Расовий антисемітизм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Стаття «Расовий антисемітизм» — частина серії статей про

Категорії:

голокост · нацизм · геноцид

Друга світова війна

Расовий антисемітизм — варіант антисемітизму, який розглядає євреїв як природжених носіїв деяких біологічно збиткових ознак, а тому не тільки не визнає за асимільованими євреями права на існування, а й вважає їх найбільш небезпечними, оскільки вони вносять «псування» у здорове тіло нації і намагаються таємно захопити владу над нею.

Виник в XIX столітті в середовищі німецьких і австрійських пангерманістів. Расовий антисемітизм можна назвати «класичним»: саме з ним пов'язано виникнення самого поняття «антисемітизм», і саме його результатом став найбільший прояв антисемітизму — Голокост.

Історія[ред.ред. код]

Походження[ред.ред. код]

У XIX столітті ідеї расизму отримали істотний розвиток і отримали умови для масового впровадження в європейському суспільстві[1]. Теоретичну основу для цих поглядів склали расові теорії Ганса Гюнтера, Жозефа Гобіно[2], Людвіга Вольтмана та інших.

У той же час антиєврейські традиції в Європі, засновані на християнській юдофобії, стали загальнокультурним явищем. При цьому багато антисемітів порвали з християнством, а багато євреїв асимілювалися. Таким чином, виникла ідеологічна потреба у світській теорії, що обґрунтовує ненависть до євреїв[1].

Расизм в Німеччини та Австрії був тісно пов'язаний з пангерманистськими ідеями створення спільної держави для всіх німецькомовних жителів Європи. Він трактувався як біологічна боротьба двох світоглядів, носіями яких були дві раси — «арійська» і «семітська»[1]. Додатковою основою служили також ідеї видатних представників течії «культурпессімізма» Пауля Лагард та Юліуса Лангбена.

Сам термін «антисемітизм» було вперше вжито німецьким публіцистом Вільгельмом Марром в 1880 році в його памфлеті «Перемога германізму над єврейством» (нім. Der Weg zum Sieg des Germanenthums über das Judenthum) [3]. Термін пояснюється расистськими уявленнями про біологічну несумісність європейців, які фігурували в перших ідеологів расового антисемітизму як «німецька» або «арійська» раса, і євреїв як представників «семітської раси». Цю тему обговорювало безліч німецьких інтелектуалів, зокрема Едуард фон Гартман[4].

До кінця XIX століття в Німеччині та Австрії сформувався ряд антисемітських шкіл — національно-державна (Генріх фон Трейчке), соціально-християнська (Адольф Штекер) і расова (Євген Дюрінг, Георг фон Шенерер). Фактичний синтез антисемітських шкіл з чільною позицією расизму здійснили Пауль де Лагард і Х'юстон Стюарт Чемберлен[1]. Вільям Ширер в книзі «Зліт і падіння Третього рейху» підкреслював вплив Чемберлена на ідеологію нацистів і особисто Розенберга та Гітлера[5].

Одним з перших формулювань теорії расового антисемітизму вважається есе Ріхарда Вагнера «Єврейство в музиці» (нім. Das Judenthum in der Musik) [6][7]. Вагнер писав:

Вся європейська цивілізація і її мистецтво залишилися чужими для євреїв, вони не брали ніякої участі в їх створенні та розвитку… Євреї відрізняються повною нездатністю до художнього виразу своєї істоти… Їх єдиний промисел — лихварство… Єврей позбавлений істинної пристрасті, тієї саме, яка спонукала б його сама по собі до художньої творчості… Для єврея зробитися разом з нами людиною, значить, перш за все, перестати бути євреєм…

У листі своїй другій дружині Вагнер писав, що «навіть однієї мікроскопічної краплі крові вже досить, щоб людина ніколи не змила з себе ганьбу бути євреєм, і вона повинена бути знищена»[6]. Ідеї Вагнера вплинули на німецьких націонал-соціалістів[8] і особисто Адольфа Гітлера[9][10].

Істотний вплив на розвиток расового антисемітизму надали також праці французького публіциста Едуарда Дрюмона. Його книга «єврейська Франція» (1886) була широко розтиражована і переведена на безліч мов, включаючи російську[1].

Надалі антисемітська ідеологія вперше в історії стала основою для створення політичних партій. Першим таку партію створив 1878 році Адольф Штекер. Разом з союзниками йому вдалося домогтися істотного успіху в 1893 році, отримавши 15 місць в рейхстазі. В 1895 році австрійський антисеміт Карл Люгер отримав більшість місць в муніципалітеті Відня і був призначений мером австрійської столиці[1].
У Росії одним з пропагандистів расового антисемітизму був Василь Шульгін[11].

Расовий антисемітизм в законах та політиці XX століття[ред.ред. код]

Схема визначення єврея згідно з Нюрнберзькими расовими законами

Нацистські ідеологи відкидали принципи рівності і загальнолюдських цінностей, проголошені в епоху Просвітництва. В основі націонал-соціалізму лежали ідеї раси — об'єднання людей «однієї крові». Перший німецький підручник з генетики Ервіна Бауера, Еугена Фішера і Фріца Ленца, містив тезу, що існують «гірші» (inferior) люди з низьким рівнем розумового розвитку, які розмножуються набагато швидше «кращих», або «вищих» (superior) представників людства.

У німецький народ включалися представники наступних рас, які вважалися «арійськими»[12]:

  • нордична,
  • фальская,
  • динарська,
  • альпійська,
  • восточнобалтійская,
  • середземноморська

Расовий антисемітизм займав важливе місце в нацистської пропаганді[13]. В Третьому рейху він був зведений в ранг закону. У роз'ясненнях міністерства внутрішніх справ від 1 вересня 1933 року вказувалося, що вирішальним при визначенні «неарійців» є не релігія, а раса і кров.

Аналогічні расові закони були прийняті в Італії[14] та Угорщини[15], Румунії[16], Болгарії[17][18], а також деякими маріонетковими урядами окупованих під час Другої світової війни Третім рейхом країн, наприклад Норвегії[19], і режимом Віші[20].

Євреї позбавлялися громадянства, політичних прав, їм заборонялося, зокрема, володіти нерухомим майном, відвідувати громадські місця і укладати шлюби з представниками «арійських» рас.

Расовий антисемітизм і християнство[ред.ред. код]

Російський філософ Микола Бердяєв, відзначаючи расовий антисемітизм як ідейну течію у багатьох німецьких інтелектуалів, стверджує, що послідовний расовий антисемітизм не тільки чужий християнству, але й ворожий йому[21].

Історик Уріель Таль в книзі «Іудаїзм і християнство у Другому рейху» ділив расовий антисемітизм на «християнський» і «антихристиянський». На думку Таля християнство було основою антисемітизму навіть для німців, що відійшли від релігії. Таль писав, що «виник певний спадковий розвиток християнської антисемітської традиції, а, з іншого боку, в ньому існував якись опір самому християнству, яке саме спиралося на єврейські джерела»[22][23].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е Міхман, 2001
  2. «мимовільний провісник расового антисемітизму» Віндельбанд В. Філософія в німецькому духовному житті XIX ст. М., 1991. Виноградов К. Б. Світова політика 60-80 років XIX століття: події та люди. Л., 1991. Цит. по Лепетухіна Н. В. Теорії расизму в суспільно-політичному житті Західної Європи другої половини XIX — початку XX ст.:Ж.-А. Гобіно, Г. Лебон, Х.-С. Чемберлен — автореферат дисертації на ступінь к.і.н
  3. Judenthum — це в даному випадку єврейство, а не іудаїзм, як релігія
  4. Поляков Л. Історія антисемітизму
  5. Лепетухіна Н. В. (2001). «Дисертація «Теорії расизму в суспільно-політичному житті Західної Європи другої половини XIX — початку XX ст.:Ж.-А. Гобіно, Г. Лебон, Х.-С. Чемберлен»». Електронна бібліотека дисертацій та авторефератів з РГБ. Архів оригіналу за 2013-07-27. Процитовано 2012-01-24. 
  6. а б Басин Я. З. Alter ego фюрера
  7. Паул Р. Мендес-Флохр, Йехуда Рейнхарж. Євреї в сучасному світі: історія євреїв в Новий час: антологія документів. — Гешарім, 2006. — (Biblioteka "Iudaika").
  8. Стаття «Вагнер» в Електронній Єврейській Енциклопедії (рос.)
  9. Поляков Л. Історія антисемітизму
  10. Wagner and Hitler
  11. Що нам в них не подобається
  12. Richard Rein. Rasse und Kultur unserer Urvaeter. Ein Methodisch-schultechnisches Hilfsbuch fuer Unterricht und Vortraege in der Vorgeschichte. 1936. Frankfurt/M
  13. «Нацистська пропаганда». Американський меморіальний музей Голокосту. Архів оригіналу за 2013-07-27. Процитовано 2012-02-01. 
  14. «Documentazione» (італійською). olokaustos.org. Архів оригіналу за 2013-07-27. Процитовано 2012-01-01. 
  15. Стаття «Угорщина» в Електронній Єврейській Енциклопедії (рос.)
  16. Стаття «Румунія» в Електронній Єврейській Енциклопедії (рос.)
  17. Стаття «Болгарія» в Електронній Єврейській Енциклопедії (рос.)
  18. Jack Fischel. The Holocaust. — Greenwood Publishing Group, 1998. — P. 68-70. — 196 p. — (Greenwood Press guides to historic events of the twentieth century). — ISBN 9780313298790
  19. Тельман І. Квіслінг і доля євреїв Норвегії (26 Листопад — 2 грудня 2009) (48 (710)).
  20. Стаття «Франція. Світова війна та Катастрофа.» в Електронній Єврейській Енциклопедії (рос.)
  21. Бердяєв М. О. Єврейське питання, як питання християнське
  22. Михман, 2001, С. 78
  23. «RELP. Краткий очерк германского национал-социалистического права (1933-1939) /». law.edu.ru. Архів оригіналу за 2013-07-27. Процитовано 2012-01-08. 

Література[ред.ред. код]

  • Михман Д. Катастрофа европейского еврейства. — 1. — Тель-Авив: Открытый университет Израиля, 2001. — Т. 1. — ISBN 965-06-0233-X

Посилання[ред.ред. код]