Ранній новий період

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ранній новий період - це період сучасної історії, що слідує за Пізнім Середньовіччям. Хоча хронологічні рамки періоду відкриті для дискусій, термін охоплює період кінця пізньої частини Середньовіччя (бл. 1500) і початок Епохи революцій (бл. 1800), історики традиційно розмежовують його починаючи від завоювання Константинополя Османською імперією в 1453 році нашої ери і закінчуючи Великою французькою революцією в 1789 році. З глобальної точки зору, найбільш важливою особливістю раннього сучасного періоду був його глобалізаційний характер - він став очевидцем дослідження і колонізації Америки і зростання стійких контактів між раніше ізольованими частинами земної кулі. Історичні держави були залучені у світову торгівлю. Цей світ торгівлі товарами, рослинами, тваринами і харчовими культурами бачив взаємообмін між Старим Світом і Новим Світом. Від Колумбового обміну залежало майже кожне суспільство на землі.

Капіталістичні економіки та установи ставали більш складними і глобально вираженими. Цей процес почався із середньовічних італійських міст-держав, зокрема, Генуї, Венеції та Мілана. На початку сучасного періоду також спостерігався підйом і початок домінування економічної теорії меркантилізму. Цей період свідок європейської колонізації 15 - 19 століття, яка поширила християнство по всьому світу.

Тенденції раннього нового часу в різних регіонах світу являють собою відхід від середньовічних способів організації, іноді політичних та економічних. У Європі період став свідком занепаду феодалізму, що включає в себе також Реформацію, злощасну Тридцятирічну війну, Комерційну революцію, європейську колонізацію Америки і золотий вік піратства. Управління Китаєм на початку раннього сучасного періоду династією Мін «однією з найбільших епох організованого керівництва та соціальної стабільності в людській історії».[1] До 16 століття економіку Мін стимулювала торгівля з Португалією, Іспанією та Голандією. У період Адзуті-Момояма в Японії почалася торгівля з південними варварами після прибуття перших європейців - португальців.

Інші помітні тенденції раннього сучасного періоду: розробка експериментальної науки, скорочення відносної відстані через поліпшення транспорту і зв'язку, більш швидкий технічний прогрес, секуляризація громадянської політики та ранні авторитарні національні держави в різних регіонах світу.

Зміст

Європа і Захід[ред.ред. код]

У Західній Європі цю епоху називають ранній сучасниий європейський період,що включає в себе протестантську Реформацію, Європейські релігійні війни, Епоху Великих географічних відкриттів і початку європейського колоніалізму, зростання сильного централізованого уряду, початок формування національним держав, які є прямими попередниками сучасних держав, епоху Просвітництва і наукових досягнень першого етапу Промислової революції. Поява культурного і політичного домінування Західного Світу протягом цього періоду відома як Велика дивергенція.

Раннього сучасний період закінчується Французькою революцією, Наполеонівськими війнами і ліквідацією Священної Римської імперії на Віденському конгресі. В кінці раннього сучасного періоду Британська та Російська імперії перетворилися на світові держави, в той час як три великі Азіатські імперії раннього сучасного періоду, Османська Туреччина, Індія Моголів та Китай Цінь, увійшли у період стагнації або занепаду.

Відродження та "ранній новий час"[ред.ред. код]

Вислів "ранній новий час" часто вважають тотожним терміну Відродження. Проте, "Відродження" правильно вживати у відношенні до ряду різноманітних культурних подій, які сталися за кілька сотень років у різних частинах Європи - особливо у центральній і північній Італії - і, охоплює перехідний період від пізньосередньовічної цивілізації до початку раннього нового періоду. В образотворчому мистецтві і архітектурі, термін «ранній новий час" не є прийнятним, тому що епоха Відродження виразно відрізняється від нього. Визначення "ранній новий час" може стосувати лише при вивченні літератури цього періоду. Європейська музика раннього сучасного періоду, як правило, ділиться на музикуВідродження і Бароко. Так само, філософія поділяється на філософію Відродження і Просвітництва. Інші галузі відзначаються набагато більшою послідовністю протягом усього періоду, наприклад війна і наука.

Європейські королівства та культурні рухи[ред.ред. код]

У ранній сучасний період Священна Римська імперія об'єднувала землі Центральної Європи під владою імператора Священної Римської імперії. Першим імператором Священної Римської імперії був Оттон I. Імперія проіснувала до 1806 р. і була ліквідована в ході Наполеонівських війн, а останній імператор Франц II відмовився від престолу. Незважаючи на свою назву, протягом більшої частини своєї історії імперія не включала Рим в межах своїх кордонів.

Відродження було культурним рухом, яке охопило період 14 - 17 століття, що почався в Італії в епоху пізнього середньовіччя, а потім поширився на всю Європу. Термін також використовується більш вільно як означення історичного періоду, але період Відродження не був рівномірним по всій Європі, це узагальне використання терміну. Як культурний рух, Відродження охоплює початок навчання на основі класичних античних джерел, розвиток лінійної перспективи в живописі, і поступове, але широке поширення освітньої реформи.

Видатні особистості[ред.ред. код]

Гутенберг випробовує верстат (кольорова гравюра створена, ймовірно, в 19 столітті)

Йоганн Гутенберг вважається першим європейцем, що почав використовувати рухомий тип друку, близько 1439, і глобальним винахідником друкарського верстату. Миколай Коперник розробив всеосяжну геліоцентричну космологію, яка витіснила Землю з центру Всесвіту.[2] Його книга, De Revolutionibus Orbium coelestium (Про обертання небесних сфер) заснувала сучасну астрономію і викликала наукову революцію. Ще однією видатною людиною був Макіавеллі, італійський політичний мислитель. Він вважається засновником сучасної політичної науки. Макіавеллі відомий своїм коротким політичним трактатом, Державець, твором реалістичної політичної теорії.

Серед особистостей королівської влади того часу, помітним був Карл Сміливий (або Карл Нерозважливий),[3] останній із Валуа, герцог Бургундський, його рання смерть важливий момент в історії Європи. Карла часто вважають останнім представником феодального духу, це людина, яка не мала жодної якості, окрім сліпої хоробрості.

Після смерті Карла залишилась незаміжньою його дев'ятнадцятирічна донька і спадкоємиця, Марія Бургундська. Її шлюб буде мати величезні наслідки для політичного балансу в Європі. Імператор Фрідріх III влаштував шлюб своєму сину Максиміліану I, майбутньому імператору Священної Римської імперії, за допомогою мачухи Марії Маргарет. У 1477 році територія герцогства Бургундського була приєднана до Франції. У тому ж році Марія одружилася з Максиміліаном, ерцгерцогом Австрії, надаючи Габсбургам контроль за частиною своєї бургундської спадщини.

Клод Лотаринґський був першим герцогом Гіз, від 1528 до його смерті. Клод відзначився у битві біля Мариньяно (1515), і довго не міг оговтатися від двадцяти двох ран, отриманих в бою. У 1523 році він став губернатором Шампані і Бургундії, перемігши в Нефшато імперські війська, які вторглися в цю провінцію. У 1525 році він знищив анабаптистську селянську армію, яка перевищувала армію Лотарингії, в Люпстені, недалеко Саверна. Після повернення Франциска I з полону в 1528 році, Клод був герцогом де Гіз і пером Франції, хоча до цього часу тільки князі королівської династії носили титул герцога і пера Франції. Гізи, як молодша гілка суверенної династії Лотарингів і нащадки династії Анжу, заявляли перевагу Бурбонських князів Конде і Конті.

Третій герцог Альба фігура, яка мала важливе значення для раннього нового часу, прізвисько "Залізний Князь" дали йому протестанти Нижніх Країн, через суворе правління і жорстокість. Розповіді про звірства, скоєні під час військових дій у Фландрії стали частиною голландського і англійського фольклору, утворюючи центральний компонент Чорної Легенди.

У Англії королем був Генріх VIII, він займає особливе місце в історії англійської монархії. Хоча більшу частину свого правління він жорстоко придушував впливи протестантської Реформації в Англії, рух, що започаткував Джон Вікліф у 14 столітті, він більш відомий своєю політичною боротьбою з Римом. Це протистояння в результаті призвело до відділення Церкви Англії від папської влади, розпуску монастирів, проголошення себе в якості Верховного Глави Церкви Англії. Хоча за чутками Генріх став протестантом на смертному одрі, він підтримував католицькі церемонії і доктрини протягом всього свого життя. Королівська підтримка Англійської Реформації почалося з його спадкоємців, набожного Едуарда VI і прославленої Єлизавети I, в той час як Марія тимчасово відновила папську владу над Англією. Генрі також контролював правове об'єднання Англії і Уельсу відповідно до Законів з Уельських Актів 1535-1542. Він відомий тим, що мав шість дружин, двом з яких відрубали голову.

Християни та Християнський світ[ред.ред. код]

Християнство на початку нового періоду стало свідком падіння Константинополя в 1453 році, кінця Столітньої війни, відкриття Нового Світу в 1492 році, різних рухів реформації церкви (Лютеранство, Цвінгліанство, Кальвінізм і т.д. ), а потім Контрреформації.

Кінець Христових походів та Єдності[ред.ред. код]

Гуситські Хрестові походи, спричинені військовими діями противниками і послідовниками Яна Гуса в Богемії закінчилися Битвою під Гротніками. Також відомо, що Гуситські війни були першими з європейських війн, в якій ручна вогнепальна зброя, така як мушкети внесла вирішальний внесок. Взагалі Гуситські Хрестові походи були непереконливими.

Останній хрестовий похід відбувся у 1456 році, він був організований з метою протидії розширенню Османської імперії і зняття облоги Белграда на чолі з Яношем Гуняді і Джованні да Капістрано. Облога в кінцевому підсумку переросла у велику битву, в ході якої Гуняді скерував швидку контратаку, щоб захопили турецький табір, в рузультаті змусив пораненого султана Мехмета II зняти облогу і поступитися. Облога Белграда була охарактеризована як така, що "вирішила долю християнства". За наказом папи Калікста III б'ють в дзвони в пам'ять про перемогу у всьому Християнському світі і донині.

Майже сто років потому, Аугсбурзький мир офіційно покінчив ідею, що всі християни мають бути об'єднані єдиною церквою. Принцип cuius regio, eius religio («чия влада, того і віра»), встановив релігійні, політичні та географічні підрозділи християнства, і це було закріплено у міжнародному праві на Вестфальському мирі у 1648 році, яка юридично покінчила з концепцією єдиної християнської гегемонії, тобто «Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви" Нікейського віросповідання.

Інквізиція і Реформація[ред.ред. код]

Ранньомодерна інквізиція являє собою інститут, що займається звинуваченням і засудженням єретиків (або інших злочинців проти канонічного права) у католицькій церкві. У епоху нового часу першим проявом була іспанська інквізиція 1478 по 1834 рік.[4] Інквізиція переслідувала осіб, обвинувачених в широкому спектрі злочинів, пов'язаних з єрессю, включаючи чаклунство, [5] богохульство, знахарство та іудейство, а також займалася цензурою друкованої літератури. Оскільки мета інквізиції - боротьба з єрессю - під її юрисдикцію потрапляли тільки хрещені члени Церкви (що охоплює переважну більшість населення в католицьких країнах). Світські суди могли судити нехристиян за богохульство. (Більшість відьом засуджені у світських судах.)

Реформація спричинила початок серії змін у християнському корпусі. Мартін Лютер кинув виклик католицькій церкві, чим розпочав Реформацію. Протестантська Реформація була християнським реформаторським рухом у Європі, що в цілому почався з дев'яноста п'яти тез Мартіна Лютера, хоча існував ряд попередників, таких як Йоганн Гус, що передували цій події. Протестантський рух 16-го століття відбувся під захистом виборців Саксонії. Курфюрство Саксонії було незалежним спадковим курфюрством Священної Римської імперії. Курфюрст Фрідріх III створив університет у Віттенберзі в 1502 році. Чернець-августинець Мартін Лютер став професором філософії в 1508 році. У той же час, він став одним з проповідників у замковій церкві у Віттенберзі. 31 жовтня 1517, він розмістив дев'яносто п'ять тез проти продажу індульгенцій на дверях Церкви всіх святих.[6] Це були тези для дискусії, що критикувала Церкву і Папу. Найбільш гострі моменти зосереджені на практиці продажу індульгенцій і політики церкви про чистилище. Реформаторський рух незабаром розділився вздовж певних ліній доктрини. Духовні протиріччя між різними провідними фігурами призвели до появи конкуруючих протестантських церков. Найбільш важливою конфесією,що з'явилася прямо з Реформації було Лютеранство, а також Реформаторство / Кальвінізм / Пресвітеріанство. Процес реформації мав різні причини і наслідки в інших країнах. В Англії, де вона породжує англіканство, період став відомим як Англійська реформація.

Пізня інквізиції в епоху раннього нового часу, мала два різних прояви:[4]

  1. Португальська інквізиція (1536–1821)
  2. Римська інквізиція (1542 – c.1860)

Португальська інквізиція була місцевим аналогом більш відомої Іспанської інквізиції. Римська інквізиція охоплювала велику частину італійського півострова, а також Мальту, існували окремі осередки папської юрисдикції в інших частинах Європи, в тому числі в Авіньйоні.

Католицька Реформація почалася в 1545 році, коли був скликаний Тридентський собор як реакція на повстання протестантів. Ідея полягала в реформуванні Церкви, звільнення її від суєтності та безладу, підвищення духовного авторитету католицької церкви і становища як єдиної істинної Церкви Христової на землі, а також запобігання подальшого ушкодження Церкви і її відданим в руки новостворених протестантських деномінацій.

Відкриття і торгівля[ред.ред. код]

Планісфера Кантіно (1502), найстаріша португальська морська карта, що показує результати дослідження Васко да Гами до Індії, Колумба до Центральної Америки, Гашпар Кортиріала у Ньюфаундленд і Педру Альваріш Кабрала до Бразилії

Епоха великих географічних відкриттів - період початку 15 століття - початку 17 століття, протягом якого європейські кораблі подорожували по всьому світу для пошуку нових торгових шляхів і партнерів для зростаючого капіталізму в Європі. Також вони шукали торгові товари, такі як золото, срібло і спеції. У процесі своїх досліджень, європейці зіткнулися з новими народами і нанесли на карту землі, раніше їм невідомі. Цей фактор у ранньомодерному європейському періоді мав глобалізаційний характер; «відкриття» Америки і зростання стійких контактів між раніше ізольованими частинами земної кулі стало важливою історичною подією.

Пошук нових маршрутів спричинених тим, що Шовковий шлях знаходився під контролем Османської імперії, яка була перешкодою для європейських комерційних інтересів та інших східних торговельних шляхів. Можливість обійти мусульманські держави Північної Африки розглядається як вирішальне значення для європейської виживання. У той же час, ібери багато чому навчилися у своїх арабських сусідів. Північно-Західний регіон Євразії має дуже довгу берегову лінію, і тому, можливо, був більше під впливом своєї морської історії, ніж будь-який інший континент. Європа унікально розташована між кількома судноплавними морями, і перетинається судноплавними річками, що впадають у них таким чином, що значною мірою сприяло морським перевезенням і торгівлі. У морський період історії Європи, у каравели і каррак включений трикутний парус, що зробив кораблі набагато більш маневреними. Перекладаючи арабські версії втрачених давньогрецьких географічних творів на латинську мову, європейські мореплавці набули глибокі знання про Африку та Азію.

Меркантильний капіталізм[ред.ред. код]

Докладніше: Меркантилізм

Меркантилізм був домінуючим напрямом економічної думки протягом раннього нового періоду (з 16 по 18 століття). Це призвело до деяких з перших випадків значного державного втручання і контролю над економікою і саме в цей період була закладена значна частина сучасної капіталістичної системи. У міжнародному значенні меркантилізм заохочував чимало європейських війн і підживлював європейський імперіалізм. Віра в меркантилізм почала зникати в кінці 18 століття, згідно аргументів Адама Сміта та інших економістів-класиків.

Комерційна революція - період економічної експансії, колоніалізму і меркантилізму, який тривав приблизно з 16 століття до початку 18 століття. Починаючи з Хрестових походів, європейці заново відкривають спеції, шовк та інших товари, рідкісні в Європі. Такий розвиток подій створив нове бажання для торгівлі, яка розширилася в другій половині Середньовіччя. Європейські країни у 15 і 16 століттях через географічні відкриття шукали нові торгові шляхи, що дозволило європейським державам побудувати широкі й нові торгові міжнародні мережі. А також нації шукали нові джерела багатства. Щоб здобути це нове багатство були створені нові економічні теорії та практики. Через конкуруючі національні інтереси, нації бажали збільшення впливу у світі через свої колоніальні імперії. Комерційна революція відзначена збільшенням загальної торгівлі, зростанням невиробничих занять, наприклад, банківської справи, страхування та інвестування.


Торгівля та Нова економіка[ред.ред. код]

У Старому Світі найбажанішими торговими товарами були золото, срібло і спеції. Західні європейці використовували компас, нові технології вітрильника, нові мапи, а також досягнення в галузі астрономії, щоб знайти життєздатні торгові шляхи в Азію і отримати цінні спеції, за які середземноморські держави не могли не посперечатися.

Найбажаніші торговельні товари

З точки зору досягнень у судноплавстві, найбільш важливими подіями стали створення конструкцій каракка і каравели в Португалії. Ці кораблі - результат еволюції як середньовічних європейських конструкцій суден з Північного моря, так і судноплавних знань християнського та ісламського Середземномор'я. Вони були першими суднами, які залишалися відносно витривалими у Середземному, Балтійському і Північному морі і безпечно виходили у відкриту Атлантику.

Коли каракка, а потім каравела були розроблені на Іберійському півострові, європейські ідеї повернулися до казкового Сходу. Ці дослідження мають ряд причин. Монетаристи вважають, що основною причиною Епохи дослідження гостра нестача дорогоцінних металів у Європі. Європейська економіка залежала від золотої і срібної валюти, але низькі внутрішні постачання повалили велику частину Європи в рецесію. Іншим фактором був багатовіковий конфлікт між іберійцями і мусульманами на півдні.

Золотий вік піратства[ред.ред. код]

Золоте століття піратства - термін, що позначає один або декілька спалахів піратства у ранній новий період. У широкому визначенні століття піратства простягається від середини 17 століття до середини 18 століття. Буканьєрський період охоплює приблизно кінець 17 століття. Герої періоду - англо-французькі моряки, які базувались на Ямайці і Тортуга й атакували іспанські колонії і судна в Карибському морі та східній частині Тихого океану. На рубежі 18-го століття з'являється Піратське Коло. Воно асоціювалося з дальніми плаваннями від Бермудських островів і Америки, далі грабунки суден мусульман і Ост-Індської компанії і кінцева мета - Індійський океан і Червоне море. Війна за іспанську спадщину розширила період до початку 18-го століття, англо-американські моряки і приватники залишаються безробітними до кінця війни, тому в цей час масове піратство за іспанську спадщину проявилося в Карибському морі, американському східному узбережжі, узбережжі Західної Африки і в Індійському океані.

Європейські держави та політики[ред.ред. код]

Період з 15 по 18-го століття відзначений появою першої європейської колонії, зростанням сильного централізованого уряду, також починають впізнаватися європейські національні держави, які є прямими попередниками сучасних держав. Незважаючи на те, що Ренесанс свідок революцій в багатьох інтелектуальних сферах, соціальних і політичних потрясінь, це, мабуть, найвідоміший період за кількістю європейських мистецьких подій і діяльністю таких поліматів, як Леонардо да Вінчі і Мікеланджело, які своєю творчістю надихнули на появу терміну "людина епохи Відродження".[7][8]

У період Бароко відбулася Тридцятилітня війна в Центральній Європі, яка скосила населення на 20%. Договори 1648 року поклали край кільком війнам у Європі й дали початок суверенним державам. Вестфальський мир відноситься до двох мирних договорів у Оснабрюці і Мюнстері, підписаних 15 травня і 24 жовтня 1648 року відповідно, написаний французькою мовою, цей договір завершив Тридцятирічну війну Священної Римської імперії (сьогодні головним чином Німеччина) і Вісімдесятирічну війну між Іспанією і Республікою Семи Сполучених Нідерландів. У переговорах беруть участь імператор Священної Римської імперії Фердинанд III (Габсбург), королівство Іспанії, Франція та Швеція, Нідерланди, їх союзники серед князів та Імперські Вільні міста Священної Римської імперії.

Вестфальський мир став першим сучасним дипломатичним конгресом. До 1806 роки, його статут став частиною конституційних законів Священної Римської імперії. Піренейський договір, підписаний в 1659 році, поклав край війні між Францією та Іспанією і часто вважається частиною загальної згоди.

Абсолютизм[ред.ред. код]

Епоха абсолютизму репрезентує монархічну владу, яка була необмеженою через діяльність таких інституцій, як церква, законодавчі органи та соціальні еліти європейських монархій під час переходу від феодалізму до капіталізму. Монарх сприймався як абсолют з 17 до 19 століття. Для абсолютизму характерні закінчення феодалізму, консолідація влади монарха, зростання державної влади, уніфікація державних законів і зменшення впливу дворянства.

Могутність Франції[ред.ред. код]

Протягом більшої частини правління Людовика XIV, який відомий як Король-Сонце, Франція залишалась провідною державою в Європі, брала участь у трьох великих війнах - Франко-голландська війні, Війні Аугсбурзької ліги, Війні за іспанську спадщину - і двох менших конфліктах - Деволюційній війні і Війні за Возз'єднання. Людовик вірив у Божественне право королів, теорію про те, що король коронований Богом і підзвітний йому одному. Тому він вже давно вважається архетипічним абсолютним монархом. Людовик XIV продовжував роботу свого попередника - створення централізованої держави, управління зі столиці, щоб змести залишки феодалізму, які збереглися в деяких частинах Франції. Йому вдалося зруйнувати владу провінційного дворянства, а також змусити багатьох видатних дворян жити з ним у його розкішному Версальському палаці.

Люди, які займають чільне місце у політичному і військовому житті Франції в цей період: Джуліо Мазаріні, Жан-Батист Кольбер, Анрі де Тюренн, Вобан. Протягом цього періоду французька культура процвітала також, про що свідчить велика слава таких особистостей, як Мольєр, Расін, Буало, Лафонтен, Люллі, Лебрен, Ріґо, Лево, Жуль Ардуен-Мансар, Клод Перро і Ленотр.

Ранні англійські революції[ред.ред. код]

До Епохи Революції Англійська громадянська війна була серією збройних конфліктів і політичних махінацій між парламентаристами і роялістами. Перша і друга громадянська війна проходила між прихильниками короля Карл I і прихильниками Довгого парламенту, третя ж війна спричинена боротьбою між прихильниками короля Карл II і прихильниками Охвістя. Громадянська війна закінчилася Парламентською перемогу в Битві біля Вустера. Монополія Англіканської церкви у богослужінні в Англії закінчилася, завдяки встановленню протестантизму в Ірландії. Конституціно, війна створила прецедент, за яким англійський монарх не міг правити без згоди парламенту. Англійська Реставрація почалася в 1660 році, коли англійські, шотландські та ірландські монархії були відновлені при Карлі II після Англійської співдружності, яка була наслідком Громадянської війни. Славна революція 1688 року встановлює у Англії модерну парламентську демократію.

Міжнародний баланс сил[ред.ред. код]

Війна за іспанську спадщину тривала з 1701 по 1714 роки, в її ході кілька європейських держав об'єдналися, щоб зупинити можливі об'єднання королівств Іспанії і Франції в рамках єдиного монарха Бурбона, порушиуючи співвідношення сил у Європі. Війна проходила в основному в Європі, але й включала Війну королеви Анни в Північній Америці. Війна відома військовим керівництвом таких помітних генералів, як герцог де Віллар, герцог Бервік., герцог Мальборо і принц Євгеній Савойський.

Утрехтський мир встановлений після низки окремих мирних договорів підписаних у голландському місті Утрехті, укладений між різними європейськими державами, що сприяло закінченню Війни за іспанську спадщину. На дипломатичній зустрічі були присутні франзузький король Людовик XIV та іспанський король Філіп V, з одного брку, і представники королеви Великобританії Анна, Савойського герцогтства, і Об'єднаних провінцій, з іншого. Договір зареєстрував поразку французьких амбіцій, виражених у війнах Людовіка XIV і зберіг європейську систему, засновану на балансі сил.[9] Утрехтський мир ознаменував перехід військово-морської першості від Іспанії до Британії.

Новий Світ та Америки[ред.ред. код]

Докладніше у статті Колоніалізм
Світова колонізація 1492 рік (Ранній Новий Світ), 1550, 1660 (Епоха Просвітництва), 1754 (Епоха Революцій), 1822 (Промислова революція), 1885 (Європейське панування), 1914 (Перша Світова війна), 1938 (Друга Світова війна), 1959 (Холодна війна) and 1974 (Сучасна історія).

Завоювання та дослідження Америки[ред.ред. код]

Докладніше у статті Іспанська колонізація Америк

Христофор Колумб відкрив Америку у 1492 році. Згодом, основні морські держави в Європі посилили експедиції у Новий Світ, щоб будувати торговельні мережі та колонії і навертати корінні народи у християнство. Папа Олександр VI поділив нововідкриті землі за межами Європи між Іспанією і Португалією. Такий поділ не був прийнятий правителями Англії та Франції. (Див. також Тордесільяський договір, який слідував за папським указом).

Колоніальна Північна Америка[ред.ред. код]

Великобританія утримувала ряд колоній у Північній Америці та Вест-Індії. Колонії у Північній Америці засновані між 1607 (штат Вірджинія) і 1733 (Джорджія). Британські колонії у Північній Америці повстали проти британського правління у 1775 році, в значній мірі через оподаткування, яке наклала Великобританія на колонії. Тринадцять колоній називали ще британською Америкою, таку назву використовувала Великобританія до Паризького договор, не визнаючи незалежність первісних тринадцяти Сполучених Штатів Америки у 1783 році. Сформований Тимчасовий уряд проголосив незалежність 4 липня 1776 року.

Колоніальна Латинська Америка[ред.ред. код]

Іспанія зосереджено будує свою імперію у центральній і південній частинах Північної і Південної Америки, відведеної їй відповідно до Тордесільяського договору, через наявність корінних держав, чиї людські та матеріальні ресурси можуть бути використані, і велику концентрацію срібла і золота. Португальці побудували свою імперію у Бразилії, відповідно до Тордесільяського договору, розвиваючи землі для виробництва цукру, через відсутність великого, складного суспільства або мінеральних ресурсів.

Африка та Близький Схід[ред.ред. код]

Османська Імперія[ред.ред. код]

Османська імперія 1481–1683

Зростання Османської імперії є періодом, який слідував за періодом виникнення Османської імперії, у який Османська держава досягла Pax Ottomana. Цей період можна вважати золотим віком Османської імперії.

Північна та Східна Африка[ред.ред. код]

Турки просунулись у південно-західному напрямку до Північної Африки і билися з повторно утвореною перською шиїтською імперією Сефевідів, просунувшись на схід. Османська імперія завоювала Константинополь в 1453 році, захопила Єгипет в 1517 році, встановила регентства в Алжирі, Тунісі і Тріполі (між 1519 і 1551 роками), Марокко залишилося незалежною арабізованою Берберською державою під владою Шаріфанської династії, яку вона отримала в кінці 13 століття.

Територія Султанату Адал та його васальних держав у 1500 році.

У Ефіопському нагір'ї, династія Царя Соломона закріпилася у 13 столітті. Заявляючи про пряме походження від старої Аксумської королівської династії, Соломони правили регіоном добре до нового часу. У 16 столітті, Королівство Шоа і решта Абіссінії були завойовані силами Ахмедом Ґазі з султанату Адал на північному заході. Завоювання області Оромо закінчується скороченням обох Адалу і Абіссінії, змінюючи регіональну динаміку на століття вперед.

Імперія Аджуран була однією з найбільших і найсильніших імперій в районі Африканського Рогу, починає занепадати у 17 столітті. Імперію успадкували кілька потужних держав-наступників. Султанат Джеледі був видатним правонаступником держави Аджуран, який заснував Ібрагім Адір. Султанат досяг вершини під час царювання Султана Юсуфа Магмуда Ібрагіма, який успішно об'єднав державу Джеледі під час Бардерських воєн, і Султана Ахмеда Юсуфа, який змусив регіональні держави, такі як Оманська імперія давати данину. Султанат Маджиртин — Сомалійський султанат в районі Африканського Рогу. Султанатом правив король Осман Магамууд під час його золотого віку, він контролював більшу частину півночі і центру Сомалі в 19 і початку 20 століття. Держава мала всі органи комплекснох модерної держави і підтримувала надійну торгову мережу. Поряд з Султанатом Хобьо, яким керував султан Юсуф Алі Кенадід, Султанат Маджиртин в кінцевому рахунку захоплений в Італійським Сомалі на початку 20 століття, після військової кампанії султанатів.

Сефевіди[ред.ред. код]

Докладніше у статті Сефевіди

Імперія Сефевідів була великою Персидською імперією шиїтів після ісламського завоювання Персії і встановлення ісламу, відзначаючи важливі моменти в історії ісламу на Сході. Династії Сефевідів заснована близько 1501 року. Зі своєї бази в Ардебілі, Сефевіди встановили контроль над усією Персією і підтвердили іранську ідентичность регіону, ставши таким чином першою династію, після Сасанідів, яка створила єдину іранську державу. Проблематичною для Сефевідів була могутня Османська імперія. Османи, Сунітська династія, боролися проти Сефевідів протягом кількох військових кампаній.

Зростанню економіки Сефевідів сприяло їхнє положення між зростаючою Європейською цивілізацією на заході і ісламською Центральною Азією на сході і півночі. Шовковий шлях, який проходив через північні та східні землі, відроджений у 16 столітті. Правителі підтримували пряму торгівлю з Європою, зокрема Англією та Голландією, які прагнули перських килимів, шовку і текстиль. Іншим країнам експортували коней, козячу вовну, перли і неїстівний гіркий мигдаль, який використовували як спецію в Індії. Основними імпортом були спеції, текстиль (вовна з Європи, бавовна з Гуджарата), метали, кава і цукор. Незважаючи на її занепад в 1722 році, Сефевіди залишили свій слід і в наший час, через створення і поширення шиїтського ісламу у великих районах Кавказу і Західної Азії.

Узбецькі та Афганські пуштуни[ред.ред. код]

Африка південніше Сахари[ред.ред. код]

Індійські імперії і Південно-Східна Азія[ред.ред. код]

Імперія Великих Моголів[ред.ред. код]

Імперії архіпелагу[ред.ред. код]

Східно-Азійські диністії та політики[ред.ред. код]

Китайські династії[ред.ред. код]

Японські сьоґуни[ред.ред. код]

Корейська династія[ред.ред. код]

Релігійні течії та філософія[ред.ред. код]

Східна філософія[ред.ред. код]

Мусульманський світ[ред.ред. код]

Протестанська Реформація[ред.ред. код]

Контрреформація та Єзуїти[ред.ред. код]

Гуманізм[ред.ред. код]

Філософія 17-го століття[ред.ред. код]

Вік Розуму та наукових революцій[ред.ред. код]

Кінець раннього періоду[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Загальні концепції
Відродження, Протоглобалізація,
Політичні держави
Габсбурзька монархія, Португальська колоніальна імперія, Республіка Об'єднаних провінцій, Річ Посполита, Османська імперія, Імперія Великих Моголів, Сефевіди.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Edwin Oldfather Reischauer, John King Fairbank, Albert M. Craig (1960) A history of East Asian civilization, Volume 1. East Asia: The Great Tradition, George Allen & Unwin Ltd.
  2. A Greek mathematician, Aristarchus of Samos, had already discussed heliocentric hypotheses as early as the third century BCE. However, there is little evidence that he ever developed his ideas beyond a very basic outline (Dreyer, 1953, pp.135–48; Linton, 2004, p. 39).
  3. The title was derived from his savage behavior against his enemies, and particularly from a war with France in late 1471: frustrated by the refusal of the French to engage in open battle, and angered by French attacks on his unprotected borders in Hainault and Flanders, Charles marched his army back from the Ile-de-France to Burgundian territory, burning over two thousand towns, villages and castles on his way—Taylor, Aline S. Isabel of Burgundy. Lanham, Md: Madison Books, c2001, pp. 212–213
  4. а б Medieval Sourcebook: Inquisition – Introduction
  5. this also includes black magic (Maleficium).
  6. Simon, Edith (1966). Great Ages of Man: The Reformation. Time-Life Books. с. 120–121. ISBN 0-662-27820-8. 
  7. BBC Science & Nature, Leonardo da Vinci (Retrieved on May 12, 2007)
  8. BBC History, Michelangelo (Retrieved on May 12, 2007)
  9. R.R. Palmer, A History of the Modern World 2nd ed. 1961, p. 234.

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Goldstone, Jack A. "Early Modern World." in Sociological Worlds: Comparative and Historical Readings on Society (2013) pp: 249+
  • Goldstone, Jack A. Revolution and Rebellion in the Early Modern World (1993)
  • Knoll, Martin, and Reinhold Reith, eds. An Environmental History of the Early Modern Period (2014)
  • Kümin, Beat A. A cultural history of food in the early modern age (1600-1800) (Berg, 2011)
  • Parker, Charles H. Global Interactions in the Early Modern Age, 1400–1800 (2010)
  • Мустафін О.Р. Справжня історія раннього нового часу. Х., 2014

Посилання[ред.ред. код]