатологія медулярного раку (Фарбування Г-Е).

Медулярний рак походить з С-клітин щитоподібної залози та характеризується агресивним білологічним курсом. Ця пухлина радіойодрезистентна, тому хірургічне видалення пухлини залишається найнадійнішим підходом до лікування.
Розрізняють спорадичну і спадкову форми медулярного раку. У 70% випадків пухлини з С-клітин щитоподібної залози виникають спорадично. В інших випадках медулярний рак може розвиватись внаслідок спадкових аномалій, що уражають і інші органи ендокринної системи. Виділяють, принаймні, три клінічних синдроми, що часто зустрічаються у близьких родичів, при яких медулярний рак діагностується на тлі інших ендокринопатій. Так, у 15-20% випадків медулярний рак являє собою один із проявів множинної ендокринної неоплазії МЕН 2А. При цьому спадковому захворюванні розвиток даної неоплазії поєднується з двосторонніми феохромоцитомами та гіперпаратиреозом. У 10-15% випадків медулярний рак діагностується у хворих із множинною ендокринною неоплазією МЕН 2Б.[10]

Інші злоякісні новоутворення[ред.ред. код]

До злоякісних новоутворень щитоподібної залози також належать інші злоякісні пухлини, частка яких становить менше 1%.

Лімфома[ред.ред. код]

В-клітинни лімфома. ТАПБ зразок лімфатичного вузла.

Лімфома щитоподібної залози виникає переважно у жінок похилого віку (70 років та більше) та проявляється раптовим утворенням шийної маси. Має переважно В-клітинне походження (Неходжкінська лімфома), проте зустрічаються і Т-клітинні лімфоми. Лімфома щитоподібної залози діагностується в окремих випадках та становить менше 1% серед інших новоутворень щитоподібної залози.

Плоскоклітинна карцинома[ред.ред. код]

Плоскоклітинна карцинома демонструє плоскоклітинну патогістологічну диференціацію клітин. Плоскоклітинна карцинома — рідкісна пухлина щитоподібної залози (менш ніж 1% серед інших злоякісних новоутворень цього органу). Клінічні прояви плоскоклітинної карциноми мають схожі з ознаки з недифренційованим раком — раптовій ріст шийної маси, що призводить до здавлення стравоходу та трахеї.

Ангіосаркома[ред.ред. код]

Ангіосаркома щитоподібної залози — це пухлина, що характеризується солідним або кістозним типом строми, з ділянками геморагій та інвазією в оточуючі тканини або трахею. Ангіосаркома — агресивна пухлина, більшість хворих померає в продовж перших 6 місяців з моменту встановлення діагнозу.

Діагностика[ред.ред. код]

Ультразвукове дослідження щитоподібної залози — вузол з нерівним контуром, що містить кальцифікати.

Додаткові тести для верифікації діагнозу або рецедиву

Лікування[ред.ред. код]

Хірурги в операційній під час видалення щитоподібної залози

Лікування РЩЗ має комплексний характер, повинно виконуватись в спеціалізованому центрі, що дозволяє отримати найкращі результати: високий показник виживання та якості життя, а також низький рівень рецидивів.

Хірургічне лікування[ред.ред. код]

Проводиться в усіх випадках. Виконується тиреоїдектомія та дисекція шиї. Радикальний обсяг оперативного лікування значно покращує виживання, якість життя та відсутність рецидів раку щитоподібної залози.

Ад'ювантна радійодтерапія[ред.ред. код]

Метою післяопераційної радіойодтерапії (РЙТ) є знищення клітин ЩЗ, що могли залишитися після виконання тиреоїдектомії.

Супресивна терапія тиреотропного гормону (ТТГ)[ред.ред. код]

Супресія ТТГ є важливою складовою лікування пацієнтів з раком ЩЗ, що дозволяє стримувати стимуляцію тиреоцитів, якщо такі залишились, після оперативного лікування та радійодтерапії, та проводиться переважно левотироксином.[6]

Інші види лікування[ред.ред. код]

Ад'ювантна та ад'ювантна неохіміотерапія проводиться блокаторами тирозин-кінази у випадку віддалених метастазів, радійоднечутливого раку щитоподібної залози. Променева терапія призначається при значному рості пухлини, зокрема при анапластичному раку.

Післяопераційне спостереження[ред.ред. код]

При високо-диференційованих пухлинах проводитсья моніторинго рівня тиреоглобуліну в плазмі крові, підвищені рівні якого можуть свідчити про рецидив папілярної або фолікулярної карцином. При рецидиві медулярної карциноми характерною ознакою є високі рівні кальцитоніну. В післяопераційному періоді, перед проведенням РЙТ хворим показано проведення канування всього тіла з йодом-131 та УЗД шиї.

Прогноз[ред.ред. код]

Сприятливий в більшості (до 90%) випадків диференційованих форм РЩЗ, в залежності від стадії, та надзвичайно поганий при недиференційованому та анапластичному РЩЗ.

Таблиця. Показники виживання при різних патогістологічних типах раку щитоподібної залози в залежності від стадії.

 
Тип раку
5-річне виживання 10-річне виживання
Стадія I Стадія II Стадія III Стадія IV Загальна Загальна
Папілярний 100%[11] 100%[11] 93%[11] 51%[11] 96%[5] — 97%[12] 93%[5]
Фолікулярний 100%[11] 100%[11] 71%[11] 50%[11] 91%[5] 85%[5]
Медулярний 100%[11] 98%[11] 81%[11] 28%[11] 80%[5] — 86%[13] 75%[5]
Анапластичний (завжди стадія IV)[11] 7%[11] 7%[11] — 14%[5] (дані відсутні)

Посилання[ред.ред. код]

  1. Гульчій М.В., Дінець А.В. (2012). «Особливості перебігу раку щитовидної залози у хворих з поєднаною тиреоїдною патологією: клініко-патоморофологічний аналіз 677 випадків». Проблеми ендокринної патології (3). с. 50–55. 
  2. DeLellis R.A., Lloyd R.V., Heitz P.U. End C. (2004). Pathology and Genetics of Tumours of Endocrine Organs (вид. World Health Organization). Lyon: IARC Press. с. 49–123. ISBN 92-832-2416-7. 
  3. Dinets A, Hulchiy M, Sofiadis A, Ghaderi M, Höög A, Larsson C, Zedenius J. (2012). «Clinical, Genetic and Immunohistochemical Characterization of 70 Ukrainian Adult Cases with Post-Chornobyl Papillary Thyroid Carcinoma.». Eur J Endocrinol 166. с. 1049–60. doi:10.1530/EJE-12-0144. PMID 22457234. 
  4. Кущаєва Є.С., Гульчій М.В., Аветіс’ян І.Л., Цимбалюк С.М., Тонковид О.А., Олійник О.Б. (2007). «Оксифільноклітинний та неоксифільноклітинний фолікулярний рак щитовидної залози: порівняльний аналіз». Український медичний часопис 60 (4). с. 94–99.  [1]
  5. а б в г д е ж и Numbers from National Cancer Database in the US, from Page 10 in: F. Grünwald; Biersack, H. J.; Grںunwald, F. (2005). Thyroid cancer. Berlin: Springer. ISBN 3-540-22309-6.  (Note:Book also states that the 14% 10-year survival for anaplastic thyroid cancer was overestimated
  6. а б Гульчий Н. В., Динец А. В. Особенности гормональной терапии после операций по поводу рака щитовидной железы. Международный эндокринологический журнал // № 1 (42).- 2012. — с. 98-105.
  7. Дінець А.В., Фомін П.Д., Гульчій М.В., Олійник О.Б., Цимбалюк С.М., Белан М.В. (2012). «Клініко-морфологічні особливості папілярної мікрокарциноми щитоподібної залози на фоні хвороби Грейвса.». Український медичний частопис. 89 (3). с. 136–138.  Текст «[2]» проігноровано (довідка)
  8. Harach HR, Franssila KO, Wasenius VM (1985). «Occult papillary carcinoma of the thyroid. A "normal" finding in Finland. A systematic autopsy study». Cancer 56 (3). с. 531–8. doi:10.1002/1097-0142(19850801)56:3<531::AID-CNCR2820560321>3.0.CO;2-3. PMID 2408737. 
  9. Дінець А.В., Гульчій М.В., Цимбалюк С.М., Олійник О.Б. (2012). «Папілярна мікрокарцинома щитоподібної залози: сучасні підходи до діагностики та лікування». Хірургія України (3). с. 92–96. 
  10. Тонковид О.А., Коваленко А.Є. (2007). «Медулярний рак щитоподібної залози: клініка, діагностика, лікування, прогноз (огляд літератури та власні дослідження).». Ендокринологія 12 (1). с. 136–150. 
  11. а б в г д е ж и к л м н п р с cancer.org > Thyroid Cancer By the American Cancer Society. In turn citing: AJCC Cancer Staging Manual (7th ed).
  12. Rounded up to nearest natural number from 96,7% as given by eMedicine > Thyroid, Papillary Carcinoma Author: Luigi Santacroce. Coauthors: Silvia Gagliardi and Andrew Scott Kennedy. Updated: Sep 28, 2010
  13. National Cancer Institute > Medullary Thyroid Cancer Last Modified: 12/22/2010